Політичний скандал між Польщею та Україною. Причини, наслідки та подальший розвиток ситуації
Відносини між Польщею та Україною погіршилися через політичний скандал з боку польських правих сил, які прагнуть підвищити свої рейтинги перед майбутніми парламентськими виборами. Україна та Польща зараз намагаються налагодити свої стосунки, однак це зробити непросто, бо польські праві сили бажають перемогти на виборах, граючи на національних почуттях польських громадян. Сьогодні такий скандал вже має негативні наслідки як для України, так і для Польщі. Залишається тільки сподіватися, що у польському суспільстві здоровий глузд переважатиме і ситуацію таки буде врегульовано.
З часів першого, в 2014 році, нападу Росії на Україну одним із основних наших партнерів залишається Польща. Вона вважається провідником інтересів України в НАТО і ЄС, забезпечує функцію хабу з транзиту зброї для потреб СОУ, бере участь у програмах підтримки української економіки, а також, що не маловажно, надає українським біженцям притулок.
Своєю чергою, Україна є однією з основних сил, які стримують росіян від нападу на Європу та, відповідно, на Польщу, прикриваючи її на південно-східному напрямку. Це дає змогу полякам вивільнити свої ресурси для прикриття інших загрозливих напрямів. Тобто, обидві сусідні країни одна одній потрібні, через що об’єктивно вважаються стратегічними партнерами. Разом з тим, відносини між Україною та Польщею періодично ускладнюють різноманітні проблеми. Ці проблеми шкодять інтересам сторін, а в деяких випадках безпосередньо провокують на ворожнечу. Це має реальне підґрунтя, а деякі питання штучно створені певними внутрішніми та зовнішніми силами.
Якщо йдеться про сьогодення, то саме такою штучною проблемою можна вважати політичний скандал, спровокований щодо України президентом Польщі К. Навроцьким. Як відомо, йдеться про так звану Волинську трагедію, тобто, про масштабне збройне протистояння між українцями і поляками у 1943-1944 роках в районах їх спільного проживання у Волині та Галичині. Воно стало наслідком утисків Польщею українців на згаданих територіях, які опинилися у її складі через розпад Російської імперії в 1917 році та громадянської війни. Утискам українці намагалися протистояти, на що гостро реагували поляки.
Радянський Союз, після відступу німецьких військ з нинішньої Західної України, не зміг взяти її під всеосяжний контроль. На той час суперечності між українцями та поляками переросли у збройне протистояння. Через жорсткі обопільні етнічні чистки, які здійснювали польська Армія Крайова та Українська повстанська армія (УПА), загинули тисячі мирних жителів. Як українців, так і поляків.
Між Україною і Польщею тривалий час були принципові розбіжності щодо історичної оцінки Волинської трагедії. Україна підкреслює взаємну вину двох ворогуючих сторін, в той час, як у Польщі ці події офіційно визнані нічим іншим, як «геноцидом» поляків. Щоправда, останнім часом Україна і Польща погоджувалися, що необхідно спільно переосмислювати ті трагічні події. Ініціатором щодо цього була Україна. З нею погодились як ліберальні і демократичні сили Польщі, так і за великим рахунком, її праві та консервативні сили. Вони погоджувалися, що тему Волинської трагедії слід зняти з порядку денного, як джерело, що провокує конфлікти між Україною і Польщею. Це вважалося особливо визначним в умовах повномасштабного нападу Росії на Україну та можливої такої агресії щодо Польщі.
До обрання президентом Польщі К. Навроцький демонстрував своє негативне ставлення до Росії як спадкоємниці СРСР і мав конструктивні позиції щодо України. Так, перебуваючи на посаді директора Інституту національної пам’яті, К. Навроцький був одним із ініціаторів демонтажу пам’ятника Червоній армії в Польщі. Росія трактувала це як злочин та навіть оголосила його у міжнародний розшук. В той же час він визнавав право України на героїзацію УПА у рамка війни з Росією. Але зараз К. Навроцький раптом змінює свою позицію і розпочинає активну антиукраїнську кампанію. Приводом для цього став указ Президента України В. Зеленського в травні ц.р. про присвоєння почесного найменування «імені Героїв УПА» Окремому центру спеціальних операцій «Північ» Сил спеціальних операцій Збройних Сил України. Він звинуватив В. Зеленського, що той підтримує злочини УПА та підриває цим відносини між Польщею та Україною. А також позбавив його польського ордена Білого Орла. До того ж надав своєму вчинку відверто пропагандистського характеру. Так, він закликав польський уряд та патріотів об’єднатися для захисту пам’яті колись загиблих поляків. За його заявами, це питання разом із оцінками минулого залишаться ключовими у стосунках між Варшавою та Києвом.
Лідери головної опозиційної партії право-консервативної спрямованості «Право і справедливість», де на кріслі очільника колишній прем’єр-міністр Я. Качинський, підтримали польського президента. Колишній маршалок Сейму М. Кухцінський, екс-міністр національної оборони М. Блащак та екс-міністр закордонних справ З. Рау виступили з подібними заявами, повернувши Україні колись отримані ними ордени. До них долучився В. Косіняк-Камиш, чинний міністр оборони Польщі.
Для того, щоб надати своїм діям резонансу, К. Навроцький разом з лідерами партії «Право і справедливість» намагаються вивести скандал на міжнародний рівень і пов’язати його з планами майбутнього вступу України до ЄС. Наприклад, вони поставили під сумнів можливість отримання Україною членства в ЄС. Водночас депутати від партії «Право і справедливість» у Європейському парламенті виступили з ініціативою щодо ухвалення резолюції про вшанування пам’яті «жертв геноциду УПА». А ще вони запропонували внести до звіту про Україну на шляху до членства в ЄС поправки, які стосуються Волинської трагедії та характеризують діяльність УПА як організацію, що спиралась на нацистську ідеологію та є відповідальною за масові злочини проти польського населення…
Чергова актуалізація польськими правими силами історичних проблем з Україною очікується 11 липня у Національний день пам’яті жертв геноциду, скоєного ОУН та УПА на східних територіях Другої Речі Посполитої.
Причини такої діяльності К. Навроцького та його спільників з числа правих сил Польщі з розпалювання політичного скандалу довкола України досить зрозумілі. Незабаром в Польщі мають відбуватися парламентські вибори. Незважаючи на те, що до такої події часу ще понад рік, провідні політичні сили розпочали передвиборні перегони. Найбільшу активність демонструє партія «Право і справедливість». До осені 2023 року вона була правлячою, а зараз — опозиційна. Її головний конкурент — правляча партія ліберально-демократичної спрямованості «Громадянська коаліція» на чолі з прем’єр-міністром Д. Туском. Зараз партію «Право і справедливість» підтримує 27–30 % виборців, а «Громадянську коаліцію» — 39 %. Праві консерватори намагаються змінити таке співвідношення на свою користь. Однак, у країні відсутні складні внутрішні проблеми, які опозиція, зазвичай, використовує для того, щоб критикувати владу.
Економіка Польщі стабільно функціонує з темпами приросту ВВП 3–4 % за рік. Рівень життя населення покращується. Зарплати зростають, а інфляція відносно низька і становить близько 2,2–% за рік. За паритетом купівельної спроможності Польща знаходиться на одному з перших місць в ЄС.
Як і у кожній країні, внутрішні складнощі у Польщі також є. Та вони незначні. І будувати на них резонансні передвиборчі кампанії практично неможливо. Тому більшість із політичних сил, незалежно від їх спрямованості, використовують у своїх цілях питання зовнішніх загроз для Польщі. Ця тема актуальна, оскільки Польща знаходиться на передовому рубежі протистояння між Росією та Заходом. У своїй перевиборній агітації як «Право і справедливість», так і «Громадянська коаліція», намагаються переконати суспільство, що вони можуть гарантувати безпеку Польщі краще за інших. Але це дає їм приблизно рівну кількість голосів. Тобто, домогтися переваги, порушуючи дане питання, досить важко. Тим більше, що обидві сторони пропонують приблизно однакові шляхи зміцнення оборони країни.
Праві консерватори за такого стану справ намагаються привернути до себе виборців, граючи на їх національних почуттях. Саме для того вони і актуалізують історичні проблеми у відносинах між Польщею і Україною. Однак, поки що вони не переступають певних «червоних ліній» та не блокують допомогу Україні. Більшість їх представників наголошують на підтримці України у військовому протистоянні з Росією, оскільки це вкрай важливо для регіональної безпеки.
Порівняно жорсткіші та непримиримі позиції в ультраправих сил. Для них антиукраїнська тематика та Волинська трагедія, як її частина, є одним із основних способів зміцнити свої політичні позиції та привернути на свій бік польський електорат. При цьому вони починають закликати припинити або зменшити підтримку України. Зокрема, лідер ультраправої партії Конфедерація К. Босак почав вимагати від Варшави, щоб вона відмовилась від фінансування супутникової системи Starlink для України та заблокувала її вступ до ЄС.
Окрім наголошування на історичних проблемах між Польщею та Україною, праві сили не проти загострення і сучасних складнощів у їх відносинах. Маються на увазі посилення конкуренції між українськими і польськими виробниками сільськогосподарської продукції, а також негативні аспекти масового приїзду до Польщі українських біженців. Тобто, праві політично «грають» на інтересах фермерів та на побутових проблемах населення. Саме так можна розцінити створення ними перешкод у справі вступу України до Європейського Союзу. Таким чином праві фактично виступають на боці Москви. Скоріш за все, вона частину з них фінансує, щоб чинили в її інтересах. Адже вони практично не чіпають Росії, хоча саме вона зробила і робить Польщі чимало шкоди.
Погортаємо історичні сторінки про колишні події. Для прикладу візьмемо хоча б штурм Варшави російськими військами в листопаді 1794 року, який увійшов в історію як «Празька різанина» (таку назву має одне з передмість Варшави, де відбулись основні події). В той час від рук росіян загинуло до 20 тис. поляків. А весною вже 1940 року росіяни розстріляли понад 20 тис. польських військовополонених та цивільних осіб у м. Катинь Смоленської області Росії. І це вже не кажучи про репресії поляків після окупації Радянським Союзом Польщі в 1944 році.
«Громадянська коаліція» намагається використати тему історичних проблем у відносинах між Україною та Польщею у своїх інтересах, але робить це інакше. Так, різким заявам та вчинкам К. Навроцького та його спільникам з правих партій вони протиставляють виважений підхід, спрямований на урегулювання, а не на подальше загострення конфлікту. Зокрема, Д. Туск висловив жаль з приводу нинішнього конфлікту між Польщею та Україною. Він пояснює, що це лише тішить Путіна та шокує польських і українських союзників. Тому він закликав обидві сторони не розпалювати, а вгамувати емоції, наголошуючи, що фронт знаходиться в іншому місці.
Лідери ліберальних та демократичних сил демонструють свою повну підтримку України у її війні з Росією. Втім, вони все ж докоряють Президентові України за те, що він схвалив відоме, пов’язане з УПА найменування нашого військового підрозділу. Таку позицію деяких представників ліберальних та демократичних партій можна пояснити: вони змушені реагувати на те, що стосується УПА, інакше можуть втратити свій суспільний престиж.
Діяльність польських правих сил викликали жорстку реакцію України, що цілком можна було очікувати. Наше керівництво розцінило такі дії польських політиків, як намагання покращити своє передвиборче положення у спосіб загострення польсько-українських відносин. У відповідь Президент України відмовився від польського ордена, не очікуючи затвердження Д. Туском такого рішення К. Навроцького. Так же вчинили всі колишні президенти України та багато інших політиків. При цьому було сказано, що Україна має сама визначати свою історію, без якогось зовнішнього втручання. Таку позицію підтвердила Верховна Рада України, коли 1 липня поточного року ухвалила Закон про «Український національний пантеон». Документ є одним із ключових у справі формування сучасної державної політики національної пам’яті.
Спільні з боку Росії загрози Польщі та Україні не зіпсують повністю їх двосторонні відносини через історичне минуле. Вони і надалі залишаться стратегічними партнерами. Разом з тим, скандал все ж ускладнив їх взаємозв’язки. Зокрема, йдеться про обмежені контакти на вищому рівні. В Польщі поширюються антиукраїнські настрої, а в Україні у відповідь — антипольські. Не виключається, що саме з цим і пов’язане рішення керівництва Польщі не брати на себе нових фінансових зобов’язань на користь України. За словами Д. Туска, в той час, як Україна веде війну з Росією, Польща в мирний час несе основний тягар охорони східного кордону ЄС від російської загрози. Це вимагає від неї збільшення видатків на власну оборону. Така ось польська логіка.
Крім того, розбрат між Польщею та Україною погіршує їх репутацію в очах союзників. Західні ЗМІ засуджують дії обох сторін, називаючи це недоречним за сьогоднішньої ситуації. Виходячи з цього, вони закликають Варшаву та Київ припинити свою сварку і спільно протидіяти Росії. Своєю чергою, Росія використовує скандал як доказ «прихильності керівництва України до нацизму та тероризму». На цьому будується спеціальна інформаційна кампанія, яка має на меті виправдати війну Росії проти України, дискредитувати нашу державу та Польщу та ще й посіяти між ними розбрат. Наприклад, польські еліти звинувачуються в «озброєнні київського режиму, який героїзує вбивць поляків». Водночас робиться наголос на тому, що політичні сили Польщі «самі заражені націоналізмом, оскільки знаходяться на антиросійській позиції».
Ультраправі сили Чехії також не стоять осторонь таких подій. Вони таким чином намагаються зміцнити свої політичні позиції в середині своєї країни. Так, чеське урядове угруповання SPD (Свобода і пряма демократія) вимагає позбавити Президента України В. Зеленського найвищої чеської державної нагороди — ордена Білого Лева. Їхня мотивація така ж, як і у польських правих.
Незважаючи на негативний резонанс такого стану справ, Україна та Польща намагаються нормалізувати свої відносини. З цією метою минулого тижня міністр закордонних справ України А. Сибіга відвідав Варшаву та виклав польській стороні пропозиції щодо врегулювання ситуації. Пропонується розпочати консультації між міністерствами зовнішніх справ обох країн, організувати зустрічі істориків-експертів з питань Другої світової війни, а також звернутися до релігійних лідерів обох країн з проханням підсилити своїм авторитетом двосторонній діалог.
Поряд з цим глава зовнішньополітичного відомства України виступив з ініціативою вшанувати у Національному пантеоні генерала УНР М. Безручка, який разом із польськими військами у 1920 році брав участь у звільненні Києва від більшовиків, а також обороняв Замостя від наступу радянських сил.
Польська сторона погодилась розпочати діалог.
Ясна річ, стосунки між Україною та Польщею вдасться покращити. Однак, вони все одно будуть неоднозначними. Як вже зауважувалося, країни вкрай важливі одна для одної. Разом з тим, у їх відносинах не вдасться уникнути проблем. Так, Україна є конкурентом Польщі, яка прагне стати лідером в Центрально-Східній Європі. Зараз в НАТО та ЄС наша держава починає відігравати більшу роль, оскільки вона є однією з ключових складових системи європейської безпеки. А в разі перемоги у війні з Росією авторитет України в Європі та світі і її міжнародні позиції стануть ще міцнішими. А якщо Україна вступить до ЄС, то вона стане потужним конкурентом Польщі на європейському ринку продовольчих товарів, що, насамперед, буде стосуватись різних сортів зерна. Україна випередить Польщу і у випуску військової продукції.
Крім того, в Польщі і надалі залишатимуться праві та ультраправі сили, які будуть намагатися використовувати у своїх цілях історичні та сучасні проблеми з Україною та ще й розпалювати їх. Саме таким хотілося б нагадати сутність нашої спільної історії. Польща та Україна були міцними лише тоді, коли об’єднувались у боротьбі зі спільним ворогом. Згадаймо, ще в 1618 році війська Речі Посполитої та українські загони козаків разом здолали Московію. А в 1683 році об’єднані війська Священної Римської імперії та Речі Посполитої, до яких входили українські козаки, розгромили османське військо під Віднем, зупинивши таким чином загарбання турками Європи.
А потім все пішло не так, як хотілося. В 1686 році Московія та Річ Посполита остаточно поділили між собою Україну. А в 1795 році Росія та Австрія скінчили ділити Польщу.
Незважаючи на все це, Польща і Україна відродилися. А Росія знову намагається їх знищити. Поки що вона у повному масштабі воює з Україною. Але, у випадку її падіння, наступною під ударом буде таки Польща.
На початку червня США застерігали Польщу, що Росія готує проти неї збройну провокацію. Серед основних сценаріїв розглядаються ракетні або дронові удари по польських об’єктах критичної інфраструктури, або обмежене вторгнення з боку або Білорусі, або Калінінградської області РФ. Провокацію можуть замаскувати під випадковість через збій радіонавігаційної системи GPS, чи під вимушену операцію з порятунку російського гелікоптера.
Мета таких дій Москви — посилити в регіоні напруженість, демонструвати неспроможність НАТО оперативно реагувати на загрози та примусити Захід до переговорів на російських умовах. Росія сподівається, що під тиском США польська сторона не відкриватиме вогню на ураження. У Кремлі планують висунути ключову вимогу — зупинити польську допомогу Україні в обмін на виведення російських військ з території Польщі. Причому, Москва може звинуватити у провокації Україну.
Така загроза дійсно існує. Однак, навіть і без неї Росія вже веде проти Польщі активну «гібридну війну». Все це мають розуміти праві сили Польщі, оскільки вони самі під прямою загрозою.
Отже, політичні сили Польщі почали готуватися до парламентських виборів, запланованих на осінь 2027 року. В рамках такого процесу праві партії намагаються покращити свої рейтинги, граючи на національних почуттях поляків і актуалізуючи проблеми історичного минулого Польщі і України. Ініціатором такої діяльності є польський президент К. Навроцький, який покладається на головну опозиційну партію «Право і справедливість». Їм протистоять ліберальні та демократичні сили у вигляді правлячої партії «Громадянська коаліція», яка вважає за необхідне вирішувати проблеми у спосіб діалогу.
Організований в Польщі правими силами політичний скандал вже ускладнив відносини між Польщею та Україною. Крім того, він погіршує імідж обох країн в очах союзників і використовується Росією для виправдання її війни проти України, для дискредитації нашої держави і Польщі, а також для розпалювання між ними розбрату. Одначе, стосунки між Україною та Польщею обов’язково стануть кращими. Але у будь-якому випадку збережеться їх неоднозначний характер.
Юрій Ільченко,
Інститут глобальної політики
