Білорусь у фарватері ядерної загрози Росії
Поглиблення військової інтеграції Мінська в російську систему стратегічного планування чітко фіксує рух Білорусі у фарватері агресивної геополітичної стратегії Кремля. 18–21 травня 2026 року відбулися російсько-білоруські навчання із застосування тактичної ядерної зброї, які були вписані в масштабніші російські маневри «з підготовки та застосування ядерних сил в умовах загрози агресії». Ці маневри стали найбільшими ядерними навчаннями в пострадянській історії РФ. Характер і кількість сил та засобів, що залучалися, свідчать про відпрацювання на них стратегічної операції на Європейському театрі військових дій (ТВД), що поєднує ядерні удари РВСП по найбільш важливих об’єктах противника на всю глибину ТВД і нанесення першого масованого ядерного удару в рамках фронтової операції на певному напрямку.
Росія провела ядерні навчання, мобілізувавши майже 65 000 військовослужбовців, понад 200 ракетних пускових установок, 140 літаків, 73 надводні кораблі та 13 підводних човнів, включаючи вісім стратегічних атомних. За інформацією МО РФ, у навчаннях брали участь Ракетні війська стратегічного призначення, Північний і Тихоокеанський флоти, Командування дальньої авіації й підрозділи Ленінградського та Центрального військових округів. У рамках навчань було заплановано бойові пуски балістичних і крилатих ракет на полігонах усередині Росії. Федерація американських вчених (FAS) оцінила загальний військовий запас Росії, який, «станом на березень 2026 року, становить приблизно 4400 ядерних боєголовок, призначених для використання стратегічними пусковими установками великої дальності й тактичними ядерними силами малої дальності. З приблизно 4400 боєголовок, що зберігаються на складі, майже 1796 стратегічних боєголовок розгорнуто: близько 892 на балістичних ракетах наземного базування, близько 704 на балістичних ракетах підводних човнів та майже 200 на базах важких бомбардувальників» [1].
Спільні ядерні навчання РФ та Білорусі «з доставкою боєприпасів на польові склади» та залученням білоруського персоналу є грубим порушенням Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ). Ці дії перетворюють Білорусь на «ядерний плацдарм» Кремля та створюють прецедент розширення географії ядерної загрози. Хоча Кремль де-юре заявляє про збереження контролю над боєголовками, навчання іноземного контингенту ядерним технологіям підриває глобальну систему стримування. Для самої Білорусі інтеграція в ядерну стратегію РФ означає завершення процесу так званого «аншлюсу» в рамках Союзної держави.
Досить широке висвітлення спільних ядерних маневрів у медіа та активність О. Лукашенка в інформаційному полі вказують на те, що реальна військова загроза трансформувалася в інструмент публічного політичного тиску. У більш широкому контексті Кремль намагається спровокувати паніку всередині ЄС, підірвати позиції чинних проукраїнських урядів і підсилити радикальні або ізоляціоністські політичні сили, які виступають за «мир за будь-яку ціну». Заступник міністра закордонних справ Росії С. Рябков підсилив риторику паралельно з навчаннями, попередивши в інтерв’ю російському державному інформаційному агентству ТАСС, що «стратегічні ризики зростають, як і небезпека лобового зіткнення між НАТО і нашою країною з усіма потенційно катастрофічними наслідками, які це спричинить».
Дзеркально відпрацьовуючи трек загрози для Заходу на регіональному та побутовому рівнях, представники білоруської армії та силових структур розгорнули масштабну пропагандистську роботу на державних підприємствах, готуючи населення до довготривалого протистояння та виправдовуючи інтеграцію своєї армії у воєнні структури РФ. Заяви начальника Генштабу ЗС Білорусі П. Муравейка на зустрічі з колективом ВАТ «НКФО «Бєлінкасгруп» щодо мілітаризації НАТО та напруженості на українському кордоні є елементом ширшої стратегії. У поєднанні зі спільними російсько-білоруськими навчаннями ці кроки свідчать про задіяння Мінська для створення постійного військового тиску на північний фланг України.
Українська сторона оцінює поточну активність РФ та Білорусі як таку, що створює додаткову військову загрозу для країни. Попри малозначущі заяви О. Лукашенка про те, що Білорусь «не буде втягнута» у війну проти України, та повідомлень МО Білорусі, що навчання не були спрямовані проти жодної іншої країни, у північних областях України здійснювалися посилені заходи безпеки силами підрозділів СБУ, Національної поліції, Збройних сил України, Національної гвардії та Державної прикордонної служби. Наразі загроза полягає не стільки в можливості швидкого відкриття нового наступального напрямку з білоруської території, скільки у спробах Росії створити постійну небезпеку на півночі, спрямовану на виснаження українських резервів, ускладнення планування оборонних дій і підсилення психологічного тиску.
У цьому контексті для України та країн НАТО формуються довгострокові безпекові виклики, які, серед іншого, включають:
- Ударну розвідку: розгортання російських станцій на білоруській території для коригування ударів по Україні.
- Гібридну агресію: атаки на кордонах НАТО через міграційний тиск та використання шпигунських метеозондів.
- Приховану логістику: переміщення військової техніки та боєприпасів білоруською територією.
- Диверсійні загрози: інфільтрацію кадрових військових РФ і найманців під виглядом мігрантів до Польщі, Литви та Латвії.
- Інформаційні операції: системну дискредитацію України та її західних партнерів.
Практично синхронно з російсько-білоруськими ядерними маневрами Росія 25 травня здійснила акцію стратегічного терору щодо України із застосуванням сотень безпілотників і ракет різних типів. Поки Мінськ виконує роль «ядерного плацдарму» для відволікання Заходу, збройні сили РФ продовжують нанесення ракетних ударів по Україні. Відтак, спроби послаблення санкційного режиму щодо білоруського калію (на пропозицію Вашингтона) за умов збереження воєнної ескалації лише верифікують ефективність моделі «гібридного шантажу» та можуть створювати прецедент конвертації ядерних погроз у політико-економічні дивіденди.
У ширшому контексті така динаміка свідчить про появу постійного контуру ядерно-конвенційної загрози поблизу кордону України і держав-членів Альянсу на східному фланзі НАТО.
[1] Russian nuclear weapons, 2026. By Hans M. Kristensen, Matt Korda, Eliana Johns, Mackenzie Knight-Boyle// https://thebulletin.org/premium/2026-05/russian-nuclear-weapons-2026/.
Марія Гуцало,
експерт з політико-безпекових питань,
кандидат політичних наук
Колаж Радіо Свобода
