Розпочнемо з можливого розподілу світу між США, Росією та КНР. Всі вони таки прагнуть розширити свою сферу впливу. І це відбувається, але зовсім не так, як вище зазначалося. Так, ділити щось порівну можуть тільки рівносильні сторони. Зараз такими є США та Китай. І вони насправді ділять світ як на глобальному рівні, так і в АТР (Південно-Східна Азія особливо не цікавить США і фактично вона віддається Китаю). А Росія має другорядне значення, як для США, так і для КНР. Тому ніхто з нею ділити щось не збирається. Тим паче, що США і Китай перебувають, як кажуть, в одній ваговій категорії, а Росія — у зовсім іншій, тобто, тій, яку просто не можна прирівнювати.

Зокрема, у 2024 році валовий внутрішній продукт США становив близько 28 трлн доларів, Китаю — 18 трлн, а Росії — 2 трлн доларів. При цьому, ані США, ані КНР ніяк не залежать від РФ. Що тут можна сказати, коли частка Росії у зовнішній торгівлі США становить менше 1 %, а Китаю — 2,5 %. А те, що вона постачає, вони можуть отримати і від інших країн. Це було продемонстровано у минулому році, коли Москва відмовилась постачати США збагачений уран, а Китай потрапив під вторинні санкції з боку Америки за продовжені торговельні зв’язки з Росією. До того ж протягом останніх років Росія фактично стала сателітом Китаю, а за великим рахунком — його колонією. І як же можна стверджувати інше, коли РФ повністю зав’язана на КНР в якості його сировинного придатку та ринку для другосортних товарів. Причому, їй вже ніколи не змінити такий стан справ. То чого б це за такої ситуації Пекіну було б потрібно щось ділити з Москвою?

Єдине, що урівнює Росію зі США і КНР — її ядерний потенціал, який еквівалентний з американським та дещо перевищує китайський. Однак, насправді це їй нічого не дає, оскільки у випадку його застосування вона отримає не меншу відповідь та буде знищена. Тому, яким би неадекватним не був режим Путіна і як би він не прагнув залякати своїх противників своєю ядерною зброєю, але навряд чи він розпочне ядерну війну.

А от війну звичайну він дійсно може розпочати, що підтверджує його повномасштабний напад на Україну в 2022 році. У такий спосіб Москва і намагається змусити США піти на розподіл з нею світу. І справа тут не стільки в самій Україні, яка можливо і не має особливого значення для США, а в загрозі російської агресії проти Європи, тобто, проти стратегічного союзника Америки, попри всі поточні між ними суперечності. Саме такий варіант і має підтвердити вищезгадане СКШН збройних сил Росії та Білорусі «Захід-2025». Тому ці навчання і потребують окремої уваги.

Так, навчання на кшталт «Захід» проводить Росія разом зі своєю союзницею Білоруссю з кінця 1999-х років. Мета — тиснути на Європу і США у спосіб демонстрації військової потуги та готовності до її застосування.

Сценарієм навчання передбачається опрацювання всіх елементів підготовки та ходу війни між Росією і США/НАТО на Європейському театрі військових дій (ТВД) з переростанням її у ракетно-ядерну фазу. За таким сценарієм вирішується комплекс відповідних завдань, зокрема:

• розгортання угруповань військ та флотів ЗС РФ на Європейському ТВД у Балтійському, Центральноєвропейському, Чорноморському та Арктичному регіонах або на Північно-Західному, Західному, Південно-Західному і Північному напрямках;
• виконання стратегічної наступальної операції на Північно-Західному та Західному напрямках, а також стратегічних оборонних операцій на Південно-Західному та Північному напрямках;
• застосування тактичної та стратегічної ядерної зброї у випадку поразки на фронті і загрози втрати Росією її критично важливих територій.

Стратегічною наступальною операцією передбачається:

• як мінімум — захопити країни Балтії та частини Польщі;
• як максимум — вторгнутися до інших країн Центрально-Східної Європи, Західної Європи та Фінляндії і Норвегії.

Основним напрямом удару визначений так званий Сувальський коридор, який пролягає від Білорусі до російської Калінінградської області вздовж кордону між Польщею та Литвою. Можливі й інші варіанти.

В рамках стратегічних оборонних операцій планується:

• відбиття можливих наступальних дій ЗС США та ОЗС НАТО проти Росії у Західній Арктиці і Карелії та в Чорноморському регіонах. Окрема увага надається обороні баз Північного флоту Росії у Мурманській області та анексованому Криму;
• виконання локальних атак на Фінляндію і Норвегію, а також ракетні удари по території країн Північної Європи;
• перешкоджання морським перевезенням США/НАТО в Атлантиці та у північних морях.

Раніше основна частина навчань відбувалася на території Західного військового округу ЗС РФ. Визначені завдання навчань дещо менших масштабів виконувались також у Південному ВО. Крім того, залучались сили та засоби інших військових округів, повітряно-космічних сил, повітряно-десантних військ, військово-морських сил та інших силових структур.

Зараз замість Західного ВО основними районами проведення СКШН стануть Московський та Ленінградський військові округи, які створені на його базі. Поряд з цим буде братись до уваги фактор війни Росії проти України, навіть якщо до того часу бойові дії припиняться. Будуть вирішуватись завдання наступу і активної оборони на фронті в Україні.

Одночасно з демонструванням сили Сполученим Штатам та Європі навчання на зразок «Захід» використовувались Росією для підготовки нападу на Україну. Так, на навчанні «Захід-2013» удосконалювались плани військового вторгнення до України, які й були частково реалізовані в 2014 році. А під час навчань «Захід-2021» перевірявся сценарій повномасштабної війни проти України, яку Москва розпочала через кілька місяців після його завершення — в лютому 2022 року. Крім того, під завісою навчань були сформовані ударні угруповання ЗС РФ на території Росії та Білорусі.

Тобто, СКШН «Захід-2025» дійсно можуть бути використані Москвою для прикриття підготовки до нападу на Європу та нового вторгнення в Україну з північного напрямку. Саме тому воно і викликає серйозне занепокоєння як у Європі, так і в Україні. Тим паче, за деякою інформацією, на початку 2020-х років Москва планувала напасти на Литву, а не на Україну. І лише загроза безпосереднього військового зіткнення зі США та НАТО змусила Росію відмовитись від литовського варіанту і вдатися до українського. Разом з тим, постає цілком слушне запитання: чи може Росія реалізувати такі плани на практиці? Для того, щоб дати на нього відповідь, необхідно виконати досить складний аналіз ситуації. Однак, братимемо до уваги лише найголовніший фактор: яким є співвідношення сил та засобів сторін.

На відміну від сталої думки, стан справ зовсім не на користь Росії. Так, збройні сили Польщі включають п’ять розгорнутих механізований дивізій та одну у стадії формування, а також дві повітряно-десантні бригади. Це, як мінімум, дорівнює двом арміям ЗС РФ, які воюють проти України. Крім того, на території Польщі знаходяться 5-й армійський корпус ЗС США та багатонаціональний корпус швидкого розгортання «Північний Схід» ОЗС НАТО. А це ще дві еквівалентні армії. Збройні сили країн Балтії можна розрахунково оцінювати як дві дивізії. З урахуванням військ НАТО, які знаходяться на їх території, це приблизно відповідає одній російській армії.

Тобто, сили першого ешелону ОЗС НАТО в Польщі та країнах Балтії орієнтовно відповідають п’яти арміям ЗС РФ. Виходячи з класичних принципів військової науки, нападник повинен мати, як мінімум, трикратну перевагу. В даному випадку це потребуватиме від Росії зосередження на Західному і Північно-Західному напрямку до 15 армій.

Зробимо скидку на авантюризм Москви при ухваленні військових рішень. Але і у такому випадку вона повинна мати, принаймні, однакові сили, тобто не менше п’яти армій. І це ще не все. Зважаючи на наслідки розв’язаної проти України війни, для утримання контролю над окупованими територіями Росія буде змушена залучити ще не менше десяти бригад Росгвардії. Наразі, навіть таких, явно скромних, ресурсів у Росії немає, оскільки більша частина її збройних сил бере участь у війні з Україною. А на окупованих територіях зав’язло і все те, що могла виділити Росгвардія.

Теоретично росіяни зможуть вивільнити необхідні сили для нападу на Європу за рахунок припинення війни проти України. Але Росія, так чи інакше, буде змушена зберігати потужні угруповання своїх військ на кордоні з Україною. Тому, у найближчій перспективі Росія не зможе напасти на Європу без оголошення загальної мобілізації. Однак це руйнуватиме російську економіку, яка і так вже відчуває гостру нестачу робочої сили.

Необхідно буде сформувати нові з’єднання та частини, вишколити їх особовий склад, що потребуватиме значного часу та ресурсів, в тому числі озброєння, військової техніки, боєприпасів та різноманітного спорядження.

Наразі Росія має проблеми із забезпеченням своїх військ навіть на фронті в Україні. Прикладом цього може бути нестача у війську РФ бронетехніки, яку втрачено на полі бою і неможливо поповнити у необхідній кількості. Те ж саме стосується і ракет, що підтверджується зниженням інтенсивності їх застосування з початку війни. Ба більше, Росія неспроможна випускати необхідну для себе кількість звичайних снарядів, а тому отримує їх від Північної Кореї.

І, нарешті, незважаючи на те, що Росія має над Україною перевагу, досягнення її на фронті зовсім не справляють враження. Як знову ж таки відомо, в 2024 році війська РФ обмежились лише просуванням у смузі завширшки близько 50 км і на таку ж глибину. Та навіть це вартувало Росії критичних втрат, що відчутно знизило її бойові можливості. Як же ж після цього всього вона нападатиме на Європу? Особливо беручи до уваги згадане вище співвідношення сил… А ще і якісну перевагу західних озброєнь над російськими, що також продемонструвала війна Росії проти України. При цьому, на відміну від Збройних сил України, ЗС США та ОЗС НАТО не матимуть жодних обмежень на їх застосування, включно з нанесенням ракетних ударів по території Росії на велику глибину.

А за Польщею та країнами Балтії у війну з Росією вступить весь Північноатлантичний союз, що передбачено зобов’язаннями членів Альянсу про колективну оборону. Знову ж таки, обмежимося лише першим ешелоном НАТО на північному та південному флангах Європейського ТВД.

На півночі — це Фінляндія, Швеція та Норвегія. Загалом у них, ще раз нагадаю, дев’ять механізованих бригад (у відповідному перерахунку їх збройних сил), що еквівалентно двом російським арміям. Це не так уже і достатньо, але як демонструє досвід війни СРСР проти Фінляндії у 1939-1940 роках, Росія там не зможе ефективно діяти навіть маючи на порядок більші сили. А от згадані країни, спільно з союзниками по НАТО, зможуть як блокувати бази Північного флоту РФ у Мурманській області, так і перерізати основні лінії сполучення цього регіону з рештою Росії та створити безпосередню загрозу Санкт-Петербургу, який опиниться у безпосередній близькості до лінії фронту.

На півдні ситуація для Росії стане не менш складною. Там Туреччина має перевагу над Росією та жорстко відстоює свої інтереси, в тому числі у військовий спосіб. Зокрема, в 2020–2023 роках Туреччина надала допомогу Азербайджану у відновленні ним контролю над Нагірним Карабахом, який був захоплений Вірменією. А Росія, всупереч своїм зобов’язанням по ОДКБ, так і не надала їй підтримки. При цьому інтереси Туреччини стосуються не тільки Кавказу, але і всього Чорноморського регіону, внаслідок чого вона неодмінно виступить проти Росії у випадку її війни з НАТО.

Не можна забувати також і про Китай та його зацікавленість в Європі, яка є для нього одним із найбільших торговельно-економічних партнерів. А тому він зробить все можливе для того, аби не допустити нападу на неї Росії. І це цілком очевидно.

Загалом, такі обставини унеможливлюють напад Росії на Європу, принаймні, до завершення російсько-української війни. Але, навіть у такому випадку Москва потребуватиме значного часу та ресурсів для відновлення своєї армії і підготовки до розв’язання бойових дій. Хоча, якщо брати до уваги неадекватність режиму Путіна, то можна очікувати всього чого завгодно, навіть таких самовбивчих для нього кроків, як агресія проти Європи. Керівництво США і НАТО добре усвідомлює це та відповідно готується в рамках нарощування своїх збройних сил в Європі та проведення військових навчань відповідної спрямованості. Більш детально згадану тему буде розглянуто у наступній статті.