««Аль-Каїда»: забута, але латентна [1] загроза»
За останні кілька років «Аль-Каїда» [2] помітно зникла з центру західних публічних дебатів. У висвітленні ЗМІ зараз домінують російсько-українська війна, суперництво між США та Китаєм, ситуація на Близькому Сході та кіберзагрози. Порівняно з першим десятиліттям ХХІ століття, коли організація становила визначальну загрозу глобальній безпеці після терактів 11 вересня 2001 року, її присутність у публічному дискурсі зараз незначна. Однак, як показують останні звіти міжнародних організацій та висновки експертів, відсутність висвітлення в ЗМІ автоматично не означає втрати оперативної значущості.
У звіті ООН від 4 лютого 2026 року зазначалося, що загроза, яку становить «Аль-Каїда» та її філії, залишається постійною, хоча й розпорошеною та дуже регіоналізованою. Пов’язані з «Аль-Каїдою» структури зберігають оперативні можливості в кількох зонах діяльності, а динаміка загрози різниться залежно від регіону.
Це означає, що сучасна «Аль-Каїда» вже не є монолітом, здатним на одну вражаючу операцію з глобальним впливом, а мережею пов’язаних організацій, що використовують локальні конфлікти, слабкість держав та довгострокову ідеологічну мобілізацію.
Організаційна архітектура
В аналізі, опублікованому наприкінці минулого року газетою South Asia Times, «Аль-Каїду» було описано як організацію типу «дюна» — розпорошену, гнучку та таку, що уникає жорсткої однорівневої ієрархії. Модель її діяльності базується на формулі «централізованого стратегічного керівництва та децентралізованого виконання». На практиці це означає, що основна організація забезпечує ідеологічну основу, загальні пріоритети та «бренд», тоді як реалізація тактичних завдань залишається за регіональними філіями, які діють із врахуванням місцевих політичних, соціальних та військових умов.
Ця характеристика узгоджується з висновками, представленими в аналізі американської дослідницької організації «Центр Суфана». За її даними, сучасна сила «Аль-Каїди» полягає не в центральному командуванні чи єдиному організаційному апараті, а в стійкості та адаптивності її філій, таких як структури в Сомалі, Сахелі [3] чи на Аравійському півострові, які здатні інтегруватися в місцеві конфлікти та будувати власну соціальну базу.
Таке розпорошення має кілька ключових наслідків. По-перше, воно ускладнює класичні стратегії боротьби з тероризмом, засновані на «обезголовленні». Між 2001 і 2011 роками боротьба з «Аль-Каїдою» була значною мірою зосереджена на ліквідації центральних лідерів і командних структур. Однак, як показує досвід після смерті Усами бен Ладена, усунення керівництва не призвело до розпаду всієї мережі, саме тому, що філії вже на той час розвинули оперативну автономію.
По-друге, децентралізована архітектура забезпечує значну ідеологічну гнучкість. Філії зберігають загальну лояльність до глобального джихадистського наративу, але адаптують свої меседжі до місцевого контексту. У Західній Африці наратив може зосереджуватися на корупції еліт та етнічних суперечках; у Сомалі — на клановому суперництві та присутності іноземних військ; у Ємені — на громадянській війні та регіональному конфлікті. Ця адаптивність підвищує стійкість структур, оскільки дозволяє їм інтегруватися в існуючу соціальну напруженість, а не нав’язувати однорідну, «імпортовану» структуру.
По-третє, ця модель дозволяє передавати стратегічний імпульс без необхідності фізичного переміщення персоналу. Навіть якщо певна філія, наприклад, «Аль-Каїда» Аравійського півострова (АКАП) [4], артикулює конкретні загрози, їх реалізація потенційно може відбуватися через інші вузли мережі, географічно ближчі до потенційних цілей. Це означає, що мережа функціонує більше як система взаємопов’язаних модулів, ніж класична організація з лінійним ланцюгом командування.
Ця модель була особливо важливою після 2014 року, коли «Аль-Каїда» зіткнулася з конкуренцією з боку Ісламської держави (ІД). Замість того, щоб конкурувати з ІД за вражаючість і швидкі територіальні захоплення, «Аль-Каїда», як показують експертні аналізи, прийняла довгострокову стратегію «співіснування з конфліктом». Це означало відмову від негайного будівництва квазідержавних структур на користь терплячого вбудовування в місцеві структури влади, налагодження відносин з племенами, ополченнями та повстанськими групами.
У цьому сенсі децентралізація була не лише результатом зовнішнього тиску, а й свідомою адаптацією до середовища безпеки після 2011 року. Інтенсивні контртерористичні операції, розвиток розвідувальних можливостей західних країн та конкуренція з боку інших збройних груп зробили централізовану модель більш вразливою до зривів. Мережева структура, з іншого боку, дозволила «Аль-Каїді» пережити період найбільшого тиску, зберегти ідеологічну спадкоємність та утримувати філії в різних регіонах світу.
Отже, нинішня організаційна архітектура «Аль-Каїди», заснована на сильному ідеологічному «бренді» та розподіленій оперативній діяльності, є одним із ключових факторів її стійкості. Саме ця здатність до локальної адаптації, тактичної автономії та модульної роботи забезпечує, що організація, незважаючи на втрату своєї центральної медіа-видимості, залишається життєздатним елементом глобального ландшафту загроз.
Африка як центр тяжіння: Сахель і Сомалі
Африка залишається найважливішою сферою діяльності для пов’язаних з «Аль-Каїдою» організацій. Дослідження підтверджують, що динаміка насильства в таких регіонах, як Сахель, залишається високою. Згідно з даними ACLED [5], у прикордонному трикутнику Бенін-Нігер-Нігерія, між 2024 та 2025 роками кількість інцидентів, пов’язаних із насильством джихадистів, зросла на 86 відсотків, а кількість смертельних випадків – на 262 відсотки.
Одночасно в Сомалі угруповання «Джамаат Аш-Шабаб» [6], пов’язане з «Аль-Каїдою», зберігає здатність здійснювати напади, контролювати сільські райони та впливати на місцеві органи влади та уряд. Згідно з аналізом «Центру Суфана», ці регіональні утворення наразі є найдинамічнішим компонентом мережі «Аль-Каїди». На практиці це означає, що організація функціонує як каталізатор тривалих конфліктів низької інтенсивності, послаблюючи державні інституції та підтримуючи хронічну нестабільність.
Від локального повстанця до організації, яка прагне глобальної ролі
Діяльність АКАП, яка довгий час вважалася однією з найбільш оперативно спроможних гілок мережі «Аль-Каїди», привернула особливу увагу останнім часом. Історично ця група зосереджувалася переважно на єменському театрі воєнних дій, використовуючи хаос громадянської війни, суперництво між урядом в Адені та рухом хуситів, а також фрагментацію державних структур. Однак, як показують дослідження, проведені на межі 2025 та 2026 років, АКАП сигналізує про своє прагнення вийти за рамки суто локального повстанця.
Видання War on the Rocks [7], у своєму аналізі, опублікованому в лютому 2026 року, звертає увагу на явну ескалацію антикитайської риторики у заявах нинішнього еміра АКАП Саада бін Атефа аль-Авлакі. За його словами, КНР — це «язичницький, невірний режим», а політика Пекіну щодо уйгурів у Сіньцзяні представлена як виправдання для потенційних дій у відповідь.
Зважаючи на це, можна дійти висновку, що Китай більше не є периферійним актором у наративі АКАП та інтегрується до каталогу її головних ідеологічних опонентів. Однак експерти чітко розрізняють риторику та реальні можливості. Вони наголошують, що прямі атаки АКАП на територію КНР залишаються малоймовірними через обмежений потенціал організації у цьому плані та розгалужений апарат китайських органів безпеки. Реальний ризик більше пов’язаний з інтересами Пекіну за кордоном — інфраструктурою, інвестиційними проєктами, дипломатичним та бізнес-персоналом у нестабільних регіонах, де АКАП або афілійовані з нею організації можуть здійснювати непрямий вплив.
Будь-яка потенційна операція проти Китаю не обов’язково матиме форму прямої експансії з Ємену, а може відбуватися через інші вузли глобальної мережі «Аль-Каїди». У цьому контексті можна назвати структури «Аль-Каїди» Індійського субконтиненту (АКІС) [8], групи, пов’язані з «Техрік-е-Талібан Пакистан» [9], та присутність бойовиків в Афганістані.
Визначальним фактором тут є мережева архітектура «Аль-Каїди», яка дозволяє передавати стратегічний імпульс без необхідності прямого переміщення бойовиків з одного театру воєнних дій на інший. На практиці це означає, що ідеологічне послання, сформульоване керівництвом АКАП, може бути використане іншими філіями або симпатиками, розташованими ближче до потенційних цілей — географічно та логістично. Ця модель відповідає принципу «централізованого керівництва та децентралізованого виконання», описаного вище.
Варто зазначити, що зміна риторики АКАП є частиною ширшої тенденції до інтернаціоналізації її послання. Історично угруповання зосереджувалася на так званому «близькому ворогові» (місцева влада в Ємені) та «дальньому ворогові», втіленням якого є США. Поточні наративи свідчать про спробу адаптуватися до змін у балансі сил у міжнародній системі, в якій зростаюча присутність Китаю в регіонах з нестабільною безпековою ситуацією створює нові сфери потенційного символічного та оперативного протистояння.
Водночас, аналіз діяльності АКАП у 2025 та 2026 роках не свідчить про те, що вона відновила здатність проводити операції в масштабах, порівнянних з її найвідомішими спробами терактів 2009–2010 років [10]. Натомість, йдеться радше про намагання відновити свій «авторитет» шляхом розширення каталогу опонентів і вписування в глобальний наратив «захисту мусульман» у різних регіонах світу.
Отже, АКАП зараз перебуває у фазі стратегічного позиціонування: з одного боку, вона залишається актором, вкоріненим у реаліях громадянської війни в Ємені, а з іншого боку, вона прагне бути суб’єктом, який робить внесок у глобальний наратив мережі «Аль-Каїди» та сигналізує про свою здатність діяти за межами власного регіону. Саме ця амбіція, навіть якщо вона здебільшого риторична, гарантує, що АКАП залишається ключовим елементом ширшої архітектури загроз «Аль-Каїди».
Афганістан як центр передачі потенціалу
У згаданому вище звіті ООН зазначено, що ситуація в Афганістані після захоплення влади Талібаном залишається неоднозначною. У документі не йдеться про відновлення централізованого глобального командного апарату «Аль-Каїди», подібного до того, що був у 1990-і роки, але наголошується на збереженні зв’язків та особистих контактах між різними джихадистськими групами, що діють у регіоні.
За оцінками експертів ООН, Афганістан залишається територією, де присутні елементи, пов’язані з «Аль-Каїдою», а відносини між Талібаном і цією мережею є складними та історично вкоріненими. Це не означає формальної інтеграції чи відкритого патронажу, як це було до 2001 року, а радше середовище, сприятливе для підтримання контактів, навчання бойовиків та обміну досвідом. ООН звертає увагу, що загроза має еволюційний характер і залежить від регіональних умов.
В інших експертних аналізах Афганістан описується як «лабораторія передачі потенціалу». Це територія, де різні елементи глобальної мережі «Аль-Каїди», навіть якщо вони діють автономно, можуть отримувати вигоду від одного й того ж оперативного середовища. На практиці це означає здатність:
- обмінюватися ноу-хау щодо підготовки бойовиків;
- адаптувати тактику ведення нерегулярних бойових дій;
- тестувати моделі співпраці між регіональними угрупованнями;
- підтримувати логістичні та ідеологічні контакти.
Важливим є те, що йдеться не про відновлення централізованого глобального командування джихаду, а радше про середовище, сприятливе для функціонування мережі. Афганістан служить проміжною територією: це не формальний оперативний центр, а радше географічний та символічний вузол, де перетинаються інтереси та діяльність різних угруповань.
Для міжнародної безпеки ключове значення має факт, що таке середовище може полегшити передачу компетенцій між зонами діяльності. Якщо певний філіал, наприклад, у Південній Азії чи на Близькому Сході, формує нову стратегічну лінію, Афганістан може стати простором, де інші угруповання можуть її адаптувати. Це не обов’язково означає формальні угоди чи спільні операції; достатньо спільного середовища, каналів зв’язку та ідеологічної підтримки.
У звіті ООН також наголошується, що ландшафт загроз в Афганістані має конкурентний характер та охоплює різні джихадистські організації. Це ще більше ускладнює оцінку ситуації: обстановка є неоднорідною, динамічною та багатосторонньою. Однак саме ця складність робить Афганістан вирішальною точкою відліку в аналізі майбутніх тенденцій — не як вражаючий командний центр, а як вузол, де досвід, наративи та оперативні можливості можуть передаватись між різними елементами глобальної мережі.
Наратив про глобальний хаос
У статті, опублікованій на початку березня розслідувальним виданням The Insider, аналізується один із найцікавіших аспектів сучасної комунікаційної стратегії «Аль-Каїди»: її спробу вбудувати власний порядок денний у ширший наратив про глобальний хаос та зростаюче суперництво великих держав. Матеріали, що поширюються структурами, пов’язаними з «Аль-Каїдою», зображують світ як систему, що вступає у фазу глибокої дестабілізації.
Це бачення одночасно охоплює кризу Заходу, руйнування трансатлантичних альянсів, зростання напруженості між західним блоком і Китаєм, Росією та Іраном, а також зростаючу економічну та соціальну кризу. Цей наратив говорить про те, що міжнародний ліберальний порядок втрачає єдність, а держави зосереджуються на конкуренції одна з одною, а не на боротьбі з недержавними суб’єктами.
Світогляд, представлений у такий спосіб, слугує мобілізуючій та стратегічній меті. «Аль-Каїда» не позиціонує себе як силу, здатну негайно повалити світовий порядок, а як актор, здатний використати момент системної кризи. У цьому наративі потенційна конфронтація між великими державами — навіть якщо вона не набуває форми класичної світової війни — створює простір, у якому держави послаблюють власні можливості проєкції сили в периферійних регіонах. Саме в такому вакуумі безпеки організація може посилити свій вплив.
Водночас The Insider наголошує, що цей наратив містить численні спрощення та маніпулятивні елементи. Видання, пов’язані з «Аль-Каїдою», представляють міжнародні події вибірково, підпорядковуючись упередженому уявленню про неминучий крах «невірного світопорядку». Складні політичні процеси, такі як зміни у зовнішній політиці окремих країн або торговельна напруженість, зводяться до свідчень системного занепаду та моральної кризи Заходу.
Тим не менш, сам факт послідовного розвитку такого наративу має аналітичне значення. Він демонструє, що «Аль-Каїда» не обмежується локальними конфліктами, а прагне інтерпретувати та використовувати глобальні геополітичні процеси. Організація «інвестує» у стратегічний наратив, який пов’язує локальні конфлікти — в Африці, на Аравійському півострові та в Південній Азії — з ширшим наративом про зіткнення цивілізацій [11] та системну кризу, яка насувається.
Наратив глобального хаосу виконує три функції. По-перше, він легітимізує стратегічне терпіння, натякаючи, що навіть якщо організація сьогодні не перебуває в центрі уваги, «сприятливий момент» настане, коли міжнародні кризи поглиблюватимуться. По-друге, він посилює вербування, пропонуючи потенційним прихильникам відчуття участі в історичному поворотному моменті. По-третє, він дозволяє «Аль-Каїді» представити себе як актора, який передбачає та інтерпретує глобальні тенденції, а не просто реагує на локальні конфлікти.
У цьому сенсі наратив глобального хаосу — це не просто пропаганда, а елемент довгострокової ідеологічної стратегії. Навіть якщо він спирається на спрощення, він демонструє, що «Аль-Каїда» продовжує мислити глобально та намагається вбудувати свої дії в ширший геополітичний контекст. Саме ця амбіція — підтримка стратегічного бачення світу, незважаючи на обмежені ресурси — відрізняє її від багатьох інших угруповань суто локального характеру.
Володимир Паливода,
експерт у сфері міжнародних відносин
(Зображення згенеровано нейромережею)
Примітки:
[1] Латентний (від лат. latens — прихований, невидимий) — термін, що описує приховані процеси, явища або властивості, які наразі не проявляються зовнішньо, не помітні, але існують і можуть виявитися в майбутньому.
[2] «Аль-Каїда» (АК) була створена Усамою бен Ладеном у 1988 році разом з арабами, які воювали в Афганістані проти окупаційних військ Радянського Союзу. Заявленою метою організація було прагнення позбутися впливу Заходу на світ ісламу, скинути «єретичні» уряди мусульманських країн і заснувати панісламський халіфат під керівництвом їхньої власної інтерпретації закону шаріату, який був би центром нового міжнародного порядку. У жовтні 1999 року Державний департамент США визнав «Аль-Каїду» іноземною терористичною організацією. Після терактів 11 вересня 2001 року ООН визнала «Аль-Каїду» міжнародною терористичною організацією та внесла її до списку санкцій, що передбачає заморожування активів, ембарго на зброю та заборону подорожей для членів угруповання.
[3] Сахель — тропічна савана в Африці, яка є своєрідним переходом між Сахарою і південними, родючішими землями, відомішими як африканський регіон Судан. На цій території знаходяться такі держави, як Сенегал, Мавританія, Малі, Буркіна-Фасо, Нігер, Нігерія, Чад, Судан і Еритрея.
[4] АКАП — філія «Аль-Каїди», що базується переважно в Ємені та діє в Саудівській Аравії. Створена у 2009 році шляхом об’єднання єменського та саудівського осередків. Вона вважається одним із найактивніших та небезпечних відгалужень «Аль-Каїди», що прагне повалити уряди в регіоні та створити ісламську державу. АКАП визнана терористичною організацією ООН та багатьма країнами.
[5] ACLED — акронім від Armed Conflict Location & Event Data (дані про місця та події збройних конфліктів). Неурядова організація, зареєстрована в США, яка спеціалізується на зборі, аналізі та картографуванні даних про політичне насильство та протестні події по всьому світу в режимі реального часу.
[6] «Джамаат Аш-Шабаб» — радикальне ісламістське угруповання, яке прагне встановити шаріатський лад у Сомалі. Організація бере активну участь у громадянській війні, контролює частини південного та центрального Сомалі, і визнана терористичною у США та Великій Британії.
[7] War on the Rocks — американський веб-ресурс новинних коментарів, який пропонує статті та подкасти з питань національної безпеки за участю досвідчених фахівців.
[8] АКІС — філія «Аль-Каїди», створена для поширення джихаду в Південній Азії (Індія, Пакистан, Бангладеш, Афганістан). Організація прагне встановити ісламський халіфат у регіоні.
[9] «Техрік-е-Талібан Пакистан» — радикальна ісламістська озброєна організація, що діє переважно в Пакистані. Створена у 2007 році, вона прагне повалити уряд Пакистану, встановити шаріат, а також підтримує афганських талібів. Це окрема, хоча й ідеологічно споріднена, структура відносно руху Талібан в Афганістан.
[10] Найвідоміші з них у цей період: замах на заступника міністра внутрішніх справ Саудівської Аравії принца Мохаммеда бін Наїфа, який отримав лише легкі поранення; спроба підриву літака над Детройтом, але бомба спричинила лише невелику пожежу, а нападник був затриманий пасажирами; спецслужби перехопили дві посилки з вибухівкою, які прямували вантажними літаками компаній FedEx та UPS з Ємену до США.
[11] Зіткнення цивілізацій — гіпотеза американського політолога та соціолога Самуеля Гантінгтона про моделі конфліктів у період після Холодної війни. Уперше оприлюднена ним на лекції в Американському інституті підприємництва у 1992 році, пізніше опублікована в книжці «Зіткнення цивілізацій і перебудова світового порядку» у 1996 році.
