Україна після війни.
Позитиви і негативи мирного договору
Для України сьогодні найважливіше – припинити війну, заважаючи на свої державні інтереси. Переговори з даного питання складні за характером і супроводжуються різноманітними спекуляціями. Разом з тим, аналіз вже узгоджених умов мирного плану та можливих принципів ухвалення тих, що ще розглядаються, дають змогу зробити певні висновки щодо майбутнього України. Вона має залишатися незалежною державою та стати частиною Європи в рамках членства в ЄС. При цьому вона буде спроможною подбати про свою безпеку і відіграватиме ключову роль в системі європейської оборони. На жаль, Україна тимчасово втратить окуповані Росією території. Разом з тим, вона збереже можливість відновити контроль над ними. Це стане завданням нашої держави на подальшу перспективу.
Незважаючи на складність мирних переговорів та активізацію Росією бойових дій з метою примусити Україну капітулювати, вони дають надію, що активна фаза війни може бути призупинена вже у доступній для огляду перспективі. Важко передбачити, коли це станеться. Звичайно, Москва прагне захопити всю Україну. Але у неї немає сил для досягнення бажаного. Згідно з найбільш оптимістичними оцінками, Росія ще зможе продовжувати війну не більше 18 місяців. Хоча вона, скоріш за все, втратить таку можливість вже у наступному році, про що свідчить стан її економіки.
Фактично війна стала позиційною, на зразок того, що відбувалось на Західному фронті Першої світової війни. Тобто, Росія витрачає ресурси, яких їй вже не вистачає, однак не може досягти якихось відчутних результатів. Більшість з її успіхів є лише деклараціями російської пропаганди, що продемонстрував візит Президента України В. Зеленського до Куп’янська нібито захопленого Росією.
Тому Кремль буде змушений призупинити війну, аби як він погрожував «вести її вічно». З огляду на це, стають актуальними питання стосовно того, що буде з Україною після відновлення миру. Відповісти на них, принаймні, орієнтовно, можна, виходячи при цьому з умов мирного договору, який зараз обговорюється за посередництва США. Вони будуть змінюватись в той, чи інший бік, але принципи майбутнього миру більш-менш зрозумілі. Мирна угода дійсно не задовольнятиме ні Україну, ні Росію, однак, саме це і є суттю компромісів, коли жодна зі сторін не може домогтися відчутної переваги. Однак, їх наслідки для України не будуть за своїм характером обов’язково негативними і катастрофічними для неї, як сьогодні кажуть окремі політики та експерти. Україна зможе мати низку важливих преференцій, які певною мірою компексують нею втрачене. Це заслуговує на увагу, оскільки визначатиме наше майбутнє. Тим більше, що довкола втраченого розгортаються різноманітні спекуляції, через що певним чином лихоманить українське суспільство. Отже, погляньмо з об’єктивної точки зору що ми можемо отримати після відновлення миру.
Так, у будь-якому випадку, головним досягненням України стане безумовне збереження її як незалежної та суверенної держави. Це фактично означає її виграш, оскільки втрата нею незалежності та суверенітету було та залишається головною метою такої війни режиму Путіна. Такою ж була мета всіх інших розв’язаних Росією війн проти України, які відбувалися у різних формах. У своїй історії Україні вперше вдалося відстояти свою державність у війні з Росією, хоча і ціною територіальних втрат, людських жертв та руйнувань її інфраструктури.
Мирний договір дасть можливість Україні прискорено отримати членство в ЄС. Це закріпить положення України як європейської держави, що є історичним прагненням української нації. Водночас буде повністю гарантоване неповернення України до сфери впливу Росії, або у «сіру зону» між нею та Заходом.
Як і для всіх інших країн, членство України в ЄС надасть їй широкі перспективи економічного, політичного та демократичного розвитку. При цьому вона буде невід’ємною складовою європейської спільноти, яка не має внутрішніх кордонів та відкрита для світу. За таких умов Україна отримає вільний доступ до європейського ринку, фондів, інвестицій та технологій, а також міжнародних транспортних коридорів, які проходять через Європу.
Крім того, Європейський Союз стане одним із основних фінансових донорів міжнародних заходів з післявоєнного відновлення України. Це також передбачено умовами мирного договору. До реалізації відповідних програм будуть залучатись також США, G7, європейські та інші країни. Такий підхід допоможе відбудувати Україну та модернізувати її економіку на основі західних принципів, моделей і технологій.
В той же час, вступ України до ЄС накладе на неї жорсткі зобов’язання щодо відповідності європейським нормам і правилам. Крім того, керівні органи ЄС мають право ухвалювати обов’язкові для всіх країн-членів рішення у сферах, які стосуються всієї організації. Зокрема, до них відносяться відрахування коштів до спільних фондів ЄС, граничні обсяги державних боргів, квоти на прийняття біженців тощо. Поряд з цим, політика країн-членів ЄС у всіх важливих сферах повинна відповідати спільній політиці Європейського Союзу за відповідними напрямами. Все це обмежує можливості самостійних дій країн-членів ЄС. А у випадку порушення ними критеріїв, рішень та вимог Європейського Союзу передбачаються санкції, включно з обмеженням доступу до фінансових фондів.
Зрозуміло, це буде поширюватися також на Україну. Однак, такі обмеження стануть адекватною платою за преференції від членства в ЄС.
Однак, навіть після того, як відновиться мир, загроза нового нападу Росії на Україну залишиться. А тому Україна потребує надійних гарантій безпеки. Вони можуть бути забезпечені як партнерами України, так і власними силами.
Умовами мирного договору, скоріш за все, не буде допускатися можливість вступу України до НАТО та розміщення західних військових контингентів на її території. Росія з цим не погоджується, а західні країни не будуть їй заперечувати у таких питаннях через загрозу прямого військового зіткнення. Хоча, за деякими оцінками, Москва може допустити введення іноземних військ до України, але лише дружніх до неї країн, таких як Китай чи Бразилія. Але з цим вже не погодиться Україна.
Не зрозуміло також, як буде діяти ст. 5 Договору про НАТО стосовно України без її членства в Альянсі. Тим більше, коли посилюватимуться проросійські курс та егоїзм низки європейських країн, що ускладнює ухвалення важливих рішень в рамках НАТО і ЄС. Тобто, подібні гарантії безпеки для України навряд чи будуть дієвими.
Однак, Україна не залишатиметься віч-на-віч з Росією. У сьогоднішній ситуації та в найближчій перспективі дане питання буде найбільш важливим для України. Тому варто його розглянути детальніше.
Наразі керівництво ЄС та європейської складової НАТО вживають практичних заходів з інтеграції України до нової системи європейської та євроатлантичної безпеки. В України досить потужні збройні сили, мають досвід ведення війни з Росією. І Україна вже виконує функції передового рубежу європейської оборони на її південно-східному фланзі. Зважаючи на це, вона включена до оперативних планів ОЗС НАТО на Європейському ТВД.
Своєю чергою, Європа виконує функції оперативного та стратегічного тилу України. В Польщі та Румунії знаходяться логістичні хаби НАТО, які забезпечують потреби Сил оборони України. Там же розташовуватимуться військові контингенти західних країн із завданнями надавати негайну допомогу Україні у разі нападу на неї Росії. Згодом вони можуть бути посилені військами другого ешелону ОЗС НАТО Європі. А для підвищення оперативності їх передислокації до України її підключено до системи військової мобільності НАТО.
Водночас Європа реалізує низку масштабних програм з фінансової допомоги Україні, з виробництва для неї зброї та сприяння розвитку українського ОПК. А на території країн ЄС розгортаються українські та спільні з європейськими компаніями оборонні підприємства. Вони убезпечені від російських ударів та виготовляють зброю для України. В результаті на теперішній час Україна вже інтегрована до системи європейської та євроатлантичної безпеки навіть глибше, ніж багато з членів ЄС та НАТО.
Разом з тим, найбільш дієвим гарантом безпеки України залишатимуться її Сили оборони. Аби як Росія бажала роззброїти Україну, та їй цього домогтися не вдасться. Проєкт мирного договору, узгоджений між Україною, Європою та США, визначають чисельність ЗСУ у 800 тис. осіб, чого буде цілком достатньо за умовно мирного часу.
Відкинуті також вимоги Москви щодо відмови Збройних Сил України від далекобійних озброєнь, які можуть завдавати ударів по цілям в глибині території Росії. Західні партнери України не тільки не підтримують можливість подібного компромісу з Росією, але й заохочують дії ЗСУ з ураження об’єктів російської нафтопереробної промисловості, які розташовані в її тилових районах. До того ж Україна вже самостійно виробляє далекобійну зброю, що надає можливість на свій розсуд застосовувати її без дозволу партнерів.
Все це вельми зміцнює позиції України та підвищує її оборонний потенціал, а також постає потужним стримуючим чинником для Росії. Росія, на відміну від 2014 та 2022 років, після своєї фактичної поразки в Україні, буде більш обережною при ухваленні рішення про новий нападу на Україну.
І, нарешті, територіальне питання, яке найбільш чутливе та складне. Це стосується передусім вимог Росії щодо передачі їй частини Донбасу, яка під контролем України. Така проблема принципова за значенням як для України, так і для Росії. Тому також розглянемо його більш детально.
Так, Україна, як і будь-яка інша нормальна держава, не може поступитися своїми територіями. Тим більше, віддати їх просто так, без бою. Крім того, у західній частині Донбасу є потужні оборонні укріплення, тобто, бар’єр на шляху просування Росії в глибину України. З огляду на це, Україна захищає їх усім, чим може. Хоча, під тиском обставин, вона може погодитися на певні компроміси, але якщо будуть зважати на її інтереси.
Своєю чергою, Путіну потрібні хоч якість здобутки у війні, які він може продемонструвати російському населенню. Одним із основних приводів для початку війни ще в 2022 році було названо «звільнення Донбасу». Зробити цього Росія не може, принаймні, найближчим часом. А спроби вирішити дане питання у військовий спосіб призводять до критичного виснаження її ресурсів та наближають крах російської економіки. Саме тому Москва і вимагає, щоб Україна віддала контрольовані нею території Донбасу без бою. Крім того, Росія, звичайно ж, прагне покращити своє оперативно-стратегічне положення на фронті в Україні, в тому числі для створення більш сприятливих умов для нового нападу на неї.
На жаль, США все ще сподіваються на швидке припинення війни у спосіб задоволення територіальних претензій Москви стосовно закріплення за нею захоплених територій України. Тому Україна з високою ймовірністю тимчасово втратить їх. Що стане з Донбасом – сказати важко. Можливі лише певні припущення.
Зокрема, може бути досягнута згода щодо перетворення районів Донбасу, які зараз контролюються Україною, на певну демілітаризовану зону під контролем США або ООН. В принципі, це задовольнить всі сторони. Україні буде достатньо збереження її земель поза межами Росії та без російських військ. Москва може сказати росіянам, що «звільнила Донбас від українських націоналістів», тобто, досягла цілей «СВО». А США задовольняються появою перспектив, принаймні, щодо призупинення війни.
Однак, це не означає, що Україна назавжди втратить свої території. Вона зможе повернути їх у політичний спосіб або з мінімальним засновуванням сили у випадку розпаду Росії за прикладом СРСР. В цьому немає нічого неможливого. Те, що зараз відбувається в економіці Російської Федерації, повністю повторює економічні процеси у Радянському Союзі напередодні його дезінтеграції.
У 1990-і роки Росія також рухалася по тому ж шляху і лише підвищення цін на нафту її таки врятувало. Завдяки США та їх партнерів зараз тенденція на світовому нафтовому ринку має зовсім інший характер. Крім того, вони активно усувають Росію з такого ринку. Інших джерел доходів у Росії немає. Тому у неї немає можливості уникнути глибокої економічної кризи.
Втім, реалізація подібних перспектив потребуватиме часу, хоча і не так вже й багато.
Все це дає змогу зробити деякі висновки щодо війни та майбутнього України.
Так, незважаючи на незмінність стратегічної мети Росії щодо знищення у військовий спосіб України як незалежної держави і щодо подальшого ведення війни, вона не зможе цього зробити і буде змушена припинити воєнні дії вже у доступній для огляду перспективі.
Оскільки умови відновлення миру не будуть задовольняти ні Україну, ні Росію, то нова війна буде цілком можлива. Разом з тим, Україна вперше у своїй новітній історії змогла відбити напад Росії та відстояти свою незалежність. Ба більше, виникають умови, за яких можна буде запобігти нової російської агресії. В рамках мирного плану Україна фактично визнана частиною Європи, гідною мати повноправне членство в ЄС. Це є реалізацією історичних прагнень нашої держави та остаточно виводить її із-під контролю та сфери впливу Росії. Вступ до ЄС надає Україні широкий спектр преференцій на рівні з іншими членами організації. Разом з тим, вона буде змушена взяти на себе зобов’язання бути відповідною європейським нормам.
Найбільшою проблемою для України залишатиметься тимчасова втрата частини своїх територій. Втім, розвиток історичних процесів надасть їй можливість відновити контроль над ними, в тому числі політичним шляхом. Свідченням такої можливості є возз’єднання Німеччини в 1990 році після того, як вона була розділена у 1945 році внаслідок поразки у Другій світовій війні.
У будь-якому випадку Україна вже продемонструвала, що вона життєздатна, незалежна та європейська держава. А ось Росія має вигляд слабкої країни, її виключили із кола провідних держав. Вона, по суті, стоїть на межі дезінтеграції. Загалом, це все є продовженням процесу розпаду Російської імперії, який розпочався понад сто років тому, коли ще в 1905 році вона зазнала поразки у війні з Японією.
Юрій Михайленко,
Інститут глобальної політики
Джерело фото https://www.pravda.com.ua/
