США і Європа — за Україну. Єдиним фронтом проти війни
Зустріч лідерів США, Європи та України 18 серпня у Вашингтоні засвідчила їх єдність у питанні умов завершення російсько-української війни. Певним чином на них погодилась і Москва;
все це може послужити основою для укладення мирної угоди чи перемир’я. Наразі все залежить від Росії та наслідків майбутніх переговорів Д. Трампа, В. Зеленського і В. Путіна;
такими обставинами підтверджується провідна роль США у світі як найбільш впливової держави. Росія все ще намагається подавати себе за велику світову державу, але не є та не зможе стати такою, тому змушена поступатися США і Європі під тиском їх санкцій;
на жаль, в обмін на мир Україна буде змушена погодитись на тимчасову втрату частини своїх територій. Разом з тим, це буде компенсовано прискоренням процесу вступу України до ЄС та отриманням нею надійних гарантій безпеки з боку США і НАТО.
Черговим важливим кроком у переговорному процесі щодо завершення війни Росії проти України стала зустріч лідерів США, України та Європи 18 серпня у Вашингтоні. Вона була продовженням переговорів між Д. Трампом та В. Путіним 15 серпня на Алясці у США та прологом до наступних переговорів.
Найближчим часом такими мають бути двостороння зустріч В. Зеленського та В. Путіна, а після неї — тристоронні переговори між президентами США, України та Росії. У багатьох є сподівання, що саме там і будуть визначені конкретні перспективи відновлення миру. Хоча ніхто не може дати 100% гарантії того, що саме так воно і станеться.
Підсумки таких зустрічей та переговорів добре відомі і не потребують додаткового висвітлення. Разом з тим, вони дають можливість зробити певні оцінки щодо попередніх підсумків мирного діалогу та ситуації довкола нього, а також прогноз щодо перспектив розвитку подальших подій.
Так, заходи, які відбулись протягом останнього часу в рамках мирного процесу, засвідчують, що переговори переходять у практичну площину. Якщо раніше сторони лише демонстрували свої погляди та амбіції і вирішували окремі гуманітарні проблеми, то тепер визначають конкретні способи припинення війни. Такі зміни відкривають шлях до відновлення миру вже у доступній для огляду перспективі. Втім, треба брати до уваги менталітет В. Путіна, який може перервати діалог, навіть якщо це буде загрожувати Росії крахом її економіки.
Як свідчать події, Д. Трамп дійсно змінив своє ставлення до війни та Росії і України і обрав більш конструктивні позиції. На відміну від початку переговорів, наразі він почав розуміти, яка зі сторін є зачинателем війни, прагне чи не прагне миру, а також які має можливості з реалізації своїх цілей. За винятком окремих моментів, Д. Трамп поки що утримується від жорсткої критики Росії, не запроваджує нових санкцій, але і не намагається тиснути на Україну, по суті, підтримуючи її.
В той же час, президент США має на увазі в першу чергу американські та особисті інтереси. Зокрема, це взаємовигідне торговельно-економічне співробітництво з Китаєм, який вважається одним із основних партнерів США в цій сфері. Саме тому Д. Трамп намагається не запроваджувати вторинні санкції проти КНР за її зв’язки з Росією. З іншого боку, якнайшвидше припинення російсько-української війни без капітуляції України для нього має важливе значення з точки зору престижу США та його особистих амбіцій.
Незважаючи на суперечності через політику Д. Трампа, США і Європа зберігають єдність з ключових питань євроатлантичної безпеки. Наразі це, насамперед, стосується стримування Росії та протидії її агресивній політиці. Тому США та Європа зацікавлені у збереженні сильної, незалежної і прозахідної України, як передової межі на шляху російської військової експансії. Тому і об’єднують та координують свої зусилля у справі з надання їй допомоги і підтримки на переговорах з Росією.
Разом з тим, для США загрози з боку Росії менш значимі, аніж виклики з боку КНР, в той же час як для Європи їх значення пріоритетне. З огляду на це, США передають Європі більшу відповідальність за її безпеку, в тому числі у питанні надання допомоги Україні. Це підтверджується схемою Д. Трампа, якою передбачається придбання Європою зброї для України у США. Тим же пояснюється і запровадження ЄС більш послідовних та жорстких проти Росії санкцій.
Також США та Європа переводять у практичну площину питання надання нових за змістом гарантій безпеки Україні. Втім, вони все ще намагаються уникати надмірного загострення відносин з Росією, а тим паче, безпосереднього військового зіткнення з нею. Так, систему безпеки України пропонується заснувати на принципах 5-ї статті Північноатлантичного договору щодо колективної оборони. А конкретні напрями такої оборони мають визначатися найближчим часом.
Втім, через щойно згадані причини досить складно реалізувати плани з направлення до України військових контингентів західних країн. Досі немає чітких та однозначних рішень ні щодо самого створення такої місії, ні щодо її складу та завдань. Причому, деякі країни спочатку погоджуються брати у ній участь, а потім відмовляються.
За такої ситуації, як США та Європа, так і Росія йдуть на певні поступки та компроміси щодо України. Своєю чергою, це змушена робити наша держава. Так, західні партнери України погодились на заморожування воєнних дій по лінії фронту, що можна вважати наслідком їх неспроможності надати нашій державі необхідний обсяг озброєнь. Тут також є їх бажання прискорити мирний процес, не допустити, щоб розширився масштаб війни (хоча вони і так вже перебувають на рівні максимальних можливостей Росії). Втім, це не має для них стратегічного чи надзвичайно важливого значення.
Своєю чергою, внаслідок західних санкцій та загрози їх подальшого посилення Вашингтоном та Брюсселем, Москва була змушена скасувати свої претензії стосовно всієї території Херсонської та Запорізької областей України, чи, принаймні, продемонструвати до цього готовність. Тобто, піти на поступки з питань, які вважає для себе стратегічними. Однак, як стверджують ЗМІ, Росія далі вимагає, щоб їй передали всю територію Донбасу, а також щоб Україна не вступала НАТО. Крім того, вважає, що російська мова заслуговує державного статусу, а на Українську православну церкву Московського патріархату має бути припинено тиск.
Внаслідок всього цього Україна постала перед складним вибором, а саме — продовжувати війну без реальних перспектив на перемогу чи погодитись на мир та на втрату частини своїх територій (про інші вимоги Москви поки що не йдеться). Рішення з даного питання може бути ухвалене під час зустрічі В. Зеленського та В. Путіна, а потім і Д. Трампа з ними обома.
На відміну від України, Росія так і не змогла заручитися підтримкою надійних та впливових союзників. А ті, якими вона їх вважає, лише реалізують свої інтереси за її ж рахунок. Тому Росія не може мати від них дієвої допомоги у протистоянні зі США та Європою. Маються на увазі як Китай, так і Індія, Бразилія, ПАР та деякі інші країни.
Як відомо, Китай формально підтримує Росію як на політичному рівні, так і економічному. Але він, очевидно, тисне на Росію аби вона погодилася на прийнятний для всіх варіант припинення війни. Причина цього також зрозуміла. По при те, що війна відповідає інтересам Китаю як чинник розпорошення зусиль його геополітичних конкурентів США та Європи, вона ж починає зашкоджувати його торговельно-економічному співробітництву з ними. А Росія і так вже знаходиться під його відчутним впливом.
За таких обставин Китай відмовляється надавати Росії фінансову допомогу у вигляді кредитів та інвестицій і використовує ситуацію з тим, аби примусити її ще більше знизити ціни на нафту. Так, для утримання Китаю як імпортера російської нафти в умовах загрози запровадження США вторинних санкцій проти нього, Росія ввела додаткові дисконти на свої енергоносії. Те ж чинять Індія разом з рештою імпортерів російської нафти. Вони переключаються на інших постачальників або вимагають від Росії нових дисконтів. До того ж жоден з таких не підтримує російські вимоги щодо України.
На фоні згаданих вище зустрічей у Вашингтоні, як Д. Трамп, так і В. Путін спілкувалися телефоном з лідерами КНР, Індії, Бразилії та ПАР з метою відповідно вплинути на їх позиції. Скоріш за все, досяг переваги саме Д. Трамп, оскільки ситуація для Росії на краще не змінилась.
Тенденції, які розглядаються, об’єктивні за свої характером. Вони дають можливість припинити чи призупинити російсько-українську війну на взаємоприйнятних умовах. Правду кажучи, вони не будуть задовольняти ні Росію, ні Україну, але все ж є кращими із всього найгіршого. Наразі слово за В. Путіним.
Таким чином, поточна ситуація щодо війни Росії проти України підтверджує, що наближається до свого певного перелому, який може статися вже найближчим часом. Втім, поки що не визначено, що має бути таким переломом: чи підписання мирної угоди, чи оголошення перемир’я, чи узгодження умов для них.
Провідна роль Д. Трампа у досягненні таких результатів свідчить, що США зберігає значення, як провідної держави світу, здатної впливати на інші країни, включно з Росією та її партнерами. Втім, участь Д. Трампа у справі з відновлення миру в Україні визначається не його альтруїзмом, чи безкорисними помислами, а інтересами США та власними амбіціями.
Аби як намагалася Росія показати себе великою світовою державою, вона не є такою. Про це свідчить вимушена згода Москви йти на поступки США та Європі стосовно України. Вони нерівнозначні відповідним поступкам з їх боку, що показує неспроможність Росії на рівні протистояти Заходу. В той же час, В. Путін може відмовитись від всіляких компромісів та продовжити війну, навіть якщо це загрожуватиме існуванню країни, яку він репрезентує.
На жаль, на даному етапі Україна не має змоги відновити цілісність своєї території ані силовим, ані іншим способом. Разом з тим, компенсацією таких втрат стане прискорення процесу вступу України до ЄС, а також тим, що отримає реальні гарантії безпеки. А у перспективі загострення внутрішніх проблем в Росії, що неминуче навіть у випадку закінчення війни, може призвести до її відчутного послаблення та навіть розпаду, що створить передумови для повернення Україною своїх територій.
Георгій Загорський,
Інститут глобальної політики
