Про вікно можливостей. Що змусить Путіна зупини війну
Осінь 2026 року, за оцінками багатьох експертів, може стати переломним моментом у війні Росії проти України в плані виникнення реальних перспектив її завершення з урахуванням українських інтересів;
причиною цього визначаються критичне загострення економічної ситуації в Росії, а також наближення виборів в США, внаслідок чого Д. Трампу вкрай необхідні приклади успіху у його миротворчої діяльності;
як і раніше, Путін не має бажання припиняти війну і далі прагне досягти своїх цілей попри всі свої проблеми. Однак, вже найближчим часом він не матиме можливості її продовжувати;
тому Кремль може погодитись з відновленням мирних переговорів. Як і раніше, він намагатиметься дотримуватися власних умов. Але економічна криза в Росії та тиск з боку США змусять його поступатися.
Економічна криза та здатність Росії продовжувати війну
Економічні проблеми Росії широковідомі. Вона у глибокій кризі, з якої немає виходу. Це вже визнають навіть представники російського уряду. Так, за оцінкою голови Центрального банку РФ Е. Набіулліної у серпні 2026 року, криза у російській економіці стане критичною за характером вже через якихось два-три місяці. Можливо, Кремль зміг би знайти кошти для продовження війни ще протягом деякого часу. Зокрема, остаточно розпродав би золотовалютні резерви країни, у якої станом на серпень поточного року ще залишається 2,3 тис. тон золота на суму 292 млрд дол. Нагадаємо, що за добу Росія витрачає на війну один мільярд доларів. Тобто, вона спроможна воювати ще, як мінімум, 9 місяців. Але є одна обставина, з якою Росія не зможе впоратися нізащо. Мається на увазі те, що Україна цілеспрямовано знищує російську нафтопереробну промисловість, внаслідок чого та стрімко втрачає можливість виробляти бензин та дизельне пальне. Усунути таку проблему росіяни не можуть аж ніяк, а тому найближчим часом не матимуть пального. Як наслідок, російська економіка завмиратиме, а збройні сили росіян не матимуть змоги продовжувати свої бойові дії.
Багато хто в такому ще сумнівається, стверджуючи, що у Росії достатньо НПЗ, в тому числі у Сибіру та на Далекому Сході, куди Україна ще не дістає своїми бойовими засобами. А Росія у крайньому випадку зможе завозити бензин та дизельне пальне з інших країн. Серед таких називаються такі «друзі» Росії як Білорусь, Індія, Китай, Казахстан, Туреччина і навіть, Марокко.
Все це не більш, ніж фантазія, навіювана російською пропагандою, або залишки у велич Росії віри, яка зосталась з часів СРСР. Наближення катастрофи в Росії можна довести завдяки досить простому аналізові ситуації в галузі її нафтопереробки. З огляду на стратегічну важливість такого питання, зупинимося на ньому більш детально.
Наслідки ударів України по російських НПЗ
Відновлення Україною на початку серпня 2026 року ударів по російських НПЗ, внаслідок чого «виносились» склади компанії Wildberries, призвело до того, що виник другий етап кризи з пальним в Росії. Криза більш відчутна, ніж була на початку літа поточного року, і має ознаки того, що уряд РФ втратив контроль над подіями в даній галузі. Про що свідчить ситуація в Москві та Підмосков’ї, яка є найгіршою в усій країні. В червні уряд зміг уникнути такого стану у спосіб завезення до столиці резервів бензину та дизельного пального з інших регіонів і, до речі, їм на збиток. Зараз так не зробиш, оскільки за межами російської столиці та її околиць з пальним не набагато краще, а його запасів вже практично немає. Інакше і не може бути. На початку літа Україна зруйнувала в Російській Федерації 30–40 % виробництв бензину. Приблизно таким же був і його дефіцит – близько 35 тис. тон за добу.
В липні Україна переключилася на маркетплейси. Це також було важливо, оскільки завдало відчутних збитків малому бізнесу Росії, а через нього і її банківській сфері, включно з банками, безпосередньо пов’язаними з Путіним та його оточенням. Тим не менш, зміна Україною об’єктів для ударів дала Росії змогу полагодити частину НПЗ і дещо виправити ситуацію з бензином.
В серпні Україна продовжила операцію зі знищення нафтопереробної промисловості противника. Разом з тим, що вже було пошкоджено, до середини місяця Сили оборони України вивели з ладу вже дві третини бензинової потужності російських НПЗ. Якщо до масових ударів вони виробляли 112 тон бензину за добу, то тепер лише 30–35 тис. тон, а можливо, ще менше. Дефіцит становить більш, ніж 70 %.
Хоча обсяги виробництва дизельного пального в Росії скоротилися в 2,5 рази, але справа з ним дещо краща. Раніше більша частина такого пального призначалася для експорту. Зараз таке заборонене. Тому Росія може задовольнити таку потребу на близько 70 %. Так, поки що за добу виробляється 80 тис. тон за потреби 110–120 тон.
Для того, щоб компенсувати дефіцит бензину та дизельного пального в червні із резервів було вилучено близько одного млн тон. Тобто, понад половину із його загальних обсягів в 1,7 млн тон. Для його покриття в серпні було потрібно вже близько 2 млн тон. Тобто, вдвічі більше, ніж його могло бути в резерві на початку серпня 2026 року. Звідси і різке збільшення нестачі пального. І такий дефіцит буде лише збільшуватись, оскільки Сили оборони України далі активно нищать російські НПЗ. На сьогодні всі вони у радіусі 3 тис. км від України. Близько 90 % таких вже по кілька разів підпадали під удари. Власники НПЗ не бажають щось ремонтувати, оскільки не бачать у цьому жодного сенсу. Все, що відновлюється, Україна знову виводить з ладу, а у багатьох випадках навіть ще до повторного запуску нафтопереробних заводів в дію. Тому власникам НПЗ вигідніше не переробляти нафту, а доправляти її на експорт. Що саме і робиться щодо забезпечення пальним РФ.
Намагання Росії впоратися з проблемою з пальним та невдача у такому ділі
Росія намагається у спосіб імпортування компенсувати свою нестачу бензину та дизельного пального. Це загалом означає зміну статусу Росії, як одного з найбільших у світі експортерів енергоносіїв, на статус імпортера, який змушений витрачати кошти замість того, щоб їх заробляти. Однак, навіть у такий спосіб вона не може впоратися з проблемами.
На даний час найбільшим постачальником нафти до Росії є Білорусь. Вона відправляє переважну частину продукції обох білоруських НПЗ, де переробляється російська нафта. Загалом обсяги поставок сягають до близько 220 тис. тон протягом місяця, що є максимально можливим. Але таким чином покриваються російські потреби лише за два дні.
Крім того, НПЗ не спроможний функціонувати безперестанку. Він обов’язково потребує профілактики. Як правило, це робиться восени. Тому вже у вересні одного із них зупинятимуть, як мінімум, на місяць. І тоді об’єми постачання білоруських нафтопродуктів до Росії скоротяться вдвічі. Такий стан речей буде зберігатись, принаймні, до зими, оскільки після того, як перший НПЗ запрацює, на профілактику поставлять другий.
Ще одним партнером Росії вважається Китай. Він є найбільший покупець російської нафти, однак постачає Росії вкрай обмежені обсяги продуктів переробки, що залишаються на Далекому Сході і не можуть забезпечити там навіть місцеві потреби. Збільшити обсяги постачання бензину та дизельного пального до Росії китайські компанії не можуть, оскільки уряд їх країни запровадив заборону на експорт. Те, що зараз може придбати Росія, виконується вже за раніше укладеними контрактами.
Індія також імпортує велику кількість російської нафти. Однак під загрозою американських санкцій почала від неї відмовлятися. Тим не менш, зв’язки з Росією в нафтовій сфері зберігає. Російському концерну «Роснефть» належать 49 % акцій індійської компанії Nayara Energy. В червні така компанія відправила до Росії танкер з вантажем у 60 тис. тон нафтопродуктів. І це все, що вона може зробити протягом місяця, щоб покрити лише половину російських потреб на один день. Причому, ціна на індійський бензин у порту Архангельськ (як найдальшому від України) становила 150 руб. за літру, що вдвічі більше загальноросійського рівня у 70 руб. за літру. Нафту все ж продали на біржі за звичною ціною. Однак, уряд був змушений компенсувати «Лукойлу» різницю з державного бюджету. Більше такого не буде, оскільки коштів немає. Отож, постачання бензину з Індії не буде.
З Казахстаном також не склалося. Доправляти бензин до Росії погодився лише один невеликий НПЗ «Конденсат». Його взагалі можна не брати до уваги, оскільки він може доправити на російський ринок лише 1,5 тис. тон нафтопродуктів за добу. Інші НПЗ поглиблювати співпрацю з Росією не наважуються. Що цілком зрозуміло. Близько 30 % нафтової промисловості Казахстану належить американським корпораціям Chevron та ExxonMobil, що перевищує частку казахстанської державної компанії «КазМунайГаз». Тому США блокують постачання казахстанської нафти до Росії. Тим паче, що вони зробили б повністю легітимними удари України по нафтовому терміналу Каспійського трубопровідного консорціуму в районі Новоросійська.
Туреччина начебто направила до Росії танкер з нафтою в обсязі 60 тис. тон. Той рушив до Архангельська, оскільки Україна закрила Новоросійськ. Такі обсяги нафти Росію також не врятують. І більше такого товару, скоріш за все, не буде. Туреччина ризикує потрапити під санкції ЄС, що буде для неї вкрай болісно, оскільки Європа є її головним торговельно-економічним партнером.
Сказати важко скільки нафтопродуктів буде постачатися до Росії з Марокко чи Єгипту. Але та кількість явно не задовольнятиме її потреби. Можливо, будуть ще якість із подібних країн. Посольствам Росії за кордоном поставлено завдання домовлятися про пальне в країнах їх перебування за будь-яку ціну. Не виключено, що так щось і придбається, але це будуть лише крихти, які не вирішуватимуть проблему гострої нестачі пального у РФ.
Перспективи розвитку ситуації довкола питання про нестачу пального в Росії
Доволі зрозуміло те, що станеться далі. Якщо Сили оборони України будуть діяти так само, як і зараз, то вже у жовтні 2026 року криза в Росії з пальним значно погіршиться. В червні та серпні СОУ вивели з ладу до 70 % потужностей російських НПЗ, які розташовані на відстані 3 тис. км. від України. До кінця вересня – максимум, середини жовтня вони будуть в основному знищені. І таким чином НПЗ у Росії залишаться лише у Східному Сибіру та на Далекому Сході. Вони покриватимуть не більше 15 % її потреб у рідкому пальному. Закордонні постачання в кращому випадку додадуть до них ще 10 %. Тобто, вже за місяць Росія матиме максимум 25 % рідкого пального від загальних потреб. Але якщо НПЗ будуть виводитися на профілактику, чого уникнути не можна, а також внаслідок того, що поставки з інших країн, скоріш за все будуть зірвані, у РФ залишиться до 13 % від того, що їй буде потрібно.
Таких обсягів рідкого пального вистачить лише для того, щоб забезпечувати функціонування органів державної влади та екстрених служб, а також задовольняти мінімальні потреби збройних сил на фронті. Економіка та транспортне сполучення залишаться ні з чим та, в більшості своїй, припинять свою роботу. І тоді Росію охопить хаос. Це може статися у жовтні – листопаді, оскільки деякі запаси пального напевно ще залишилися. Але така перспектива неминуча.
Безумовно, Росія також завдає нам відчутних збитків. Їй вдалося суттєво ускладнити логістику основних українських торговельних мереж, підірвати роботу нашої металургії та заблокувати морську торгівлю. Але, стосовно Росії те ж вчинила і Україна, як самотужки, так і за підтримки наших західних партнерів. Різниця лише в тому, що ми позбавляємо її пального, що має стратегічне значення, а вона позбавити нас такого не може. Крім того, навіть якщо Росія зможе завдати критичних збитків українській економіці, то Україні негайно допомагатимуть західні партнери. Чого не робитиме щодо Росії ніхто з її партнерів. У Кремлі, скоріш за все, усвідомлюють, що може статися з Росією. Тому й намагаються зупинити Україну і примусити її до капітуляції, посилюючи терористичні удари по її цивільному сектору. Причому, Росія буде спроможною це робити навіть після того, як її економіка зануриться у глибоку кризу. Бо для такого ресурсів у неї вистачатиме. Але подібні дії свідчатимуть про відчай Кремля, який нездатний змінити ситуацію на свою користь. Він намагається завдати максимальної шкоди Україні, однак, це не знижує її обороноздатності та можливостей протидіяти Росії. Ба більше, Сили оборони України переходять до контратак і відвойовують окуповані Росією території. Тому війна лише затягується.
Інтереси та можливі дії США
Вищенаведена ситуація протирічить інтересам президента США Д. Трампа. Адже все це відбувається напередодні виборів до американського Конгресу. Промахи у внутрішній та зовнішній політиці глави Білого дому, включно з затягуванням військової операції США проти Ірану та провалом посередницьких зусиль у справі з припинення війни Росії проти України, призвели до відчутного падіння його авторитету та зниження рейтингу Республіканської партії. Це вже відчутна проблема. І вона набуває для Д. Трампа особливої гостроти через наміри лідерів Демократичної партії розпочати судові розслідування його незаконних дій у тому випадку, коли вони стануть більшістю в обох палатах парламенту. У такому разі планується порушити питання щодо оголошення Д. Трампу імпічменту.
Домогтися відчутних успіхів у війні з Іраном протягом найближчого часу США не зможуть. Тому й намагаються придушити його економічно і вже досягли деяких відчутних результатів. Але для того, щоб остаточно розвалити державну та військову системи Ісламської Республіки Іран, що зараз відбувається, потрібно відповідного часу, якого у Д. Трампа немає.
На відміну від цього, його посередницькі зусилля стосовно України та Росії мають перспективу. Як вже згадувалося, Росія перебуває на межі різкого загострення державної кризи, яка вже розпочалася. Її необхідно лише пришвидшити. Американська розвідка, експерти та особисто Д. Трамп це розуміють. Він сам неодноразово підтверджував, що обізнаний з реальною ситуацією в економіці Росії та на фронті. При цьому у нього є всі важелі для того, щоб примусити Путіна до миру, або хоча б до того, щоб розпочати переговори на реальній основі.
Так, США можуть передати Україні більш потужне та далекобійне озброєння, а також додаткові ракети до ЗРК Patriot. Це дасть змогу СОУ употужнити удари по енергетичній та військово-промисловій інфраструктурі Росії і остаточно підірвати її економіку та здатність продовжувати війну. Водночас СОУ зміцнюватимуть свою систему ППО, що пригальмує намагання Росії тиснути на Україну за допомогою терористичних атак.
Ще одним важелем Д. Трампа незабаром стане Закон імені Ліндсі Грема, яким передбачається запровадження жорстких санкцій щодо Росії, а також вторинних обмежень стосовно тих країн, які з нею торгують. Закон такий, з високою ймовірністю, буде ухвалений Конгресом США вже цього місяця, що дасть можливість Д. Трампу зупинити торгівлю певних країн з Росією. Зважаючи на таке, президент США може висунути ультиматум Путіну зі згаданих вище питань. Скоріш за все, саме передача ультиматуму російському диктатору в тій, чи іншій формі, була головною метою візиту директора ЦРУ Дж. Реткліффа до Москви 25 серпня. Поряд з цим могли обговорюватись і інші питання. Версій чимало і вони відомі. Але головним питанням все ж була війна Росії проти України, що визнав сам Д. Трамп.
Глухий кут у війні Росії проти України та способи виходи з нього
Всі згадані обставини заганяють Путіна, як мовиться, у глухий кут. Згода на припинення війни без досягнення хоча б її мінімальних цілей щодо захоплення всієї території Донбасу є для нього неприйнятною. Такий крок означав би не тільки те, що Росії програла, але і те, що він зазнав особистої поразки та не досяг сакральної мети з відновлення Російської імперії. Дозволити собі такого Путін не може, як внаслідок власних амбіцій, так і через специфіку своєї психіки. Разом з тим, він не здатний продовжувати війну, оскільки це неодмінно призведе до катастрофи Росії вже восени нинішнього року. Тому Путін, скоріш за все, погодиться відновити діалог після консультацій з главою КНР Сі Цзіньпіном на полях саміту ШОС у Киргизстані 31 серпня – 1 вересня 2026 року. Але, як і до того, він буде затягувати їх і тиснути на Україну всіма можливими способами як на фронті, так і нарощуючи терористичні атаки.
Втім, на відміну від того, що було раніше, зараз Україна може адекватно відповідати. Щойно згадувалося, що Сили оборони України не тільки жорстко утримують свої позиції, але й контратакують. За ефективністю використання БПЛА ми Росії не поступаємось і навіть дещо перевищуємо за їх кількістю. А те, що у неї з’явилися реактивні дрони, не дає їй якихось особливих козирів. Дрони зараз знищуються так само, як і до того інші. Вже найближчим часом у нас мають бути свої балістичні ракети. В зв’язку із цим, якщо до зими війну не буде призупинено, то ми у неї вступимо на рівних з Росією.
Із ситуації, що складається, є лише два виходи.
Перший. Україна виведе з ладу російські НПЗ до кінця вересня – середини жовтня поточного року. Це відчутно позбавить Росію можливості продовжувати війну та остаточно зруйнує її економіку. Як наслідок, виникнуть підстави для перемоги України та відновлення її територіальної цілісності.
Другий. США, а можливо і Європа, нам зробити цього не дадуть, оскільки такий розвиток подій створить реальну загрозу дезінтеграції Росії з непередбачуваними наслідками, включно з можливою втратою контролю над її ядерною зброєю. У такому випадку Україні можуть бути нав’язані затяжні безрезультатні переговори. Тоді війна триватиме і в наступному, 2027 році.
Отже, все вирішиться вже у вересні-жовтні поточного року.
Отже, через загострення економічних проблем і за відсутності відчутних своїх успіхів на фронті Росія опиняється у критичному положенні. Каталізатором визначаються удари України по російських ПНЗ, що призводить до постійного дефіциту рідкого пального в РФ. У найближчій перспективі це може таки як підірвати її економіку, так і вкрай знизити її здатність продовжувати війну.
Незважаючи на це, Путін відмовляється припиняти війну і прагне досягти хоча б якихось зі своїх цілей, що може дати можливість оголосити про «перемогу». Насамперед, йдеться про захоплення всієї території Донбасу, що для нього принципово важливо. Для цього наступальні дії Росії посилюються на сході України та активізуються терористичні проти неї атаки.
По суті, ситуація безвихідна. Змінитися вона зможе лише за втручання зовнішніх сил, зокрема, більш жорстких дій Д. Трампа стосовно Росії. Йому достатньо лише передати Україні потужне далекобійне озброєння і засоби ППО, а також вдатися до запровадження Закону імені Ліндсі Грема, яким передбачається застосування дієвих санкцій проти Росії та вторинних обмежень проти країн, які з нею торгують. І це може змусити Путіна погодитись на відновлення переговорів. Але він все одно буде зволікати з цим та тиснути на Україну всіма наявними на фронті силами та нарощуванням терористичних атак. Втім, зараз Україна може адекватно відповідати противнику. Ба більше, відчутна нестача пального в Росії, як частина загальної кризи економіки країни, відкриє нам шлях до перемоги.
Юрій Ільченко,
Інститут глобальної політики
Колаж © ТСН
