Білорусь готується до війни: що за фасадом?
Для Республіки Білорусь складна міжнародна ситуація призводить до зростання зовнішньополітичних ризиків і створює нові загрози для національної безпеки. Ціна подальшої підтримки російської агресії проти України, а також можливих гібридних/прямих дій Кремля проти країн східного флангу НАТО для Мінська різко зростає. На 86-му засіданні Ради міністрів оборони держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав у Москві 2 квітня свої оцінки ситуації озвучив міністр оборони Білорусі В. Хрєнін. За його словами, «у Східно-Європейському регіоні колективної безпеки виклики та загрози набули масштабного характеру. Північноатлантичний альянс продовжує цілеспрямовану підготовку до війни, заявляє про фактичну готовність до розв’язання збройного протистояння вже в найближчі роки. Суміжні з Республікою Білорусь держави-члени НАТО за останні 10 років збільшили свої військові витрати в 4-5 разів і не планують на цьому зупинятися». При цьому білоруська сторона традиційно не називає причин зміцнення обороноздатності НАТО, які пов’язані з агресією Росії.
Як аргумент для обґрунтування своєї позиції білоруська влада наводить серію навчань Sword-2026 (квітень – травень 2026 р.) за участю США та союзників по НАТО, що охоплює Крайню Північ, Балтійський регіон та Польщу. Це взаємопов’язані навчання Saber Strike, Immediate Response і Swift Response, а також стратегічне командно-штабне тренування Польщі «Край», що моделює початок збройного конфлікту зі східного напрямку (Росія та Білорусь) та дії держави у перші години кризи.
Ще одним індикатором, на яке звертає увагу білоруська сторона в якості зростаючої загрози, є реалізація масштабного проекту НАТО із забезпечення військової мобільності (так званий «Військовий шенген»): формування комплексної транспортно-логістичної архітектури з чотирма мультимодальними коридорами (центральний – Нідерланди-Німеччина-Польща; північний – Німеччина-Польща-Литва-Естонія; південно-східний – Італія-Адріатика-Балкани-Румунія; балканський – Греція-Болгарія-Румунія), що об’єднують автодороги, залізниці, порти та аеропорти. Загалом усі заходи спрямовані на прискорення розгортання великих угруповань НАТО поблизу кордонів Росії і Білорусі, проте їх реалізація розрахована на тривалий термін. Білоруська та російська влада інтерпретує створення цієї мережі не як логістичний проект, а як підготовку наступального плацдарму.
Зі свого боку Росія та Білорусь завершують реалізацію двох програм з урахуванням проблем, з якими сторони зіткнулися під час першого етапу російської військової кампанії проти України з території Білорусі:
- «Удосконалення об’єктів військової інфраструктури, що плануються для спільного використання в інтересах забезпечення регіонального угруповання військ (сил) Республіки Білорусь та Російської Федерації».
- «Модернізація об’єктів тилового забезпечення, що плануються для спільного використання в інтересах забезпечення регіонального угруповання військ (сил) Республіки Білорусь та Російської Федерації».
Варто звернути увагу на те, що 16 – 17 квітня у Білорусі була проведена комплексна перевірка бойової готовності Збройних сил. Міністр оборони В. Хрєнін заявив, що це навчання стало певним зрізом, який дозволив у комплексі, на прикладі Західного та Північно-західного оперативних командувань, побачити рівень готовності ЗС Білорусі до відбиття агресії, ймовірність розв’язання якої зберігається, за його словами, на європейському континенті. Прикметно, що до зони відповідальності оперативних командувань входять литовський і польський операційні напрямки. Відповідно ставилося завдання максимально скоротити терміни планування та підготовки оборонної операції щонайменше удвічі. Під час комплексної перевірки особлива увага приділялася питанню підвищення живучості підрозділів в умовах активних дій диверсійно-розвідувальних груп, безпілотної авіації з урахуванням досвіду російсько-української війни.
У цьому контексті невипадковими були оцінки керівництва України про те, що на тлі нездатності російських військ перехопити ініціативу на фронті Росія може знову спробувати використати територію Білорусі для нападу. Зокрема, питанням координації дій Росії і Білорусі та синхронізації оцінок стану глобальної і регіональної безпеки була присвячена спільна колегія КДБ Білорусі та СЗР РФ, що проходила 15 квітня в Калінінграді.
Водночас білоруський режим продовжує мілітаризацію білоруського суспільства. О. Лукашенко підписав указ № 132 про призов офіцерів запасу, які не проходили строкову службу або службу в резерві. Крім того, згідно з розпорядженням Міністерства освіти білоруських десятикласників у травні відправлять на навчально-польові збори, які триватимуть 10 днів, з метою удосконалення предметних компетенцій і відпрацювання практичних навичок з навчального предмета «Допризовна та медична підготовка».
Дії білоруського режиму свідчать, що Мінськ дотримується тактики «озброєної невизначеності». Нарощування військового потенціалу здійснюється з метою створення плацдарму для ймовірної союзницької агресії та гарантування внутрішньої стабільності режиму. У цій логіці силові структури виступатимуть одночасно інструментом як для зовнішньої ескалації, так і для придушення внутрішніх заворушень у разі загострення регіональної напруженості та погіршення внутрішньої політичної ситуації.
Насправді зазначені сценарії не є взаємовиключними. Система державного управління в Білорусі зазвичай стикається з труднощами у вирішенні складних і багатогранних проблем, а рішучість основних осіб, що приймають рішення в умовах реальної невизначеності може виявитися далеко не такою непохитною, як може здаватися. Вертикаль влади в Білорусі ефективна в умовах статичного тиску, але за динамічної кризи, коли потрібно вибирати між наказом з Москви та ризиком прямого зіткнення з НАТО/Україною, система може увійти у ступор. Невипадково О. Лукашенко визнав нездатність за нинішніх умов спрогнозувати розвиток міжнародної обстановки в найближчому майбутньому. Тому Мінськ, по суті, йде шляхом реалізації обох сценаріїв, сподіваючись відкласти ухвалення рішення на якомога віддаленіше майбутнє, коли, можливо, сформуються обставини, що дозволять мінімізувати витрати того чи іншого сценарію. Реалізація обох сценаріїв одразу — це спроба уникнути «моменту вибору», який для режиму є найнебезпечнішим.
Станом на квітень 2026 р. більшість експертів вказують на низьку ймовірність повномасштабного наземного вторгнення білоруських Збройних сил. Загалом, дії Білорусі розцінюються не як підготовка до самостійного нападу, а як стратегічне стримування НАТО та створення інфраструктурних умов для можливого повторного використання білоруської території російськими військами. Основною загрозою залишається можливість застосування Білорусі Росією для сковування ЗСУ, можливих дистанційних ударів, підготовки провокацій «під чужим прапором». Для Кремля важливо підтримувати перманентну невизначеність на північних рубежах, використовуючи військову активність на території Білорусі як інструмент інформаційно-психологічного тиску, демонстрації «сили». Крім того, заяви О. Лукашенка про готовність застосувати тактичну ядерну зброю проти Польщі, України та країн Балтії важливо розглядати в якості чергового пропагандистського шантажу сусідніх країн та прямого виклику глобальній архітектурі нерозповсюдження ядерної зброї.
Наведені аргументи свідчать, що за фасадом агресивної мілітаризації Білорусі ховається не стільки підготовка до «переможного» наступу, скільки криза виживання режиму та його остаточне перетворення на інструмент Кремля, яким вона може скористатися для втягування країни у війну.
Для України білоруська територія залишається зоною високої напруги, яка вимагає точного аналізу і холодного розрахунку без нагнітання панічних настроїв. У цьому контексті заяви президента України В. Зеленського – це сигнал стратегічного стримування білоруського режиму від агресивних кроків, ціна яких може виявитися настільки високою, що поставить під загрозу його існування.
Марія Гуцало,
експерт з політико-безпекових питань,
кандидат політичних наук
Колаж: Главред
