Європа та Україна як новий центр сили у світі
Розпочалися переговори про вступ України до Європейського Союзу. Вони будуть складні та довготривалі, однак Україна таки буде у європейській спільноті. Цьому сприятиме роль України для Європи як партнера, у якого потужні збройні сили та дієва оборонна промисловість. А це посилить європейський потенціал у стримуванні Росії, дасть змогу Європі стати потужним центром сили у світі. Що ж до України, то вона матиме весь спектр преференцій від членства в Європейському Союзі.
Україна та Європа виходять на новий рівень стратегічного партнерства. Переговори про вступ України до Європейського Союзу розпочалися 15 червня. Першим переговорним кластером – «Основи» – передбачається обговорення відповідності України базовим європейським принципам за напрямами верховенства права, основних прав людини, функціонування демократичних інституцій, реформ державного управління, економічних критеріїв, правосуддя та безпеки. Відкриття всіх шести переговорних кластерів планується до липня. Аналогічні переговори проводяться також з Молдовою.
Початок переговорного процесу між Україною та ЄС став ключовою подією на шляху європейської інтеграції нашої держави, який за характером складний і довготривалий. Він розпочався ще в грудні 1991 року, коли Європейський Союз (на той час – Європейська економічна спільнота) визнав незалежність України. А в 1994 році політичний та економічний діалог сторін був закріплений Угодою про партнерство і співробітництво між ними, яка набула чинності у 1998 році.
Разом з тим, в процесі руху України до Європи виникла низка непростих проблем, для усунення яких необхідні відповідні зусилля та час. Головною з таких проблем стало блокування Москвою європейської інтеграції України з метою зберегти її під російським впливом. На жаль, у цьому Росію підтримували її ставленики у вищих органах влади нашої держави, а також проросійські сили, які фінансувалися російськими спецслужбами. Саме за їх допомогою Москва вела жорстку боротьбу з національно-демократичною більшістю українського суспільства, яке виступало за європейський вибір України. Проте, спроби Росії досягти бажаного у такий спосіб були зірвані.
Наприкінці 2004 року фальсифікація президентських виборів в Україні на користь Росії призвели до «Помаранчевої революції», яка продемонструвала рішучість українців у протидії російському засиллю. Завдяки революції вдалося провести чесні вибори на початку 2005 року, що завершились перемогою національно-демократичних сил. Це дало можливість активізувати відносини між Україною та ЄС.
У 2005 році було ухвалено План дій Україна – ЄС, а у 2007 розпочалися переговори про більш масштабну угоду. У 2008 році Україна стала членом Світової організації торгівлі, що давало змогу створювати поглиблену зону вільної торгівлі. Втім, Росії це не сподобалося. Після «Помаранчевої революції» вона почала жорстко тиснути на Україну у спосіб інформаційних, газових та торгівельних війн. А вже у 2009 році їй навіть вдалося привести в Україні до влади своїх ставлеників, які почали блокувати національно-демократичний та європейський розвиток нашої держави.
В листопаді 2013 року тодішнє керівництво України відмовилось від укладання Угоди про асоціацію з ЄС та оприлюднило наміри приєднатися до Митного союзу на чолі з Росією. Українське суспільство різко відреагувало у вигляді «Революції Гідності». Як наслідок, проросійська влада в Україні розпадається, а на зміну їй прийшли прихильники європейського вибору країни.
У відповідь в лютому 2014 року Росія своїм воєнним нападом намагалася знищити Україну у спосіб дезінтеграції в рамках «гібридної» операції «Русская весна». Москві вдалося анексувати Крим, спровокувати конфлікт на Донбасі, але своїх стратегічних цілей вона не досягла. Україна, мобілізувавши свої сили, зупинила Росію. Це дало Україні змогу продовжити свій курс у Європу. Так, вже в березні 2014 року була підписана Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, що передбачала ще й створення зони вільної торгівлі. А у 2017 році між Україною та Європейським Союзом був запроваджений безвізовий режим. Поглиблення співробітництва України з ЄС дало нашій державі змогу отримати доступ до газу та рідкого пального з Європи і переорієнтувати на неї свої торгівельно-економічні зв’язки. Така діяльність відчутно знизила політичний та економічний вплив Росії на Україну. І навіть поставила перед фактом остаточної втрати такого впливу. А рух України до Європи почав ставати за своїм характером незворотним.
У відповідь в лютому 2022 року Росія розпочала повномасштабну війну проти України, розраховуючи на швидку перемогу. Але Росія помилилася. Україна дала гідну відсіч, хоча й втратила частину своїх територій. При цьому війна не тільки не зупинила Україну на її шляху європейської інтеграції, але й навіть прискорила такий рух. Вже наприкінці лютого 2022 року Україна подала заявку на вступ до ЄС. А в червні того ж року лідери 27 країн-членів організації офіційно надали Україні статус кандидата на членство.
Ба більше, було оприлюднено ідею прискорити процес переговорів про приєднання України до Європейського Союзу за спрощеною схемою. Таким чином Україна могла отримати статус члена ЄС вже у недалекій перспективі, що полегшило б надання їй європейської допомоги. Водночас таке членство в Європейському Союзі зміцнило б позиції України у військовому протистоянні з Росією. Вона протидіяла б нападникові разом зі всією Європою і навіть без безпосередньої участі у війні європейських країн.
Всі ці питання стали особливо актуальними після того, як президент США Д. Трамп відмовився надавати кошти на підтримку України, а потім ще й вивів Америку із переговорного процесу. За такого стану справ саме провідні європейські країни ЄС взяли на себе основну відповідальність за надання допомоги Україні. Однак, вони не змогли дійти згоди щодо надання Україні членства в ЄС та ще й за спрощеною схемою. Дехто з членів Європейського Союзу вказує на неготовність України до вступу внаслідок існуючих у неї проблем з корупцією, а також через невідповідність її політичної, економічної та юридичної систем європейським нормам. Були й занепокоєні тим, що Україна зі своїм потенціалом може стати одним із провідних членів Європейського Союзу і конкурувати з іншими країнами. А дехто і зараз вважає, що вступ України поставить ЄС у пряму конфронтацію з Росією. Деякі з «нових» членів Європейського Союзу, очевидно, заздрять Україні й тому наполягають на тому, що всі кандидати на вступ в ЄС повинні пройти однакові процедури підготовки до набуття такого свого членства.
Серед супротивників вступу України до ЄС особливо вирізнялася Угорщина. Вона активно перешкоджала європейській інтеграції України та блокувала рішення керівництва Європейського Союзу щодо надання допомоги нашій державі та посилення санкцій проти Росії. До початку Росією повномасштабної війни офіційний Будапешт обґрунтовував свою позицію начебто порушеннями прав етнічних угорців в Україні та висував їй неприйнятні вимоги. А потім він повністю став на бік Росії.
Як відомо, Будапешт був проти санкційного тиску на Росію, оскільки це нібито не мало жодних наслідків і лише шкодило інтересам самої Європи. При цьому він виправдовував війну Росії проти України та погоджувався з поясненнями Москви, що вона була змушена піклуватися про свою безпеку через розширення НАТО. А Україна начебто сама була винна у розпочатій війні, оскільки напала на Донбас. Водночас Будапешт намагався впевнити Європу, що вступ України до ЄС підірве європейську економіку та ще й втягне у війну з Росією.
Керівництво Угорщини такими своїми вчинками намагалося досягти кількох важливих для себе цілей внутрішнього та зовнішнього характеру. Зокрема, угорська влада підвищувала свій рейтинг, граючи на національних почуттях населення країни. Саме на це була спрямована демонстративна турбота про етнічних угорців в Україні. Водночас в обмін на підтримку інтересів Росії в ЄС уряд Угорщини отримував можливість спільної корупційної діяльності з російським бізнесом, наближеним до Кремля. В основному, це стосувалося махінацій довкола російської нафти, яка постачається Угорщині.
Зміна влади в Угорщині у квітні 2026 року усунула проблему блокування Будапештом початку переговорів щодо вступу України до ЄС. Водночас Угорщина перестала перешкоджати також діям керівництва Європейського Союзу з надання допомоги Україні та запровадження нових санкцій проти Росії.
Україна та Угорщина впоралися з основними проблемами у своїх відносинах, внаслідок чого такі зміни стали можливі. Зокрема, були досягнуті домовленості щодо безперешкодного транзиту російської нафти до Угорщини через українську територію нафтопроводом «Дружба», а також стосовно забезпечення прав етнічних угорців в Україні. До того ж нова влада Угорщини втратила інтерес до корупційних зв’язків з Росією.
Однак, зі зміною влади в Угорщині не були усунуті всі проблеми у процесах європейської інтеграції України. Проросійські позиції в ЄС ще займають Словаччина та Болгарія. Вони слабші за Угорщину і більше залежить від європейської допомоги. Тому вони й утримуються від того, щоб відкрито виступати проти ЄС. Але ось чинити щось в інтересах Росії вони можуть, в тому числі в плані затягування переговорів щодо вступу України до ЄС.
Ускладнити рух України до Європи ще може Польща. Вона є найближчим партнером України в ЄС та просуває там українські інтереси. Разом з тим, нинішнє керівництво Польщі активізувало претензії до України щодо міжнаціональних проблем на їх суміжних територіях за часів Другої світової війни. Це є точно такою ж грою на національних почуттях поляків, до якої вдавалося раніше угорське керівництво у своїй країні. Тому Варшава може діяти за прикладом Будапешта, хоча не так відверто і жорстко.
І, нарешті, в України дійсно є недоліки у справі виконання умов та досягненні критеріїв членства в Європейському Союзі. Їх усунення потребує великої і складної роботи, та ще й під час війни. Зважаючи на такий стан справ, провідні країни ЄС можуть погодитися на певні пом’якшення для України, але не щодо принципових. Крім того, Україна може різко змінити ситуацію на ринку сільськогосподарської продукції ЄС, що завдасть збитків європейським виробникам. Тому переговори щодо вступу України до Європейського Союзу у будь-якому випадку будуть довготривалі та напружені.
Певний варіант усунення даної проблеми пропонує канцлер ФРН Ф. Мерц. Так, він виступає з ідеєю надати Україні «асоційоване членство» в ЄС. Але це не відповідає інтересам України, тому вона відкидає спосіб надання такого членства.
Разом з тим, прискорити процес нашої європейської інтеграції може зацікавленість Європи в Україні, як в одній з найбільш потужних сил у стримуванні Росії. На сьогодні така роль України стає особливо важливою для ЄС, що пов’язано з посиленням агресивності політики Москви та активізацією нею «гібридної війни» проти Європи, яка може перерости у військовий напад на неї. При цьому політика Д. Трампа перетворює США з головного та надійного союзника Європи на проблемного партнера та, навіть, конкурента чи суперника. На погляд керівництва ЄС, подібна ситуація з високою ймовірністю збережеться і після зміни влади в США.
Даний факт констатований у новій Стратегії європейської безпеки 2026, яка була оприлюднена в березн. Там визначається перелік сучасних загроз Європі та основні напрями дій із гарантування її безпеки. Вони досить показові і відрізняються від попередніх.
Окрім згаданих вище аспектів, які стосуються Росії та Америки, до першочергових загроз Європі відносяться дії США і Китаю з побудови двополярної системи світового устрою без зважання на інтереси інших країн. Це стосується також Європи, яку, по суті, вони виключили із процесу побудови нового світу.
Відзначається також зростання викликів та загроз Європі з боку Китаю. Європейські експерти вважають, що зараз загрози в основному стосуються економічної сфери, але починають поширюватися також і на військову – в плані підтримки Китаєм Росії. На такому фоні звертається увага на зниження ефективності НАТО як інструмента стримування Росії від нападу на Європу та відбиття можливої агресії з її боку. Це називається наслідками політики США, зростання розбіжностей всередині Альянсу та його стриманого реагування на зміни у способах ведення бойових дій.
Визнається також, що у роботі європейської економіки посилюються проблеми, що знижує її конкурентоспроможність у порівнянні з американською та китайською економікою. Це і послаблює Європу, і зменшує її можливості з виробництва озброєнь та, відповідно, у зміцненні європейської оборони.
Згідно з висновками керівництва ЄС, така ситуація вимагає, щоб Європа стала окремим центром сили світового рівня. Це дасть Європі змогу зміцнити свої позиції у світі та мати значно більші можливості для протидії сучасним викликам, ризикам та загрозам її безпеці.
Лідери ЄС вважають, що реалізація такого підходу вимагає повного переосмислення ролі Європи, яка повинна стати «великою об’єднаною державою», а не залишатись просто союзником США. При цьому вона має перейняти на себе ініціативу у відносинах з Америкою, які повинні будуватись на основі європейських інтересів.
Водночас вважається за необхідне активізувати кроки з побудови нової системи європейської та євроатлантичної безпеки, яка передбачає перерозподіл функцій між США та Європою, а саме: зосередження Америки на стримуванні Китаю, а Європи – на протидії Росії з американською підтримкою. Поряд з цим пропонується посилити ядерну складову Європи як чинник стримування Росії, а також підвищити її спільний військовий потенціал до рівня США, що дасть змогу проводити воєнні операції, не покладаючись на Америку з її непередбачуваною політикою.
Важливим інструментом зміцнення Європи також може бути подальше розширення Європейського Союзу. Наразі це здійснюється в рамках початку переговорів з Україною, Молдовою та країнами Західних Балкан щодо набуття ними членства в ЄС.
Реалізація планів перетворення Європи на потужний центр сили та «об’єднану державу» неможлива повною мірою без України з її військовим, військово-технічним та демографічним потенціалами і територією. Це беззаперечно.
Так, Україна вже є одним із ключових елементів системи європейської та євроатлантичної безпеки і виконує функції її передового рубежу на південно-східному напрямку. По суті, вона вже замінює збройні сили США, які почали скорочувати свою військову присутність в Європі. В першу чергу, це стосується південно-східного флангу НАТО, який прикривається Україною.
Україна має належний досвід розробки та виробництва ефективної військової техніки в умовах війни. ОПК України вже активно інтегрується в оборонно-промисловий комплекс Європи. Незабаром це дасть змогу Україні та Європі самотужки виробляти озброєння, які зараз купуються у США. Зокрема, вони включатимуть БПЛА, балістичні ракети та засоби протиповітряної й протиракетної оборони.
Вступ України до ЄС перетворить її на частину Європи. Тим самим будуть розширені її кордони та збільшені економічний, ресурсний і демографічний потенціали. Водночас виникнуть сприятливі можливості для розвитку транспортної інфраструктури Європи, яка більш тісно об’єднає Арктичний, Балтійський та Чорноморський регіони.
Водночас Європа матиме змогу розширити сфери свого впливу. Україна продовжує відігравати помітну роль у гарантуванні продовольчої безпеки країн Близького Сходу та Африки у спосіб постачання їм зерна та інших харчових продуктів. Це дасть Європі додаткові важелі для реалізації своїх інтересів у згаданих регіонах в рамках політики сусідства.
Таким чином зміцниться Європа, а Україна стане її невід’ємною складовою. Поряд з цим, Україна отримає весь спектр преференцій від вступу до ЄС, включно з доступом до європейського ринку та фондів, а також гарантії безпеки як частини системи європейської та євроатлантичної безпеки. Втім, початок безпосередньої підготовки України до вступу в ЄС ставить перед нею більш жорсткі вимоги щодо відповідності європейським нормам і правилам.
Отже, процес європейської інтеграції України переходить у практичну площину переговорів щодо вступу нашої держави до ЄС. Це є завершальним етапом складного та довготривалого шляху її перетворення з частини пострадянського простору у невід’ємну складову Європи.
Основи для вступу України в ЄС вже створені в рамках встановлення високого рівня співробітництва сторін у всіх сферах. Воно базується на важливому значенні України для Європи як однієї з найбільш потужних сил у стримуванні Росії. Це питання стає для Європи особливо актуальним в умовах зниження відповідальності США за її безпеку.
На погляд лідерів ЄС, ситуація, що склалася у світі та довкола Європи, вимагає, щоб вона перетворилася на окремий центр сили світового рівня. Так Європа зміцнить свої позиції у світі та матиме значно більші можливості для протидії сучасним загрозам своїй безпеці.
Разом з тим, такі плани можуть бути реалізовані лише у тому разі, коли до неї приєднається Україна, що якісно збільшить європейський потенціал. Своєю чергою Україна отримає весь спектр преференцій від вступу в ЄС та обійме у ньому одне із провідних місць.
Юрій Ільченко,
Інститут глобальної політики
Колаж svidomi.in.ua
