Тиск на Росію, чи поступки на її користь. Що змусить Москву погодитися на реальні переговори
США та ЄС посилюють тиск на Росію з метою примусити її припинити розв’язану війну проти України. Наслідком такого тиску є відчутне погіршення стану російської економіки, що знижує її військові можливості;
за такої ситуації Москва далі демонструє незмінність своїх позицій, однак під тиском економічних проблем починає шукати способи з відновлення переговорів зі США та Україною;
остаточним ударом по Росії, що змусив би її погодитися на поступки, стало б долучення Китаю до спільного на неї тиску. Він все ще її підтримує, однак вже почав відмовлятись від закупівля російської нафти.
В рамках політики примушення Росії до миру США та ЄС посилюють щодо неї санкційний тиск. Згідно з повідомленнями американських ЗМІ, після запровадження санкцій стосовно компаній Лукойл та Роснефть, президент США Д. Трамп готовий підписати законопроєкт про нові санкційні обмеження щодо Російської Федерації. Вони вже розроблені представниками Республіканської та Демократичної партій і подані на розгляд Конгресу. Своєю чергою, ЄС готує свій черговий, 20-й пакет антиросійських санкцій.
Все це вже завдало відчутних збитків економіці Росії. Так, з другої половини літа у РФ розпочалось фізичне скорочення обсягів виробництва цивільної продукції. А з жовтня така тенденція спостерігається і у її військовому секторі. Водночас внаслідок скорочення нафтових прибутків через падіння цін на нафту та внаслідок західних санкцій стрімко зросли дефіцити федерального і регіонального бюджетів. Поряд з цим, скорочення зарплат та зростання цін призводить до загострення соціальної напруженості в країні.
Наведені обставини знижують можливості Москви щодо ведення війни. І це вже відчувається практично. Зокрема, з літа російські регіони різко скоротили виплати громадянам за укладення контрактів на військову службу, що пояснюється нестачею відповідних коштів. А вже у третьому кварталі поточного року кількість бажаючих добровільно йти на війну скоротилася втричі. Як наслідок, Росія не змогла сформувати достатніх стратегічних резервів, завдяки яким вона досягала успіхів у минулі роки. Про що протягом року свідчить неспроможність її ЗС захопити Покровськ та Куп’янськ. Для порівняння, у 2024 році саме після введення резервів в жовтні-листопаді Росією була захоплена більша частина таких міст, як Часів Яр і Торецьк.
Разом з тим, Москва все ще має можливість продовжувати війну. Згідно з прогнозами деяких експертів, Росія на це буде здатна ще не менше року, хоча і з меншою інтенсивністю. Те саме буде і з ракетно-дроновими ударами по території України. Вони відбуватимуться, однак кількість ударних засобів для нальотів буде скорочуватись, а масовані удари з кількістю до 50-ти БПЛА та до пів сотні ракет, стануть епізодичними. Внаслідок економічних проблем Росія не зможе ані виготовляти їх в достатній кількості, ані закуповувати їх комплектуючі.
При цьому Москва буде компенсувати падіння нафтових доходів (інших у неї просто немає) за рахунок російського населення. Це вже спостерігається або таке планується у спосіб підвищення податків та часткового або повного заморожування банківських рахунків громадян. А те, що подібний підхід таки знищить малий і середній бізнес, ще більше загострить соціально-економічну ситуацію в країні та викличе масове невдоволення людей, Москву не зупиняє.
Правляча верхівка РФ розраховує на те, що люди і надалі будуть терпіти негаразди та підтримувати її курс, включно з продовженням війни проти України. Адже ж російська пропаганда відчутно вульгаризувала свідомість громадян країни. А можливі акції протестів, чи спроби бунтів будуть придушуватися силовими структурами. Наразі до цього вже йде підготовка. Так, у державному бюджеті Російської Федерації на 2026 рік видатки на національну безпеку та правоохоронну діяльність збільшені з 3,5 до 3,91 трлн руб.
Тобто, режим Путіна має відверті наміри реалізувати свої плани стосовно України за будь-яку ціну, навіть за рахунок знищення російської економіки і втрати Росією своїх міжнародних позицій та перетворення на подобу Північної Кореї. Це цілком зрозуміло, оскільки закінчення війни без досягнення заявлених цілей буде означати політичну смерть Путіна та крах цілей всього його життя. А потім виникнуть запитання: навіщо було починати війну? І хто буде відповідати за економічні збитки і мільйонні людські жертви?
Звичайно, пропаганда буде переконувати, що Росія «перемогла» та зможе запевнити у цьому росіян. Але це все одно не задовольнить амбіції Путіна. Саме тим і пояснюється непоступливість його позицій та відмова йти на реальні переговори з Україною. До того ж, скоріш за все, він не усвідомлює того, що відбувається з Росією насправді. Про це свідчать його публічні заяви щодо «стійкості російської економіки», яка начебто має кращі показники, ніж японські та німецькі. Що насправді суперечать очевидним фактам і спростовується навіть представниками уряду Росії. Такими ж є і заяви Путіна про «успіхи» російської армії на фронті, яка нібито утримує стратегічну ініціативу та вже оточила Покровськ та Куп’янськ, де, за його словами, залишилися десять тисяч українських військовослужбовців.
Зважаючи на його подібні уявлення, Путін очевидно сподівається, що повторяться ситуації 2014 та 2015 років, коли поразки ЗСУ на фронті змусили Україну погодитись на підписання мінських домовленостей, що суперечило її інтересам. У такий же спосіб він сподівається примусити Україну до капітуляції. На це ж розраховані і масовані удари по українській енергетичній системі, що здійснюються останнім часом.
Як відомо, незмінність такої позиції президента РФ, що було підтверджено міністром закордонних справ країни Лавровим під час телефонної розмови з державним секретарем США М. Рубіо 20 жовтня , призвела до зриву американсько-російських переговорів на вищому рівні у Будапешті. Після цього Д. Трамп і перейшов від спроб домовитись з Путіним до тиску на нього за допомогою запровадження санкцій. У відповідь Москва також заявила про відсутність у неї намірів продовжувати переговори зі США та Україною.
Втім, згідно з низкою повідомлень, зараз США ведуть закриті консультації з Росією та Україною щодо відновлення американсько-російських і російсько-українських переговорів про припинення війни. Як стверджується у американському виданні Axios, під керівництвом спеціального представника президента США С. Віткоффа підготовлено мирний план з 28 пунктів, які включають чотири основні категорії, в тому числі: мир в Україні; гарантії безпеки; безпека Європи; майбутні відносини США з Росією та Україною.
Він начебто вже частково узгоджений на рівні С. Віткоффа та посланця президента РФ К. Дмітрієва і секретаря РНБО України Р. Умерова з врахуванням інтересів Росії та України. Разом з тим, як і раніше, головною проблемою залишається вирішення територіальних питань.
Подальше обговорення плану називається головною метою візиту до України 19 листопада американської делегації у складі секретаря армії США Д. Дрісколла та начальника штабу армії генерала Р. Джорджа. Після того вони попрямують до Росії. А деякі ЗМІ пишуть навіть про те, що угода може бути підписана вже до кінця поточного місяця.
Важко сказати наскільки достовірними є такі повідомлення. У багатьох випадках подібні американські та європейські видання дезінформують громадськість. Таким же сумнівним є все, що стосується С. Віткоффа, який вже неодноразово показав свою непрофесійність. Але про готовність до переговорів кажуть і представники керівництва РФ. Однак вони повторюють ті ж вимоги до України, що і раніше. Тому це можна вважати лише такими ж, як і раніше спробами Москви уникнути запровадження нових санкцій з боку США та ЄС. Адже ж санкції США проти російських компаній Лукойл і Роснефть продемонстрували високу ефективність ще до їх введення в дію. Скоріш за все, Росія знову намагатиметься імітувати переговори та затягувати їх у часі. Хоча все може бути…
Подібна ситуація буде зберігатись до моменту виникнення економічної катастрофи в Росії, яка не дасть їй фізичної можливості продовжувати війну та поставить на межу розпаду. А до того вона намагатиметься завдати максимальної шкоди Україні. Продовження війни матиме негативні наслідки і для наших партнерів, які будуть змушені витрачати додаткові кошти на військово-технічну підтримку України та її післявоєнне відновлення.
На сьогодні якось вирішити згадану проблему, а саме — примусити Росію до миру вже у найближчій перспективі, можна лише за допомогою Китаю, який на неї впливає беззаперечно. Росія повністю залежить від нього економічно і не має жодних альтернатив. Внаслідок цього Москва буде змушена виконати вимогу Пекіну щодо припинення війни, якщо така буде.
Але це буде залежати від характеру відносин між Китаєм та США, оскільки він використовує війну Росії проти України як засіб зміцнення своїх позицій у геополітичній конкуренції з Америкою. Поки що таке питання вкрай складне, оскільки у стосунках сторін зберігаються суттєві суперечності.
Насамперед, це стосується розподілу світу між ними, як двома провідними центрами сили глобального рівня. Причому, якщо попередники Д. Трампа на посаді президента США — Б. Обама та Дж. Байден –погоджувались з виникненням нової двополярної системи міжнародних відносин, то він докладає зусиль, щоб зберегти домінуючу роль Америки.
Саме на досягнення згаданої мети були спрямовані тарифні війни Д. Трампа з особливим акцентом на КНР, що призвело до посилення протистояння між двома країнами. Втім, як Вашингтон, так і Пекін розуміють необхідність налагодження свого конструктивного співробітництва, як двох глобальних лідерів та найбільших торговельних партнерів, від яких залежить світ та розвиток світової економіки.
Так, наприкінці жовтня США та КНР досягли принципової згоди з торговельних питань щодо зниження тарифів та скасування обмежень на поставки чутливих видів товарів, які важливі для обох сторін. З урахуванням зазначеного, підписання торговельного договору між ними очікується до кінця листопада поточного року. Це стане основою для досягнення також і політичних компромісів між США та Китаєм.
Такі перспективи було підтверджено під час зустрічі президента США Д. Трампа та лідера КНР Сі Цзіньпіна 30 жовтня у Південній Кореї на полях саміту АТЕС. Продовження прямого діалогу між ними очікується під час візиту Д. Трампа до Китаю на початку 2026 року та Сі Цзіньпіна до США у тому ж році. Вони не усунуть суперечностей між двома країнами, однак, принаймні, зможуть надати їх відносинам форми мирного співіснування з урахуванням інтересів кожної.
У випадку, якщо це здійсниться, значення Росії для КНР як чинника протидії США, відчутно зменшиться. Китай не покине її зовсім, однак, може натиснути на неї з метою примусити припинити війну, оскільки вона перестане відповідати його інтересам. Ба більше, війна заважатиме подальшій нормалізації відносин Китаю зі США та перешкоджатиме його торгівлі з Європою.
По суті Пекін вже тисне на Москву в рамках часткової відмови від російської нафти під загрозою американських санкцій. Так, останнім часом він скоротив її імпорт на дві третини. Такі вчинки Китаю постають потужним фактором, який підштовхує Росію до того, щоб вона відновила переговори зі США. Поки що вона демонструє незмінність своїх позицій, але реальна перспектива колапсу держекономіки може спонукати її до поступок.
Таким чином, наслідки санкцій США та ЄС проти Росії підтверджують свою дієвість. Під тиском економічних проблем Москва починає вишукувати можливість відновити переговори з Америкою та Україною. Поки що вона продовжує висувати ультимативні вимоги Україні та вимагати, щоб вона капітулювала. Але виникнення реальної загрози глибокої кризи російської економіки внаслідок втрати нею нафтових доходів може змусити її поступитися.
В такому плані додатковим чинником впливу на Росію постає Китай, який все ще її підтримує, але вже скорочує імпорт російської нафти внаслідок можливих американських санкцій.
Загалом такі дії КНР, разом з аналогічними діями Індії, можуть стати критичним для Росії і доповненням до санкцій США і ЄС.
Юрій Ільченко,
Інститут глобальної політики
(Зображення згенеровано нейромережею)
