Стратегічна операція, яка має знизити здатність Росії продовжувати війну
Зараз Україна проводить добре сплановану та організовану стратегічну операцію, внаслідок якої можна домогтися перемоги у війні з Росією. Йдеться вже про успіхи в порушенні логістики російських військ на тимчасово окупованих територіях України та про виведення з ладу близько 40% російської нафтопереробної потужності. Внаслідок цього знижуються бойові можливості російських військ на фронті та їх здатність продовжувати війну. Таким чином Україна матиме змогу перейти від оборони до наступальних дій на певних напрямках.
Успіхи у війнах та у військових операціях завжди залежали від ретельності їх планування, якості управління військами, ефективності озброєнь та надійності логістики. Це давало змогу перемагати навіть відчутно сильнішого противника. Так можна казати і про сьогоднішню війну Росії проти України. Саме завдяки своїй перевазі у таких сферах Україні вдалося зупинити наступ росіян, а згодом і перехоплювати ініціативу у бойових діях на фронті. При цьому з’явилася перспектива у справі звільнення тимчасово окупованих територій нашої держави.
Так, ще на початку війни у 2022 році блокування Силами оборони України (СОУ) російської військової логістики на півночі нашої держави, а потім на правобережній частині Дніпра на півдні, змусили російські війська покинути згадані території. Важливу роль у таких здобутках України зіграла її БПЛА, які переважали російські за кількістю та якістю.
В лютому 2026 року американська компанія SpaceX разом з Міністерством оборони США заблокували використання збройними силами Росії системи супутникового зв’язку Starlink на фронті в Україні. Але Україна мала можливість використовувати Starlink, внаслідок чого у неї була перевага над Росією в управлінні військами. Також Україна відчутно збільшила виробництво БПЛА всіх видів малої, середньої та великої дальності. Було налагоджено їх масове постачання для потреб СОУ з боку наших партнерів. Як наслідок, у Сил оборони України з’явилася можливість значно перешкоджати виходові підрозділів противника на лінію бойового зіткнення та доставці їм необхідного спорядження. Відчутно порушувалася логістика ворога внаслідок завданих українськими військами ударів по лініях комунікацій в оперативній глибині, а також суттєвого нарощування масштабів ударів по стратегічних об’єктах енергетичного та військово-промислового комплексів Росії.
Таким чином СОУ фактично зупинили наступ збройних сил Росії, почали їх виснажувати. Стала відчутною для Російської Федерації проблема з пальним, що прискорило розвиток кризових процесів у всій її економіці.
Найбільш чутливими для Росії були проблеми в Криму. Фактично півострів опинився у пастці. Так званий прокладений до нього сухопутний коридор з Ростовської області практично не функціонує. Зруйновано Чонгарський міст через затоку Сиваш. Пошкоджені також мости від Генічеська у Херсонській області до Арабатської стрілки в Криму, а також від Чаплинки до Армянська в районі Перекопу.
Міст через Керченську протоку перевантажений. Через нього навіть не пропускають автомобільні бензовози та залізничні цистерни з пальним. Зараз пальне до Криму можна завезти лише паромною переправою. Однак, там працює лише один пором. Два інших вже знищено. З високою ймовірністю найближчим часом його очікує така ж доля.
Внаслідок ударів СОУ по залізничних локомотивах та по станції Джанкой на невизначений термін зупинений рух потягів між Росією та Кримом по сухопутному коридору. Зруйнована також більшість нафтобаз на півострові. Тому, навіть якщо рідке пальне вдалося б туди завезти, його не буде де зберігати.
Блокада Криму все ще не остаточна. Але те, що вже було зроблено, загрожує виникненням критичних проблем як для російських військ, так і жителів півострова. Бензину в Криму у вільному продажі вже немає. Він виділяється за талонами по 20 літрів на тиждень. Втім, його також не вистачає. А у місті Севастополь, який знаходиться в кінці логістичного ланцюгу, пальним забезпечуються лише оперативні служби.
Військові пальне поки що мають, однак у вкрай обмежених обсягах. Зокрема, його не вистачає навіть для забезпечення діяльності мобільних груп ППО. А цивільні змушені вирушати за пальним до Краснодарського краю Росії. Але через Керченській міст дозволяється провозити пального не більше 100 літрів. До того ж у Краснодарському краї бензину також вже бракує. Його дефіцит відчувається у сусідньому Ставропольському краї.
У Криму також виникла та посилюється нестача продовольства. Причина – зменшення обсягів його завезення на півострів та ажіотажний попит внаслідок занепокоєння людей можливою повною блокадою Криму. Тому вже у недалекій перспективі влада буде змушена запровадити талони на продовольчі товари. А потім в Криму може бути оголошений надзвичайний стан, заборонено в’їзд до нього та розпочата евакуація населення.
На півдні України окупантам теж несолодко. Внаслідок дронових ударів СОУ по військових вантажівках та бензовозам військове командування РФ та місцева влада обмежили проїзд основними шляхами з Ростовської області до Криму. Там вантажопотік скоротився на 70%. Але навіть і без заборони водії відмовляються їхати автотранспортом до Криму навіть за чималу платню.
Порушення логістики в регіоні вже змусило командування угруповання військ ЗС РФ «Днепр» запровадити ліміти на використання пального та застосування артилерійських снарядів. А у військах 58-ї армії, яка діє на Запоріжжі, вже навіть відсутній бензин для виїздів на бойові завдання. Офіцери змушені самостійно привозити його у каністрах на своїх легкових автомобілях із Ростовської області.
У придніпровських та прикримських районах Херсонської області, які знаходяться на дальньому кінці плеча логістики, стан справ у російських військах наближається до критичного. Їм вже відчутно не вистачає боєприпасів, продовольства та медикаментів. Значно ускладнені або стали практично неможливими ротація військових підрозділів, переміщення резервів та евакуація поранених. Як кажуть російські військові, у випадку, якщо Україна перейде в наступ, оборонятися вони не зможуть.
Впоратися зі згаданими проблемами командування угруповання військ «Днепр» не спроможне. Наразі там п’ять загальновійськових армій та низка з’єднань та частин морської піхоти і повітрянодесантних військ. Загалом, це еквівалент близько 30 полків. Середні потреби військового підрозділу рівня полк – бригада, які ведуть бойові дії, становлять близько тисячі тонн за добу. Для цього необхідно здійснити, як мінімум, 30 рейсів автомобілів вантажопідйомністю 30 тонн. Тобто, загалом, для всього угруповання – 900 рейсів.
Захистити їх від ударів БПЛА не зможе жодна система протиповітряної оборони, навіть посилена мобільними вогневими групами. Командування ЗС РФ намагається компенсувати це іншим чином. Зокрема, військові машини маскуються під цивільні, або ж вантажі перевозяться на цивільних автомобілях. А рух організовується малими автомобільними групами другорядними шляхами. Крім того, дороги терміново прикриваються антидроновими сітками. Але поки що це не дуже й допомагає. Тому система логістики угруповання військ «Днепр» змінюється в гірший для неї бік. Раніше вантажі практично без перешкод доправлялися до міст Маріуполь, Бердянськ та Мелітополь, де розподілялись по складах. Звідти вони меншими машинами транспортувались ближче до лінії фронту. А звідти – у тактичні тили легковими машинами, мотоциклами, квадроциклами, гужовим транспортом або вручну.
Тепер склади розміщуються подалі від фронту. І тому перевезення вантажів маловантажними транспортними засобами та вручну збільшується. Відповідним чином зменшуються обсяги доставки вантажів на фронт. Тому російські війська у придніпровських та прикримських районах опиняються у ще гіршій ситуації. Поки що про їх відхід не йдеться, але очевидно, що така можливість цілком ймовірна. З огляду на це, звідти вже вивозяться російські окупаційні адміністрації. Наразі таких вже немає у Василівці. Наступними мають бути Токмак, Дніпрорудне, Енергодар, Кам’янка-Дніпровська, Михайлівка, Пришиб, Чернігівка та Пологи.
Для Росії стан справ в Луганській та Донецькій областях дещо краща, оскільки вони безпосередньо межують з нею. Тому налагодити у тому краї логістику легше, оскільки кількість можливих шляхів постачання вантажів більша. Крім того, регіон не обмежений по флангах як південь України. Хоча збільшення у України кількості БПЛА дасть змогу усунути таку перевагу.
На теперішній час Сили оборони України вже здатні завдавати ударів по під’їзних дорогах до міст Донецьк та Луганськ і по шляхах на більшій частині їх областей. А у недалекій перспективі українські БПЛА будуть діставатися до автотраси «Дон» Москва – Ростов-на-Дону. Тому нестача пального та боєприпасів і інших засобів для ведення війни виникне також у угруповання військ ЗС РФ «Південь».
Ситуація на тимчасово окупованих територіях України може розглядатися власне як майбутнє Росії. Україна вже вивела з ладу більш, ніж 40% російської нафтопереробної потужності. У європейській частині країни, у тій чи іншій мірі, пошкоджені всі НПЗ та більшість великих нафтобаз. А Рязанський та Геленджикський нафтопереробні заводи повністю знищено.
Поки що це не призвело до гострої кризи з пальним в Росії. Її потреби покриваються Омським НПЗ, куди українські ракети та БПЛА ще не долітають, двома НПЗ в Білорусі, а також залишками потужностей пошкоджених нафтопереробних заводів. Крім того, в Росії все ще залишаються запаси рідкого пального на ще не знищених середніх та малих нафтобазах. Але обмеження на продаж пального вже є у двадцяти російських регіонах. Серед таких Москва, Санкт-Петербург, Курськ, Білгород, Тамбов, Рязань, Псков, Тверь, Новгород, Мурманськ та їх області. Їх перелік стрімко розширюється. Сили оборони України продовжують знищувати російські НПЗ, нафтобази та нафтоперекачувальні станції. Повітряну тривогу вже оголошують і в Омську. А білоруські НПЗ зможуть покрити не більше 10-15% російських потреб. Можна ще купувати бензин та дизельне пальне у Китаї, як вже це робилось минулого року. Але потрібну кількість в європейську частину Росії доправити не вдасться.
Тому, те, що зараз діється в Криму та на інших окупованих територіях України, неминуче повториться по всій Росії. За рахунок російських регіонів довше всіх протримається Москва, але і там врешті-решт буде колапс з бензином, дизельним пальним та продовольством. Це призведе до економічної, а за нею і соціальної та політичної кризи у Російській Федерації.
Тобто, ми бачимо, як Україна виконує добре сплановану стратегічну операцію, мета якої – створити умови для перемоги у війні з Росією. Допомагають Україні у цій справі її партнери, а саме – Європа у вигляді ЄС та європейська складова НАТО і США. Європа надає фінансову допомогу Україні, постачає зброю та забезпечує її спільне виробництво з українськими компаніями на своїй території. І в той же час послаблює Росію у спосіб послідовного посилення санкцій проти неї. США також постачають Україні озброєння, хоча і за європейський кошт.
Операція розпочалася ще у 2025 році. А її першим етапом стало придушення системи протиповітряної оборони Росії на окупованих територіях півдня та сходу України і в Криму. Від ударів СОУ вона зазнала суттєвих втрат та значною мірою втратила можливість виконувати свої функції. Таким же чином було знижено щільність ППО на території самої Росії, особливо у її прикордонних з Україною регіонах.
Це дало змогу перейти до другого етапу операції, який триває з квітня поточного року і включає вищезгадані дії СОУ з порушення логістики російських військ на тимчасово окупованих територіях Запорізької, Херсонської, Донецької та Луганської областей України і в Криму, а також знищення критично важливих об’єктів паливного та військово-промислового комплексів Росії. Водночас триває стратегічна оборонна операція активного характеру з виконанням окремих контрнаступів. У такий спосіб підриваються наступальні можливості противника та знижується його здатність продовжувати війну. Це вже суттєво гальмує темпи просування російських військ на фронті, скорочує обсяги виробництва озброєнь в Росії та прискорює розвиток кризових процесів в країні. Ба більше, Україна почала відвойовувати свою територію. Вже влітку поточного року такі зміни можуть вийти на якісно новий рівень. ЗС РФ будуть змушені перейти до оборони для того, щоб утримати окуповані регіони України та запобігти новим проривам СОУ до Росії. Разом з тим, подальше блокування Силами оборони України логістики російських військ та загострення економічної кризи у Російській Федерації знижуватиме російські оборонні можливості. Насамперед, це буде стосуватись окупованих територій півдня України. Саме там можуть виникнути сприятливі для проведення СОУ умови наступальної операції. Її цілями можуть бути:
як мінімум – відтиснення противника від річки Дніпро на 20-30 км. Це дозволить: відновити контроль над річкою та у подальшому забезпечити вільне судноплавство; повернути Запорізьку АЕС та район дамби колишнього Каховського моря, що дасть змогу її відновити; вивести з-під прямих ударів міста Нікополь та Запоріжжя. Наступ може бути виконаний з вихідних позицій у смузі Кам’янське – Оріхів вздовж Дніпра разом із висадкою десантів та захопленням плацдармів на лівому березі ріки;
як максимум – звільнення всієї території Херсонської та Запорізької областей, а у тому випадку, коли виникнуть сприятливі можливості, також півдня Донецької області. У такому разі удари будуть завдаватись як вздовж ріки Дніпро, так і в напрямках Оріхів – Токмак – Мелітополь та Олександрівка – Бердянськ, Олександрівка – Маріуполь.
Реалізація першого варіанту може бути розпочата вже влітку-восени поточного року, а другого – у подальшій перспективі після того, як СОУ візьмуть під контроль придніпровську смугу та виснажать противника.
Звільнення півдня України дасть змогу деокупувати Донбас та Крим. Але це вже буде новим завданням, на яке потрібен буде час для підготовки та додаткових ресурсів.
Отже, ситуація з війною Росії проти України стає все більш очевидною на користь нашої держави. Це є наслідком того, що Україна перейшла на фронті від суто оборонних дій до виконання стратегічної операції зі зниження боєздатності російських військ та послаблення загальних можливостей Росії продовжувати війну.
Основними складовими такої операції є блокування логістики російських військ на окупованих територіях України та підрив економіки Росії у спосіб виконання ударів по її військових комунікаціях та ключових об’єктах нафтового комплексу. На сьогоднішній день це вже досить відчутне.
Україні допомагають партнери, якими є Європа та США. Європа зацікавлена в Україні як у потузі, що стримує Росію, а тому вкладає кошти в українську оборону. Стримування військової експансії Москви, яка є джерелом загроз для Західного світу, співпадає також з американськими інтересами. Тому США постачають зброю Україні, хоча і за європейський кошт. Все це дасть Україні змогу не лише остаточно зупинити просування противника, але і розпочати контрнаступ з метою відновити контроль над окупованими територіями. Його першим етапом може стати звільнення півдня України, що дасть змогу створити умови для деокупації Донбасу та Криму. Однак, це стане завданням на перспективу.
Юрій Михайленко,
Інститут глобальної політики
Колаж Крим.Реалії
