Проблеми у протиракетній обороні України

Проблеми у протиракетній обороні України та можливі способи їх усунення

Гострий дефіцит ракет для ЗРК Patriot значно ослаблює протиракетну оборону України. Цим прагне скористатися Росія для того, щоб примусити нашу державу капітулювати. Однак, з часом Україна зможе якось подіяти на цю проблему у спосіб досягнення певного балансу сил з Росією щодо балістичних ракет і виробництва своїх протиракет. При цьому Україна не припинить активної руйнації військово-промислового комплексу Росії, таким чином усуваючи щодо себе ракетні загрози.

Як відомо, зараз головною проблемою України стало суттєве зниження потенціалу її ППО з протидії балістичним ракетам противника. Це навіть активно обговорюється у ЗМІ. Однак було б слушно таку проблему якось узагальнити. Так, вона виникла ще на початку весни 2026 року, коли трикратно знизилося постачання нашими партнерами ракет для ЗРК Patriot, що є на озброєнні української системи ППО. Наразі лише ними можна збивати балістичні ракети ворога. Це стало наслідком надмірного застосування таких ракет США та Ізраїлем, а також їх союзниками на Близькому Сході під час війни з Іраном. І війна ця триває. Причому, на першому її етапі ракети застосовувалися доволі неефективно, включно проти іранських БПЛА, які набагато дешевші. І їх можна знищувати іншими засобами. Тобто, згаданих недешевих ракет було витрачено таки чимало. 

Досвід України з протидії іранським БПЛА дав змогу частково вплинути на ситуацію, що склалася. Але ж у США та Ізраїлю і інших країн Близького Сходу запаси ракет для ЗРК Patriot вичерпались. Швидко їх поповнити фізично неможливою. Адже ракети виготовляються лише в США та Японії і у порівняно незначній кількості, що не може задовольнити всі потреби. Зокрема, американські компанії RTX Corporation (Raytheon), Lockheed Martin та Boeing, спільно з європейською MBDA виготовляють 60-65 ракет за місяць. А японська компанія Mitsubishi Heavy Industries – не більше 30-ти. Це не дає їм змоги одночасно покривати потреби в ракетах своїх країн та ще й постачати їх партнерам. Тим паче, в умовах подальших військових дій США проти Ірану та посилення загроз Японії з боку Північної Кореї.

На саміті НАТО в липні ц.р. президент США Д. Трамп пообіцяв доправити до України 300 ракет для ЗРК Patriot. Та згодом своєї обіцянки не виконав. Дехто вважає це традиційною мінливістю рішень глави Білого Дому. Інші пояснюють його відмову виконувати обіцяне елементом торгу з Україною за технології виготовлення дронів чи з інших питань, зокрема, щодо просування в Європі американських інтересів. Крім того, він міг переглянути своє рішення внаслідок того, що війна на Близькому Сході затягується. Тому і виникає дефіцит озброєнь у США, які не готові до довготривалих бойових дій. Так, відмова Д. Трампа передати протиракети Україні співпадала з публічним скандалом (за даними ЗМІ), який він влаштував міністру оборони США П. Гегсету після того, як згаданий факт був оприлюднений. Інакше кажучи, як буває доволі часто, Д. Трамп міг просто погарячкувати. Тому, напевне, такі негаразди тимчасові за характером і рано, чи пізно, але США таки постачатимуть нашій державі протиракети. Це підтвердив Президент України В. Зеленський під час спільної прес-конференції з президентом Сербії О. Вучічем. Чесно кажучи, зараз нам від обіцяного не легше, оскільки таке озброєння потрібне нам вже сьогодні.

ЗРК Patriot та ракети для них є на озброєнні також наших європейських партнерів. Зокрема, у Німеччини, Нідерландів, Польщі, Румунії, Швеції, Іспанії та Швейцарії. Певний час вони нам допомагали, але зараз цього не виконують. Через нестачу таких ракет у США, які поки що не можуть їх постачати своїм європейським союзникам у необхідній кількості. До того ж, потреба у таких ракетах до ЗРК Patriot зростає внаслідок посиленням військових загроз з боку Росії. А та наразі все більше переходить від шантажу до прямих провокацій проти європейських країн, застосовуючи БПЛА та ракети. Про що, до речі, може свідчити систематичний приліт російських дронів у простір Румунії та Польщі. Так, 30 липня 2026 року під час масованої атаки Росії на Україну на території Люблінського воєводства у Польщі (приблизно за 50 км від м. Люблін) впала та вибухнула російська крилата ракета Х-101. Тому цілком об’єктивно обидві країни утримуються від передачі таких своїх ракет Україні. Хоча для самої Польщі це, навпаки, було б вигідно, оскільки Україна її прикриває від російських ударів. 

Багато хто із польських політиків і військових це розуміє. До таких можна віднести польського міністра оборони В. Косіняк-Камиша. Він наполягає, щоб Україні були передані ракети до ЗРК Patriot. Бо поразка України у війні з Росією може бути найгіршим, так би мовити, сценарієм для безпеки Польщі. Але перешкоджають цьому право-популістські сили Польщі на чолі з президентом К. Навроцьким, які використовують та розпалюють історичні проблеми у відносинах з Україною.

Керівництво НАТО і ЄС – на боці України і допомагають визначитися з постачанням їй протиракет. За заявою Генерального секретаря НАТО М. Рютте, Альянс працює над питанням передачі Україні засобів ППО, яких вона терміново потребує. Своєю чергою, Президент Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн закликає країни-члени ЄС негайно мобілізувати свої ресурси та передати наявні запаси засобів протиповітряної оборони для потреб Збройних Сил України. За її словами, захист українського неба від російських повітряних атак залишається одним із фундаментальних та незмінних пріоритетів у загальній стратегії Європейського Союзу.

Разом з тим, поки що в України немає протиракет, а перспективи їх отримання досить туманні. Цим і користується Росія, примушуючи Україну капітулювати.

А ще ми бачимо, як Росія активізувала свої удари по Україні, застосовуючи балістичні ракети оперативно-тактичних ракетних комплексів (ОТРК) «Искандер-М». Вважаючи їх досить ефективними, росіяни останнім часом суттєво наростили своє виробництво. В тому числі за рахунок зменшення випуску крилатих ракет та БПЛА, які Україна може збивати і без застосування ЗРК Patriot.

Зараз Росія виготовляє щонайменше 90 балістичних ракет до ОТРК «Искандер-М». Крім того, вона застосовує проти України балістичні ракети, які їй постачає Північна Корея. Відомо про домовленість розмістити у Воронізькій області ракетний підрозділ КНДР, який разом з російською армією буде воювати проти України.

Основні цілі для ракетних ударів Росії по території Україні є об’єкти енергетичної, транспортної, логістичної та військово-промислової інфраструктури. Очевидно, що наступної зими, як і у попередній, росіяни зосередяться на терорі проти мирного населення України, намагаючись максимально зруйнувати системи електричного та теплового забезпечення великих міст, насамперед, Києва. Крім того, передбачаються удари по системах водопостачання та каналізації. Все це буде мати важкі наслідки для України, хоча ситуація зовсім не безнадійна.

Україна може протидіяти ракетним ударам Росії і реалізує це практично. Застосовується комплекс наступальних і оборонних заходів, які передбачаються на коротко- і довгострокову перспективу. Так, найбільш швидкий спосіб часткового усунення проблеми нестачі у України ракет для ЗРК Patriot – домовитися про отримання у тих країн, які їх мають. Переговори ведуться на всіх рівнях. Їх фактично очолює Президент України В. Зеленський. Можна вже говорити про деякі здобутки. Принаймні, третину від кількості необхідних Україні протиракет все ж постачають. Але у нинішній ситуації, навіть якщо нам дадуть всі існуючі запаси ракет для ЗРК Patriot, це лише тимчасово полегшить стан справ. За оцінками експертів, зараз в усьому світі є не більше тисячі протиракет для згаданої системи. Росія разом з КНДР може запускати протягом місяця до ста балістичних ракет. Для їх перехоплення необхідно, як мінімум, двісті протиракет. Тобто, таких запасів вистачить лише на п’ять місяців.

Звичайно, вони будуть виготовлятись, що дасть змогу поповнювати запаси. Таким чином російську балістику буде можна знешкоджувати ще кілька місяців. А потім виробництво Росією і Північною Кореєю балістичних ракет все одно перевищить випуск протиракет Америкою та Японією. Американські компанії вже нарощують промислові потужності з випуску протиракет. Можливо, у перспективі це і дасть змогу забезпечити ППО України. Але те, про що йшлося вище, є повністю гіпотетичним варіантом. Ніхто і ніколи не дасть Україні всіх ракет.

Втім, є й інші методи з протидії балістичним ударам противника, і Україна, очевидно, буде їх застосовувати. Найбільш ефективним було б знищення підприємств, які випускають ОТРК «Искандер-М» та ракети для них. Це, взагалі, зняло б всі проблеми. До того ж виробники російської балістики відомі і знаходяться в зоні досягнення засобів вогневого ураження Сил оборони України. Відомо, що Україна вже завдавала ударів по найбільш важливих з таких. Так що і досвід, і певні можливості існують. Їх варто тільки розширити.

Виробником саме балістичних ракет є АО «Воткинский завод» в Удмуртії. Він розташований на відстані близько 1,4 тис. км. від найближчих до нього північно-східних районів України, звідки по ньому можуть завдаватись удари. В лютому 2026 року Україна вже зробила це за допомогою крилатих ракет «Фламінго», якими був зруйнований один із цехів. Щоправда, росіяни його згодом відновили. Очевидно, що удари по ньому із застосуванням більшої кількості ракет будуть тривати. Окрім ракет для ОТРК «Искандер-М» на заводі випускаються також міжконтинентальні балістичні ракети «Ярс», «Тополь», «Булава» та «Орешник».

Самохідні пускові установки та транспортно-зарядні машини для ОТРК випускає ФНПЦ «Титан-Баррикады» в м. Волгоград. Відстань до нього від України близько 700 км. В червні 2026 року підприємство було суттєво пошкоджене ракетами «Фламінго». 

Боєзаряди для ракет випускає ФГУП/АО «Завод им. Морозова» у Ленінградській області. Відстань до України – 1,6 тис. км. Може бути зруйнований ракетами «Фламінго» та БПЛА.

Навігаційні прилади для ОТРК виготовляються на заводі «Металлист» у м. Серпухово Московської області. Він знаходиться на відстані 850 км. від України. До нього також можуть дістатися ракети «Фламінго» та БПЛА. Заводи прикриваються системою ППО Росії. Та її можна подолати, що вже продемонстрували Сили оборони України. 

Досягнути позитивного ефекту можна також завдяки ураженню стартових комплексів ОТРК «Искандер-М» на передових позиціях, у базових районах та на марші. Такий комплекс досить великий і складається з самохідної пускової установки, транспортно-зарядної машини, командно-штабної машини, машини регламенту та технічного обслуговування, пункту підготовки інформації та машини забезпечення. Пошкодження хоча б одного із цих так зв. елементів повністю, або частково виведе з ладу весь ОТРК.

Як правило, вони знаходяться у сусідніх з Україною регіонах Росії, а також в окупованому Криму. Тому стартові комплекси цілком досяжні для Сил оборони України. Як і у попередньому випадку, у СОУ вже є відповідний досвід їх знищення. Так, у серпні 2025 року було завдано ударів по пускових установках та інших машинах ОТРК «Искандер-М» на полігоні «Молькіно» у Краснодарському краї Росії, а в березні 2026 року – поруч з селом Вишневе на Кримському півострові.

Разом з тим, поцілити в ОТРК досить непросто, оскільки вони рухомі, ретельно замасковані та перебувають на бойових позиціях не більше 20 хвилин. Крім того, як і стаціонарні об’єкти, ракетні комплекси прикриваються засобами ППО. В цьому питанні допомогти Україні може космічна розвідка США. Її інформація може підвищити оперативність дій наших ударних сил. Наразі ведеться активна робота у даному напрямі.

Ударна міць СОУ значно посилиться після того, як вони отримають власні балістичні ракети, що планується зробити вже восени нинішнього року. Ракета FP-9 української компанії Fire Point має дальність 850 км. На жаль, до АО «Воткинский завод» та ФГУП/АО «Завод им. Морозова» вони не дістануться. Однак, інші зі згаданих вище підприємств будуть геть-чисто знищені. 

Водночас Україна може завдати ударів по «Московскому машиностроительному заводу «Авангард» та «Воскресенскому заводу», які входять до складу російського державного концерну «Алмаз-Антей» та виготовляють ракети для ЗРК С-300 та С-400. У такий спосіб буде послаблена система ППО Росії, включно з протиповітряною обороною підприємств ВПК, які беруть участь у виробництві російської балістики та знаходяться поза межами досяжності нашої ракети FP-9. 

За провідної участі України незабаром може бути реалізований європейський проєкт FREYJA, за яким має бути створено балістичні ракети. Учасниками проєкту є Україна, Франція, Великобританія, Німеччина, Італія, Норвегія, Данія, Швеція, Нідерланди та Іспанія, а також керівництво НАТО і ЄС, які входять до складу так званої антибалістичної коаліції. Головним розробником та системним інтегратором усього комплексу виступає українська компанія Fire Point. Вона ж розробляє ракету-перехоплювач FP-7.x. Виробниками радарів та сенсорів є європейські компанії Hensoldt, Thales та Indra, командного пункту та систем управління – норвезька компанія, систем наведення – німецька Diehl Defence.

Впровадження в дію системи FREYJA та налагодження серійного виробництва нового ЗРК може бути здійснено вже у недалекій перспективі. Це дасть змогу значно посилити системи ППО та ПРО України і Європи. До того ж вони не будуть залежними від США в питаннях протиповітряної і протиракетної оборони.

До цього часу повітряний простір західної та південно-західної частини України може прикриватися ЗРК Patriot сусідніх з нами країн-членів НАТО. Україна вже давно ініціює дане питання, однак воно поки що залишається без відповіді. Підштовхнути Польщу та Румунію до цього може вторгнення до їх повітряного простору російських БПЛА та ракет. Зокрема, після згаданого вище факту падіння ракети на польській території міністр закордонних справ Польщі Р. Сікорський висловився, що необхідно розглядати можливість перехоплення над Україною російських засобів повітряного нападу.

Відомі також пасивні способи зниження ефективності балістичних ударів противника. Зокрема, це: розширення мережі заглиблених укриттів; підвищення мобільності потенційних об’єктів ураження, коли це можливо, та покращання їх маскування; розосередження системи логістики; децентралізація і дублювання енергетичних мереж. Однак, це все одно не гарантує абсолютної безпеки.

 У будь-якому випадку єдиним надійним гарантуванням безпеки України від ракетних загроз з боку Росії на довготривалу перспективу є доконечне позбавлення її можливості завдавати ракетних ударів. Цього можна досягти, лише тотального знищуючи російську військову промисловість, насамперед, її ракетну складову. Таку масштабну роботу, що постійно розширюється, виконує Україна. На початку серпня Президент України В. Зеленський анонсував початок «спеціальної санкційної операції», що має системно обмежити та послабити військово-промисловий комплекс Росії. Серед основних її складових є руйнування обстрілами військових підприємств, їх логістики та складів з озброєннями і боєприпасами.

Отже, оскільки США не змогли швидко завершити заплановану військову операцію проти Ірану, то це призвело до того, що у світі забракло ракет для ЗРК Patriot. Їх гострий дефіцит відчувається і в Україні. Росія прагне скористатися такою ситуацією і змусити Україну капітулювати. Тому й посилюються удари по наших об’єктах енергетичної, транспортної, логістичної та військово-промислової інфраструктури.

Взимку росіяни, очевидно, візьмуться тероризувати мирне населення України, максимально для цього нищачи системи електричного та теплового забезпечення великих міст. Тобто, Росія буде чинити так, як це робила попередньої зими, але з більшою інтенсивністю. Поки що Україна не може дати собі раду зі згаданою проблемою, оскільки отримує від партнерів замало протиракет. Разом з тим, у недалекій перспективі наша держава буде здатна впоратися з цією проблемою, принаймні, частково. Так, восени Україна має отримати власні балістичні ракети, а незабаром і власні протиракетні системи. Таким чином можна буде досягти певної рівноваги з Росією та покращити стан справ із захистом української території від російських балістичних ракет.

Разом з тим, ракетна загроза Україні стане неможливою лише після того, як Росія не зможе виробляти ракети. Для цього нам необхідно виконати об’єм системної роботи щодо знищення російської економіки та її військово-промислового комплексу, що зараз відбувається практично.

Юрій Михайленко,
Інститут глобальної політики

Схожі публікації