Від уламка СРСР до складової Європи та її щита. Шлях України за 35 років

24 серпня Україна відсвяткувала 35-у річницю своєї незалежності. Країна вистояла попри війну, розв’язаною Росією ще у 2014 році спочатку у вигляді «гібридної», а з 2022 року — у відкритому вигляді;
війною Москви намагається відродити Російську імперію, а Україна у такому протистоянні — вибороти незалежність і зберегтися як нація. Ми вже домоглися цього, хоча ворога ще не здолали;
незважаючи на проблеми, Україна зміцнилася, стала частиною Європи і змінила світ. А Росія втратила свій шанс бути його складовою у вигляді сильної і вільної держави і перетворилася на ізгоя — сателіта КНР; 
35 років — це ще не ювілей, але підбивати підсумки слушно. Можна також впевнено казати, що Україна встояла і буде жити.

За 35 років з часів розпаду Радянського Союзу Україна здолала складний шлях становлення в якості нової незалежної держави. Про це вже багато сказано, але визначимо лише основні етапи. Вони безсумнівні. Україна стала державою, відстояла свою незалежність зі зброєю в руках від посягань Москви, і хоча війна ще у розпалі, стала невід’ємною складовою Європи, посівши ключове місце в європейській системі безпеки і підірвавши сили Росії як вістря зла, що й змінило світовий устрій. Зупинимось на таких питаннях більш детально. 

Україна як частка СРСР у сфері впливу Росії

Перші роки незалежності України характеризувались активним розвитком її національно-демократичних процесів та прагненням стати складовою європейської та, загалом, західної спільноти. Разом з тим, багато в чому вона залишалася частиною пострадянського простору без свого чітко визначеного курсу, який коливався відповідно до змін у позиціях її влади. 

Крім того, Україна була економічно залежною від Росії, насамперед, щодо енергетичної сфери. До того ж, українському суспільству бракувало єдності. Багато хто не сприймав курс України до Європи, далі покладаючись на Росію. Таким чином у Росії були потужні важелі впливу на Україну. В повній мірі вона використовувала таке положення і поступово поглинала Україну економічно і політично. Російський бізнес активно скуповував економічні активи України, або Росія відбирала їх нібито за борги. Водночас Кремль послідовно підпорядковував собі українську владу, впроваджуючи до неї своїх ставлеників. 

Такими же уламками колишнього СРСР були і силові структури України, включно з її збройними силами. Вони були переповнені росіянами, які не сприймали українську державу, а частина з них ще й діяли проти неї за вказівками російських спецслужб. По суті, силовий блок нашої держави не був боєздатний і не зміг би її відстояти у разі російської агресії. 

Втім, до початку 2000-х років Росія майже досягла своїх цілей і без військового втручання. Україна фактично опинилася у сфері її впливу і навіть відмовилась від політики європейської і євроатлантичної інтеграції на користь так званого багатовекторного курсу. Хоча, насправді він означав повернення нашої держави під протекторат Російської Федерації. З цим значною мірою погодився Захід. Він був розчарований щодо України і надав перевагу Росії, яка була для нього більш цікавою внаслідок наявності у неї нафти і газу та інших природних ресурсів. А Україна була відсунута на другий план.

«Помаранчева революція» і перехід України у «сіру зону» між Заходом та Росією

Ситуацію змінила «Помаранчева революція» в Україні взимку 2004–2005 років. Це була реакція українців на діяння Москви щодо повного підпорядкування нашої держави у спосіб фальсифікації президентських виборів та приведення своїх креатур до вищої державної влади. Революція перемогла, що стало об’єктивним наслідком зростання національної свідомості українців та їхнього прагнення до свободи і незалежності від Росії, яка вже на той час стала середовищем та джерелом корупції, тоталітаризму і неоімперіалізму. 

Внаслідок досягнутої перемоги Україну очолили національно-демократичні сили. Вони обрали чіткий шлях приєднання нашої держави до ЄС і НАТО. У відповідь Росія розпочала масштабну «гібридну» війну проти України, маючи на меті створити умови для усунення чинного українського керівництва та реставрувати проросійську владу у спосіб масштабної дестабілізації обстановки в країні. Для цього широко застосовувались методи інформаційних, торговельних та газових війн.

Західні країни та міжнародні організації нарешті усвідомили, що таке Росія та стали на бік України. Втім, вони уникала протистояння з Росією, тому їх допомога Україні не була рішучою. Так, ЄС та НАТО відстрочили визначення перспектив європейської і євроатлантичної інтеграції України, що могло б допомогти їй у протистоянні. Тим не менш, США та Європа допомогли Україні вистояти. Вона вийшла зі сфери тотального впливу Росії і зблизилась з Європою, хоча ще не стала її частиною. Інакше кажучи, опинилася у «сірій зоні» між Заходом та Росією.

«Революція Гідності», перший напад Росії на Україну та перетворення її на складову Європи

Однак Росії все ж вдалося взяти реванш і повернути своїх ставлеників до влади в Україні. Це сталося за підсумками президентських виборів 2010 року. Але далі у росіян не склалося. Вони відмовились від ЄС та НАТО і намагалися зруйнувати національну ідею в Україні, знову беручи її до сфери свого впливу. Однак, «Революція Гідності» в Україні взимку 2013–2014 років стала їм на заваді.

В нашій державі знову повернулися до влади національно-демократичні сили. Цього разу Росія на таке зреагувала з більшим викликом та жорсткістю. Розпочалася нова «гібридна» операція «Русская весна», якою передбачалася дезінтеграція України. Таким чином росіяни сподівалась взяти під свій контроль територію України з її економічними активами і ресурсами. Водночас було б назавжди зняте з порядку денного питання вступу України до ЄС і НАТО. Але Москва прорахувалась. Хоча постреволюційний безлад в Україні і дав Росії змогу окупувати Крим та спровокувати конфлікт на Донбасі, але Сили оборони України змогли відновити свою дієвість, зірвали спроби росіян викликати заворушення у інших регіонах країни та блокували просування російських підрозділів за межі окупованих територій Донбасі.

 Діяння Москви не дезінтегрували Україну, а навпаки, стали каталізатором зосередження українського суспільства довкола ідеї протистояння російському нападнику. Водночас було надано потужний поштовх процесам європейської та євроатлантичної інтеграції України. США і Європа сприйняли напад Росії на Україну як загрозу своїй безпеці. Вони не повернули на порядок денний питання про надання Україні повноправного членства у їх складі, але стали на її бік і почали надавати допомогу у протидії Російській Федерації. Водночас розпочався тиск на РФ у вигляді санкцій. 

Україна і ЄС уклали угоди про асоціацію, про створення зони вільної торгівлі, безвізовий режим та реалізували їх на практиці. А Північноатлантичний союз ухвалив низку програм військово-технічної підтримки України, які були запроваджені. Все це дало Україні змогу позбутися економічної залежності від Росії та вельми зміцнити свою оборону. Тим самим Україна вийшла із «сірої зони» між Заходом та Росією і почала перетворюватися на частину Європи.

Повномасштабна війна Росії проти України, військова відповідь агресорові та перелам у ситуації 

Процес перевтілення України у повноцінну європейську державу почав бути незворотним. Таким чином Москва почала втрачати як можливість контролювати її так і перспективу відтворення нової Російської імперії. Саме тому Кремль наважився захопити Україну, повернути собі контроль над нею у силовий спосіб, як це зробив СРСР з Угорщиною у 1956 році, Чехословаччиною у 1968 році та Афганістаном у 1979-му. Хоча, на відміну від тих часів, Україну передбачалося зовсім ліквідувати як незалежну національну державу. Водночас Москва мала намір залякати Захід і примусити, щоб він визнав за нею сферу впливу над колишнім СРСР, включно з Центрально-Східною Європою і Балтією.

Ми знаємо, що черговий напад Росії на Україну стався в лютому 2022 року під виглядом проведення так званої «спеціальної військової операції», яка, по суті, стала повномасштабною війною. Спочатку війну Москва виправдовувала необхідністю «захисту російськомовного населення» та «демілітаризації» і «денацифікації» України, а потім бойові дії набули відверто імперіалістичного характеру. Війна планувалася Москвою як бліцкриг і такою вона розпочиналася. Росії вдалося розширити зону свого контролю на Донбасі, швидко захопити частину Київської, Чернігівської, Сумської, Харківської, Запорізької, Херсонської та Миколаївської областей. Але Москва знову як переоцінила свої сили, так і недооцінила здатність України дати нападникові відсіч. Тому московські плани, як мовиться, рухнули.

Спочатку сили оборони України пригальмували наступ російських військ. А вже у квітні 2022 року змусили їх забратися з північної частини України. Потім були звільнені більша частина Харківської області, Миколаївська область та правобережна частина Херсонської області. А з 2023 року війна почала набувати затяжної форми із запеклими боями та втратами, однак без стратегічних змін на фронті. Російські війська все ще просувалися та захоплювали українські території, однак не могли здійснити масштабного прориву позицій СОУ.

Україна також не змогла успішно контрнаступати влітку-восени 2023 року. Однак зуміла перенести війну на територію Росії, звідки вона і розпочиналась. Спочатку це відбувалось у вигляді артилерійських та дронових ударів по позиціях російських військ у суміжних з Україною районах Росії. Потім — як рейдові дії з перетином кордону Росії. Найбільшим із них стало захоплення частини Курської області у 2024–2025 роках. А з 2025 року Україна почала виконувати систематичні ракетно-дронові атаки на об’єкти військової, військово-промислової, нафтової, транспортної і логістичної інфраструктури в глибині Росії.

Противник далі продовжував захоплювати території України і зараз це не припиняє робити. Завдає він також удари по всій території України та зі значною шкодою. Тим паче, що більша частина з таких ударів суто терористичні за характером і спрямовуються проти мирних громадян особливо в зимовий період, коли руйнуються електро- та теплогенеруючі потужності України. Ворог також блокує морські порти України, спалює склади та б’є по залізниці, знищуючи тим самим нашу промисловість. Однак, у 2026 році Україні вдалося переломити ситуацію на свою користь. Темпи просування російських військ помітно знизились. Україна звільняє більше своїх територій, ніж Росії вдається їх захопити. Влітку 2026 року Україна фактично заблокувала Крим, який втратив своє значення як плацдарм російських військ та оперативний тил їх угруповання на півдні Херсонської та Запорізької областей.

Водночас є стратегічними за результативністю ракетно-дронові удари СОУ по російських НПЗ, складах провідних компаній та чорноморських і балтійських портах, танкерах та суховантажних суднах Росії. Це спричинило у противника бензинову та логістичну кризу і суттєво обмежили його можливості щодо морського експорту нафти та зерна. І стало потужним доповненням західних санкцій стосовно Росії, які вже виснажили її економіку і навіть ставлять її на межу катастрофи. 

Партнерська підтримка України як фактичне визнання її частиною західного світу

Головну роль у забезпеченні здатності України протидіяти Росії відіграють Сили оборони нашої держави. Вони стримали ворога ще у 2022 році за мінімальної підтримки західних партнерів. Саме це і підтверджує, що Україна дійсно стала державою. Однак, без зовнішньої підтримки їй було б набагато важче. Зараз постачання озброєнь США та Європою дають нашій державі змогу вести війну з Росією фактично на рівних, а виділення коштів дає українській економіці можливість виживати навіть в умовах масштабних руйнувань, які спричиняють росіяни. Тому Росія не зможе перемогти Україну навіть за умов наявності у неї значно більших людських ресурсів. А ще Росія не здатна вистояти, бо у сукупності ЄС та США майже в двадцять разів переважають її за своїм економічним потенціалом.

Завдяки західним партнерам Сили оборони України стали відчутно інакшими. Вони повністю перейшли зі старої радянської техніки на сучасні західні озброєння. Найбільш важливе значення мають безпілотні літальні апарати, зенітні ракетні комплекси, високоточні ракетні системи, літаки тактичної авіації, бронетанкова техніка та далекобійна артилерія. Більшість із такого переважають російські зразки аналогічного призначення. Частину озброєнь Україна виготовляє самостійно, зокрема, БПЛА. В такому наша держава продемонструвала унікальні можливості зі швидкого та гнучкого налагодження військового виробництва в умовах війни та домінуючої переваги противника на її початковому етапі. Налагоджується також спільна розробка озброєнь з нашими партнерами, в тому числі на їхніх територіях. Це дає змогу убезпечувати виробництва від російських ударів. 

Спільними зусиллями у стислі терміни розроблено крилаті ракети середнього радіусу дії. Їх виробництво налагоджується. Завершується розробка балістичних ракет, яких раніше не було ані у Європи, ані у України. В найближчій перспективі об’єднаними силами України та європейських країн буде створений ще й протиповітряний комплекс, не гірший за американський ЗРК Patriot. Крім того, партнери готові надати Україні гарантії безпеки на післявоєнний період. Хоча, Україна стрімко перетворюється із об’єкта зовнішньої допомоги в такій сфері на джерело безпеки для Європи та певною мірою для США.

Такі всі обставини свідчать, що партнери визнають Україну складовою Європи та, загалом, Західного світу.

Україна як ключовий елемент нової системи європейської та євроатлантичної безпеки

На сьогоднішній день Україна перетворюється на один з ключових елементів нової системи європейської та євроатлантичної безпеки. Маючи найбільш потужні Збройні сили в Європі з реальним бойовим досвідом, вона є одним із основних чинників, який стримує військову експансію Росії у європейському напрямку. Інакше кажучи, Україна виступає як передовий рубіж Європи, у вигляді ЄС та європейської складової НАТО, на її південно-східному фланзі та у Чорноморському регіоні. Своєю чергою, Європа є оперативним та стратегічним тилом України і надає їй підтримку.

Разом з цим Україна передає європейським країнам та в цілому НАТО досвід бойових дій у сучасній війні, що стосується, насамперед, протидії безпілотним літальним апаратам та їх бойового застосування. На даний час в Польщі та Данії функціонують навчальні місії за участю України. 

Україна також допомогла США та їх союзникам на Близькому Сході у боротьбі з іранськими БПЛА. Тим самим вона продемонструвала Америці і світу, що вона на їхньому боці. А роль України як щита НАТО на його південно-східному фланзі дає США змогу скорочувати там свою військову присутність та перенацілювати військові ресурси на стримування Китаю в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.

Наша держава змінює світ

Жорсткий опір України не тільки не дав змоги відродитися Російській імперії і вийти на рівень великої світової держави, але й знесилив та суттєво послабив її міжнародне положення. США та Китай відкрито не вважають Росію, як регіональну країну собі рівною та не бажають ділити з нею світ. Вони ділять його між собою, внаслідок чого він знову став двополярним, але вже без Росії. 

Росію, її армію, які не змогли впоратися з порівняно слабшою Україною, у світі перестали остерігатися. Тим більше, коли вона прагне комусь погрожувати. Саме це і демонструє надання США і Європою допомоги Україні, включно з поставками їй далекобійних озброєнь. На відміну від перших років війни, зараз вже ніхто не виступає проти ударів України по території Росії та не побоюється ескалації бойових дій. У самої Москви вже бракує для цього сил. І вони не з’являться в достатній кількості, навіть, якщо вона проведе мобілізацію. Тим паче, що у сучасній війні перевага в особовому складі вже не має вирішального значення. 

В Європі ще остерігаються нападу з боку Росії, тому активно розвивають європейську оборонну складову. До 2030 року вона має бути повністю готовою до того, щоб відбити російську агресію разом із Україною, що не залишає Росії жодного шансу.

Отже, за 35 років незалежності Україна здолала шлях від уламку Радянського Союзу з невизначеним майбутнім до невід’ємної складової Європи та її щита на східному напрямку. При цьому в Європі вона стала одним із центрів сили, на якого обов’язково зважають. 

Україна змогла вийти зі сфери впливу Росії, відбити її ворожі напади. Війна ще триває, однак наша держава впевнено зламує ситуацію на свою користь. Водночас вийшли на якісно новий рівень відносини ЄС і НАТО з Україною, яка стала для них принципово важливою за значенням. На сьогодні Україна є ключовою складовою нової системи європейської та євроатлантичної безпеки, і маючи потужну армію, стримує Росію від нападу на Європу. Тобто, Україна перетворюється з об’єкта допомоги на джерело безпеки Європи. При цьому жорсткий опір України виснажує сили росіян та зриває московські плани щодо перетворення Росії на велику світову державу. Вона надірвалася, а світ, тепер вже очолюваний США та Китаєм, знову став двополярний.

Олег Березюк, Юрій Михайленко,
Інститут глобальної політики

Колаж Instagram