Зміни у політиці Європи та їх наслідки для України
Нещодавні міжнародні заходи, у яких брали участь представники НАТО і ЄС та країн-членів цих організацій, свідчать про зміни у європейській політиці з питань гарантування безпеки Європи. Основними з таких питань є підвищення відповідальності Європи за свою безпеку, посилення жорсткості позицій стосовно Росії та надання більшої уваги її гібридним війнам. Водночас Європа переглядає своє ставлення до України, визнаючи її контрибутором європейської безпеки. Все це відповідає інтересам нашої держави, оскільки у неї з’являється більше можливостей у протистоянні з Росією.
Стрімкий розвиток ситуації у світі змушує західні країни та загалом НАТО і ЄС корегувати свою безпекову політику з тим, щоб привести її у відповідність до загроз поточних та у майбутньому. Останнім часом питання гарантування безпеки Європи за нових умов та пов’язані з ними аспекти розглядаються на більшості міжнародних заходах за участю представників згаданих країн і організацій.
У вересні-жовтні ц.р. основними з таких були: 4-й Гельсінський форум безпеки 19-21 вересня; 19-та Балтійська конференція з питань оборони 23–24 вересня у Таллінні в Естонії; сесія Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) 29 вересня — 3 жовтня у Страсбурзі; саміт Європейського політичного співтовариства 2 жовтня у Копенгагені.
Хід і наслідки таких форумів продемонстрували, як змінюється сприйняття лідерами європейських держав та керівництвом НАТО і ЄС характеру загроз з боку Росії, а також їхнє ставлення до України в контексті європейської безпеки.
Так, більшість європейських політиків підтвердили, що нарешті усвідомили те, що Росія може напасти на Європу. За оцінками військових експертів НАТО і ЄС, вона дійсно готується до своєї військової агресії проти Європи як у політичному і інформаційному плані, так і у плані військовому та економічному. Для підтвердження зазначеного наводяться заяви російського керівництва про те, що Росія фактично перебуває у стані війни з НАТО, оскільки ним постачається Україні озброєння. Подібні свої заяви Росія супроводжує погрозами на адресу Європи, яку ще й намагається шантажувати застосуванням ядерної зброї, а також підкріплює практичними діями з нарощування російських збройних сил та їх переоснащенням.
На погляд окремих політологів, причинами того, що Росія в особі Путіна та його спільників перейшла до відверто агресивної політики, яка реалізується у військовий спосіб, є провал її намагань досягти своїх неоімперських цілей політичним, економічним та спеціальним шляхами. Це не тільки не дало Росії змоги стати великою світовою державою, але й посилило негативне ставлення до неї з боку Заходу і більшості сусідніх країн, до того ж завдало шкоди російській економіці.
Саме тому Москва зробила ставку на військову силу, вважаючи, що саме в ній має перевагу над Заходом. Однак війна Росії проти України продемонструвала, у якому стані перебуває російська армія, яка не змогла досягти на фронті відчутних успіхів. Це ставить режим Путіна у безвихідне положення, підриває довіру до нього російського населення.
За показниками соціологічних опитувань, зараз війна підтримується лише 27 % росіян. Та насправді цей показник відчутно менший. 90 % опитуваних відмовляються відповідати на таке запитання, що у російських реаліях означає їхнє негативне сприйняття війни. Отож, згадані 27 % треба брати не від 100 %, а від решти 10 %.
За такої ситуації Путін використовує підготовку до нападу на Європу в якості інструменту для згуртування довкола себе росіян, відвернення їхньої уваги від економічних проблем та для придушення в країні демократії. Якщо ж його авторитет очільника держави далі погіршуватиметься, то він дійсно може ухвалити рішення про напад на Польщу, країни Балтії або Фінляндію.
Як наслідок, сприйняття європейцями Росії змінилося. З мирного та благодушного і з невірою у реальність загроз з її боку — на, так би мовити, воєнне і з визнанням того, що необхідно по-справжньому готуватися до оборони. Завдяки таким змінам усувалися основні суперечності між європейськими країнами з даного питання. Наслідком стала низка важливих рішень щодо зміцнення євроатлантичної та європейської безпеки, які ухвалені на самітах НАТО і ЄС в червні поточного року. Згодом їх доповнили відповідними пропозиціями і ініціативами, які зараз розглядаються.
Наприклад, під час саміту НАТО було підтверджено необхідність перерозподілу функцій між членами Альянсу. Зокрема, США зосереджуються на стримуванні Китаю, а Європа — на протидії Росії. При цьому США підтвердили свої зобов’язання стосовно гарантування стратегічної (ядерної) безпеки Європи та з надання їй допомоги у протистоянні з Росією.
Згодом було запропоновано закріпити такі зміни у Вашингтонському договорі НАТО від 1949 року, або укласти новий договір. В рамках такої пропозиції акцентується на необхідності включення до документу зобов’язання США щодо тісної координації з Європою всіх своїх дій з переміщення американських військ з Європейського на Азіатсько-Тихоокеанський ТВД. Але, на переконання авторів ініціативи, ст. 5 договору щодо колективної оборони має бути незмінною.
Принциповою була згода європейських країн НАТО, які одночасно є членами ЄС, збільшити свої оборонні видатки до 5 % від ВВП. Це дає можливість зміцнити їхні збройні сили та, відповідно, підвищити відповідальність Європи за свою безпеку згідно з вищезгаданим розподілом функцій. Причому, на європейську складову НАТО покладаються завдання з оборони Європи, а на ЄС — переозброєння європейських країн.
Саме з такою метою була ухвалена нова інвестиційна програма ЄС — Дії з забезпечення безпеки в Європі (SAFE), якою передбачається виділення 150 млрд євро на розвиток оборонно-промислових комплексів країн-членів та партнерів ЄС, а також на придбання ними озброєнь та військової техніки.
Виконання програми має прискорити процес відновлення та розвитку європейської оборонної промисловості, яка, до речі, вже починає переважати російську. Це визнають навіть російські Z-пропагандисти. За їхніми свідчинями, Росія не зможе протистояти США та ЄС, економіка яких у двадцять разів потужніша.
На погляд багатьох експертів, реалізація окреслених планів усуне з порядку денного питання про створення власне європейської армії, яке останнім часом порушується багатьма політиками. Зрештою, президент США Д. Трамп також змінив свою позицію та висловив тверді наміри не тільки зберегти американські війська в Європі, але й посилити їх у разі необхідності.
Звичайно, суперечності між європейськими країнами з різних аспектів їх спільної оборони залишаються. Сумніви щодо необхідності її зміцнення через підвищення загроз з боку Росії висловлюють лідери Угорщини В. Орбан та Словаччини Р. Фіцо. А після перемоги на парламентських виборах у Чехії на початку жовтня ц.р. євроскептичного руху ANO 2011 до них долучився і його лідер — колишній прем’єр-міністр країни А. Бабіш. Однак, їхня роль в Європі незначна та підпадає під вплив більш потужних країн.
В той же час, європейські політики та експерти відзначають досить низьку ймовірність прямого військового нападу Росії на Європу саме зараз. Оскільки у росіян немає достатньої для цього сили. Вважається, що більшу загрозу становлять гібридні війни Москви, які тривають вже зараз.
Згідно з більшістю оцінок, наразі Росія залучає до війни проти України понад 70 % своїх збройних сил. А ті, що залишаються в місцях постійної дислокації, мають прикривати інші загрозливі для неї напрямки або готуватися до участі у бойових діях. У Ленінградському військовому окрузі, який безпосередньо межує з країнами Балтії, Фінляндією та Норвегією, дійсно розгортаються нові з’єднання, але їх поки що небагато.
У тому випадку, якщо Росія здобуде перемогу над Україною або завершить війну на вигідних для себе умовах (насамперед, зняття санкцій), то вона зможе вивільнити сили, щоб зосередити їх у напрямку Європи. Однак, для того, аби підготувати їх до війни з НАТО, Росії знадобиться, як мінімум, п’ять років.
Саме тому росіяни, у відповідь на посилення Європою допомоги Україні та запровадження нових санкцій щодо Росії, активізують гібридні війни проти європейських країн. Росія прагне послабити Європу, підриваючи стабільність в країнах НАТО і ЄС, залякуючи їх та вносячи розбрат між ними. Саме так і компенсується відсутність у Росії достатніх військових можливостей тиску на Європу.
Росія розпочала гібридні війни проти Європи ще на початку 2000-х років, коли біля владного керма з’явився Путін. В періоди ускладнення російсько-європейських відносин Росія активізувала такі війни, а в 2014 році ще й вивела їх на якісно новий рівень. НАТО і ЄС у відповідь вживали контрзаходів. Але у 2022 році їх увага перекинулася на російсько-українську війну. Звичайно, Росія не припиняла гібридні війни проти Європи, а та намагалася вживати заходів у відповідь. Однак ця, так би мовити, тема у неї відійшла на другий план.
Останнім часом згадана проблема знову стає досить актуальною. Передусім тому, що Росія активізувала різного роду дії, які завдавали і завдають відчутної шкоди європейським країнам, кидають виклик їх безпеці. Як відомо, найбільш резонансними з таких стали навмисні пошкодження підводних кабелів у Балтійському морі та глушіння сигналів навігаційної системи GPS. Європу це непокоїть, але спочатку її реакція була відносно стриманою.
Ситуація змінилась, коли Москва почала вдаватися до більш небезпечних провокаційних дій, зокрема, до масового порушення повітряних просторів європейських країн російськими БПЛА і літаками. Подібні дії Росії були сприйняті в Європі як реальна небезпека та елемент прямої стосовно них агресії. Реакція європейської спільноти на такі інциденти неоднозначна, але у будь-якому випадку вони підштовхнули до того, що Європа підвищила жорсткість своєї позиції щодо Росії та почала пошук можливостей для протидії її гібридним війнам.
Так, вирішено зміцнювати ППО Європи на східному напрямку, надаючи при цьому головну увагу способам протидії БПЛА. Крім того, спрощено надання дозволу на відкриття вогню по порушникам повітряного простору. Передбачаються також відчутні елементи тиску на Росію за рахунок активізації військових навчань поблизу її кордонів та розміщення там озброєних дронів.
До речі, до цього часу європейські країни не збивали дронів, які порушували їх повітряні простори, не тому, що остерігаються Росії. Причини зовсім інші. Серед таких — відсутність відповідних законодавчих норм, що є чутливим питанням для Європи. А ще це пояснюється небажанням того, щоб уламки дронів падали на житлові квартали. Зрештою, ЗСУ через це також не збивають розвідувальні БПЛА над м. Київ.
У такому контексті слід також відзначити жорстку реакцію керівництва Румунії на намагання Росії привести свого ставленика до влади в країні за підсумками президентських виборів в листопаді 2024 року. Не виключено, що за допомогою Румунії та ЄС було зірвано схожі намагання росіян вплинути на підсумки парламентських виборів в Молдові у вересні 2025 року.
Водночас Європа докорінно змінила своє ставлення до України, більш адекватно визначаючи її роль у забезпеченні європейської безпеки. Спочатку вона розглядала Україну як частину пострадянського простору, залежну від Росії та з обмеженим суверенітетом. Згодом як сусіда з постійним витоком проблем. З початком війни як країну, що потребує допомоги у протистоянні з Росією. А зараз як одну із основних сил у стримуванні військової експансії росіян в європейському напрямку з отриманим досвідом протидії російській агресії.
Завдяки певній трансформації сьогодні характер взаємодії між Європою та Україною помітно змінився. Наразі Україну вже фактично включено до нової системи європейської безпеки у вигляді її передової лінії на південно-східному фланзі НАТО. При цьому береться до уваги наявність у України найбільш потужних в Європі збройних сил з їх умінням та мотивацією по-військовому захищати себе і європейську спільноту від російської агресії.
Така роль та статус України вже визначаються в оперативних планах ОЗС НАТО і Польщі та Румунії. Про що свідчить особливість їх військових навчань, під час яких Україна, по суті, включається до системи спільної оборони. Причому, можливість прориву ЗС РФ через Україну вважається малоймовірною, внаслідок чого прикриття кордонів з Україною виконується відносно малими силами. Це дає змогу зосереджувати їх основну частину на головних напрямках можливого вторгнення Росії.
Крім того, Україна вже практично допомагає НАТО у підготовці до військового зіткнення з Росією та у протидії російським БПЛА. Зокрема, у польському місті Бидгощ на базі НАТО створений та функціонує спільний з Україною центр JATEC (NATO-Ukraine Joint Analysis, Training and Education Center). Він є ефективним майданчиком, де українські військові діляться з партнерами досвідом ведення війни з Росією. Крім того, проводяться спільні навчання України та Данії, Польщі, країн Балтії, Швеції та Фінляндії на тему боротьби з БПЛА.
У перспективі ще однією формою участі України у посиленні євроатлантичної та європейської безпеки стане постачання українських озброєнь, що також буде стосуватися передусім БПЛА. На сьогодні Україна обіймає провідне місце у світі за цим видом зброї, має промислові потужності для їх виготовлення.
Зважаючи на такий стан справ, Європа нарощує і оновлює допомогу Україні. Сьогодні така допомога системна за характером та виконується в рамках чітко визначених планів НАТО, ЄС і країн-членів цих організацій. Водночас забезпечується її стабільне фінансування за рахунок європейських фондів, коштів окремих європейських країн, а також доходів від заморожених активів Росії.
Так, європейські країни продовжують постачати зброю Україні, в тому числі, таку, яку вже знімають з озброєння. Можна навести два показових приклади, хоча їх набагато більше. Зокрема, Бельгія планує передати Україні свої винищувачі F-16 після того, як вони будуть замінені літаками F-35. Керівництво Словаччини, незважаючи на свої проросійські позиції, також підготувало черговий пакет військово-технічної допомоги Україні, до якого входять машини для розмінування.
Поряд з цим, Україні надається і нове озброєння, що виробляється оборонними підприємствами Європи та нею ж купуються у США в рамках програми PURL за свої кошти (до речі, багато хто не знає, що програма передбачає виділення також американських коштів). Крім того, Україна отримала доступ до європейської програми SAFE на рівні з членами ЄС. А ще виконується так звана «данська ініціатива», яка стосується можливого розміщення українських оборонних підприємств у європейських країнах.
Допомога Україні досить об’ємна, а тому обмежимося тим, про що вже згадувалося. Можна додати, що на Україну цілеспрямовано працює європейська та американська оборонні промисловості. Вони значно потужніші за російську. Тому Україна поступово зрівнюється з Росією за оснащеністю своїх Збройних Сил, а за деякими напрямами і переважає.
До речі, європейські політики вважають, що аби якою міцною була Україна, та вона не спроможна самотужки захистити всю Європу. Цим підтверджується необхідність зміцнювати оборону Європи та посилювати зусилля з примушення Росії до миру.
Основним напрямом таких заходів вважається підрив російської економіки внаслідок запровадження подальших щодо неї санкцій. В такому питанні одним із нових методів дій ЄС є заборона на придбання російської нафти за цінами, вищими за ті, що передбачаються санкційними обмеженнями. Цим доповнюються заходи США та їхніх партнерів по ОПЕК зі зниження світових цін на нафту, що завдає найбільших збитків економіці Росії. Посилюється боротьба з її «тіньовим флотом», який використовується для уникнення санкцій. Поки що Росії вдається це зробити частково за рахунок збільшення кількості кораблів «тіньового флоту», а також подальшої торгівлі нафтою з Китаєм та Індією. Закуповують у неї нафту і європейські країни, які мають її імпортувати, принаймні, до 2027 року. Все це залишається основним джерелом фінансування війни Росії проти України. Причому, за деякими оцінками, у поточному році країни ЄС придбали у Росії нафти на суму, що перевищує розмір їх допомоги Україні.
Тому найбільш дієвими санкціями проти Росії є удари ЗСУ по її нафтовій інфраструктурі. На даний час вони вже змогли вивести з ладу близько 40 % її нафтопереробки і систематично призупиняють роботу російських портів, через які експортується нафта. США та Європи згідні з такими діями України. А зброю для цього вона вже може виготовляти самотужки.
Загалом зміни у європейській політиці відповідають інтересам України. Вони посилюють її можливості у військовому протистоянні з Росією. Так підвищується ефективність системи безпеки Європи, яка є головною опорою України, і передбачається більш глибока європейська інтеграція нашої держави.
Крім того, ставлення Європи до України, як до одного із потужних контрибуторів її безпеки, набуває якісно нового характеру. Своєю чергою, стає більш відчутним значення нашої держави для НАТО і ЄС, активізує двосторонні і багатосторонні з ними відносини.
Юрій Михайленко,
Інститут глобальної політики
(Зображення згенеровано нейромережею)
