Глобальна війна між США і Китаєм та роль у цьому України
На сьогоднішній день між США та Китаєм фактично розпочинається Третя світова війна. А її локальним проявом є пов’язані між собою війни Росії проти України та Америки проти Ірану. Як наслідок, поряд з АТР виникають нові лінії протистояння між США і КНР на кордоні України та всієї Європи, а також на Близькому Сході у Середземноморському регіоні та у Північній Африці. За такої ситуації Америка і Україна чинять як союзники. США надають допомогу Україні у справі з протидії російській агресії. А Україна, своєю чергою, передає їм досвід та технології з протидії БПЛА. Це підвищує рівень загроз для України. В той же час, зростає її роль у новій системі європейської та євроатлантичної безпеки, що сприяє ще й посиленню її безпеки.
Світ, постійно ускладнюючись, стає небезпечним і характеризується стрімким посиленням свого конфліктного потенціалу. Про це свідчать війни Росії проти України та США проти Ірану. Вони різні за характером і причинами, але мають спільне походження. Обидві є наслідком загостренням геополітичної конкуренції між США та Китаєм, як двома найбільш потужними центрами сили.
Саме вони і є головними рушійними силами з розвитку ситуації у світі. А борються вони між собою за вплив на міжнародній арені та доступ до природних ресурсів і ринків. Поступово це переростає у протистояння між двома країнами, яке спостерігається у політичній, економічній та військовій сферах і зачіпає більшість країн. Проявами такого є діяльність США зі стримування експансії у світі Китаю, насамперед у Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, активність торговельних війн між ними, що розпочалися після того, як Д. Трамп повернувся до Білого дому, а також нарощування сторонам у світі та в АТР своїх військових потенціалів. Як США, так і Китай поширюють свій вплив на інші країни, одночасно використовуючи протистояння один проти одного. По суті, світ повертається до нової Холодної війни, де місце західного та східного блоків на чолі зі США та СРСР вже займають Америка і Китай разом зі своїми партнерами. Основними з таких у США є Європа, Японія, Південна Корея та Саудівська Аравія, а тепер уже і Україна. Своєю чергою, пособниками Китаю є Росія, Іран, Північна Корея та інші учасники «вісі зла».
Як відомо, Холодну війну між західним та східним блоками, а по суті, між США та СРСР, супроводжували збройні конфлікти в різних регіонах світу, які стали її військовим проявом. Конфлікти провокувалися Вашингтоном і Москвою з метою зміцнити свої позиції та послабити вплив супротивника в тих, чи інших регіонах світу, а також для того, щоб перевірити та виснажити військові можливості сторін.
Найбільш відомі з таких: війни на Корейському півострові в 1950-1953 роках з безпосередньої участі США і Китаю та прихованою війною СРСР; у В’єтнамі – у 1959-1975 роках з відкритим залученням США та прихованим – Радянського Союзу і Китаю; в Афганістані – у 1979-1989 роках з відкритими діями СРСР і прихованими – США. З 1950-х років тривають війни і збройні конфлікти між Ізраїлем та ісламськими країнами і екстремістськими організаціями. При цьому США безпосередньо підтримують Ізраїль, а СРСР і зараз Росія, відкрито, чи приховано, – ісламські країни та ісламістів.
Такою ж військовою складовою конкуренції, а за великим рахунком – протистояння та нової Холодної війни між Америкою та Китаєм, є військова операція США проти Ірану та війна Росії проти України.
Головна мета війни США проти Ірану, що відкрито визнається Вашингтоном, – отримати доступ до іранських нафтових ресурсів. За розрахунками Вашингтону, після того, як США вже прибрали до рук венесуельську нафту, це дасть їм змогу контролювати більшу частину запасів вуглеводнів у світі. Крім того, США послаблюють Іран як партнера Китаю.
У тому випадку, як США досягнуть бажаного, вони відчутно покращать свої позиції в світі та матимуть більші можливості для протидії глобальній експансії Китаю. У війні на Близькому Сході американці покладаються на підтримку певних партнерів, якими є Ізраїль, Саудівська Аравія, Катар, Об’єднані Арабські Емірати, Бахрейн та Кувейт. Європа допомагати США відмовилась. Замість неї на боці США опинилася Україна, яка надає їм допомогу, як і їх партнерам на Близькому Сході у знешкодженні іранських БПЛА. Саме у такій справі у нашої держави є унікальний досвід.
Схожі цілі переслідують США і в рамках підтримки України у її військовому протистоянні з Росією. Так, агресія Росії проти України дає США підстави для запровадження санкцій проти російського нафтового сектору, що вже було зроблено. Як наслідок, погіршуються позиції Російської Федерації на світовому ринку нафти. Це відбувається на користь США. Крім того, вони замінюють російську нафту на європейському ринку своєю.
Водночас війна виснажує Росію, послаблюючи її як партнера Китаю, що знижує його можливості у конкуренції зі США. Ці обидві країни не розглядають Російську Федерацію як безпосередню військову загрозу своїй безпеці, оскільки їх розділяє океан. Але потенційну небезпеку вона їм створює, особливо у ракетно-ядерній сфері, та вимагає відповідного реагування. Саме в цьому і допомагають США Україні, яка є стримуючим чинником для Росії. Європа ж, як і підчас минулої Холодної війни, виступає в ролі союзника США, беручи помітну участь у справі з підриву потужності Росії. Це є головним завданням Європи, оскільки Росія є джерелом основної та безпосередньої військової загрози її безпеці.
Так, чи інакше, але у будь-якому варіанті Іран та Росія, будуть радикально послаблені, що знизить можливості Китаю використовувати їх у своїх цілях проти США.
По-своєму чинить Китай. Війну Росії проти України та військову операцію США проти Ірану використовує як засоби з послаблення уваги і зусиль Америки та Європи. У такий спосіб збільшує свої можливості у геополітичній з ними конкуренції та протистоянні. Під час таких дій Пекін покладається на російського диктатора Путіна, який намагається утримати владу та задовольнити свої амбіції «збирача російських земель» у спосіб подальшої повномасштабної агресії проти України. Китай підтримує такі дії Росії, а саме – забезпечує її тими товарами, яких вона не виробляє (а таких чимало), постачає продукцію подвійного призначення, купує російську нафту та допомагає оминати санкції. До речі, це ще й дає Пекіну змогу посилювати свій вплив на Росію, розширювати доступ до її природних ресурсів, до ринку та економічних активів. Водночас Китай наживається на Росії, оскільки продає свої товари за цінами, вищими від світових (на продукцію подвійного призначення – в десять разів), а купує її нафту за ціною, нижчою за ринкову. Як наслідок, Росія перетворилася на інструмент, за допомогою якого Китай реалізує свою зовнішню політику та збройну силу у військовій складовій Холодної війни із Заходом. При цьому РФ починає втрачати свою суб’єктність та перетворюється не просто на молодшого партнера Китаю, а й на його сателіта.
Також Китай приховано бере участь у військовій операції США проти Ірану на його боці, що створює додаткові проблеми для американців. КНР постачає Іранові зброю, купує у нього нафту, що дає змогу підтримувати роботу іранської економіки та далі, вже майже пів року протистояти Америці. Найбільший ефект мають поставки Іранові китайських БПЛА та переносних зенітних ракетних комплексів, а також розвідувальної інформації. Саме завдяки цьому Іран спроможний завдавати ударів по сусідніх країнах та американських військових базах в регіоні і протидіяти тактичній авіації ЗС США.
Така допомога Іранові стала однією з вагомих причин зриву бліцкригу США та затягування війни на Близькому Сході, що має суттєві негативні наслідки для регіону, світу та самих США. Насамперед мається на увазі підвищення світових цін на нафту та фінансових збитків близькосхідних країн внаслідок блокування Іраном Ормузької протоки і пошкодження нафтогазової інфраструктури сусідніх з ним країн.
Поряд з цим Збройні сили США зазнають втрат, через що Вашингтон змушений збільшувати військові видатки. Зазнала провалу система ППО США, яка не змогла ефективно протидіяти іранським БПЛА та ракетам. Були марно витрачені запаси ракет для ЗРК Patriot, які США не можуть швидко поповнити. По суті, військова операція США стає невдалою і не може зламати опір Ірану, який відмовляється іти на поступки з принципових для нього питань. В першу чергу маються на увазі намагання Ірану зберегти під контролем свої нафтові запаси та продовжити реалізацію ядерної програми. Все це негативно позначається на авторитеті США у світі та знижує довіру американців до Д. Трампа і його Республіканської партії. Тим паче, що війна проти Ірану не має значної підтримки в американському суспільстві.
Інакше кажучи, Україна і Іран дійсно є осередками протистояння між США та Китаєм, яке відбувається у політичній, економічній та військовій сферах. Сьогодні протистояння вже переростає із Холодної війни між ними у Третю світову війну, яка, в тій, чи іншій мірі, позначається на значній кількості країн та охоплює величезну територію. Так, безпосередніми учасниками війни є Росія і Україна та США і Іран. Безпосереднє відношення до війни мають Китай, Європа та країни Близького Сходу. А наслідки війни стосуються практично всього світу. Як зазначалося вище, війна на Близькому Сході призвела до суттєвого зростання світових цін на нафту. Водночас взаємні санкції США, Китаю, Європи та Росії, що пов’язані з війною, створюють перешкоди у світовій торгівлі та гальмують розвиток глобальної економіки.
Як щоденно бачимо, безпосередні бойові дії ведуться в Україні та Ірані. Але війна охоплює значно більші території, включно з: країнами Північної, Центрально-Східної та Південно-Східної Європи, куди залітають російські дрони та ракети; Чорним, Азовським та Каспійським морями, де ведуться бойові дії між Україною і Росією та, по суті, Іраном; країнами Близького Сходу, які підпадають під удари Ірану; Ормузькою протокою та, загалом, Перською затокою, які блокуються ІРІ.
Війна починає охоплювати Середземне море, де українські морські дрони атакують російські судна «тіньового флоту», а проіранські терористи – американські танкери. Україна вже цілить по незаконних перевізниках російської нафти і в Атлантичному океані. А Іран б’є по своїх противниках у Червоному морі та в Аденській затоці.
Все це супроводжується ще й активізацією ракетно-ядерних приготувань учасників протистояння. США, Росія, Китай, Великобританія і Франція вдосконалюють свої ракетно-ядерні потенціали. Крім того, США і Росія розміщують свої ядерні боєприпаси на території союзників. Американські ядерні бомби вже знаходяться на складах в Італії, Німеччині, Бельгії, Нідерландах, Туреччині та Великобританії. Розглядається питання щодо розміщення їх у Фінляндії, Польщі та країнах Балтії. Своєю чергою, Росія розгорнула тактичну ядерну зброю на території Білорусі. До такої справи долучається Франція. Її нова ядерна доктрина передбачає можливість тимчасового розміщення частини французької ядерної зброї за територіальними межами країни. Згоду на це вже дали, або можуть найближчим часом дати Німеччина, Норвегія, Бельгія, Нідерланди, Данія, Польща та Швеція.
Незважаючи на тиск з боку США, керівництво Ірану фактично відмовляється згортати свою ракетно-ядерну програму, якою передбачається створення ядерної зброї та засобів її доставки. Україна своєї ядерної зброї не має і не передбачає її створення.
Саме погрози росіян застосувати ядерну зброю, що стають все більш гострими по мірі розвитку кризових процесів в Росії та гальмування її наступу на фронті, посилення українських ударів по російській території, можуть стати каталізатором переходу військової складової Холодної війни між США та Китаєм у справжню Третю світову війну. Це вже стає реальністю, а тому було б слушно передбачити, у що вона може розвинутись. Ракетно-ядерний варіант розглядати не будемо, оскільки у такому випадку людська цивілізація просто згине. Тому обмежимось лише загальним прогнозом того, чим завершиться нинішній етап глобального протистояння у світі через призму російсько-української та американсько-іранської війн.
Так, вже у доступній для огляду перспективі спільні дії США, Європи та України геть-чисто підірвуть економіку Росії та завдадуть їй критичних втрат на фронті, що змусить її, принаймні, призупинити війну. Далі будуть розпочаті переговори, внаслідок яких може бути підписаний певний мирний договір між Україною та Росією. Але він не усуне суперечності між ними і не нормалізує їх відносини. Вони стануть нагадувати стосунки між Північною Кореєю (КНДР) та Південною Кореєю (РК). При цьому Росія, як і КНДР, опиниться у сфері впливу Китаю, а Україна, як РК, стане частиною Західного світу.
Однак, можливе й інше. Росія розпадеться під тиском внутрішньої кризи, що вже передбачають і російські політики. Як наслідок, її східні та центральні регіони опиняться під протекторатом Китаю, південно-західні – будуть тяжіти до України, а північно-західні – до Північної Європи. За рахунок цього Україна перетвориться на одну з найбільш потужних європейських держав.
На Близькому Сході перспективи розвитку ситуації більш виразні. Все фактично повернеться до довоєнного стану. США і Іран досягнуть певної згоди та укладуть мирну угоду на умовах, близьких до тих, що були до війни. Іран не переміг у війні зі США, але і не здався на милість найбільш потужної країни. Тому він став міцніший і вже використовує даний факт для стримування США в регіоні. Він, по суті, контролює Ормузьку протоку і лише з його дозволу та за плату через неї можуть вільно переміщуватися танкери та інші судна. Раніше такого не було. Скоріш за все, через деякий час Іран продовжить розробляти ядерну зброю та підтримувати ісламістів в регіоні у їх нападах на Ізраїль. В той же час, вплив Китаю на Іран, як його опори, очевидно посилиться. А позиції США в регіоні, навпаки, послабляться. З усіх таких варіантів найбільшу вигоду матиме Китай. Завдяки його контролю над Росією, або над тими державними утвореннями, які виникнуть на її місці, він впритул наблизиться до Європи та України. Поряд з цим Китай отримає плацдарм на Близькому Сході, який дасть йому змогу продовжити експансію в напрямках Середземноморського регіону та Північної Африки.
У США також будуть певні здобутки. Так, їх вихід на європейський енергетичний ринок в якості одного з основних постачальників нафти і газу посилить американську присутність в Європі. Водночас допомога США Україні у відбитті російської агресії створить у подальшому підґрунтя для поглиблення їх двосторонніх відносин. На цьому фоні виникнуть нові лінії протистоянні між США та КНР поза Азіатсько-Тихоокеанським регіоном. Ними стануть Європа та Україна – на півночі та Близький Схід, Середземноморський регіон та Північна Африка – на півдні. Саме там і буде тривати Третя світова війна. Україна вже є союзником США та Європи і буде таким залишатися далі.
Отже, геополітична конкуренція США та Китаю переходить у їх Холодну війну, яка включає військовий компонент у вигляді російсько-української та американсько-іранської війн. Вони пов’язані між собою та, по суті, стають осередком Третьої світової війни. До неї вже безпосередньо залучені Росія і Україна та США і Китай, а також опосередковано беруть у такій війні участь Китай, Європа та країни Близького Сходу. В тій, чи іншій мірі бойові дії охоплять величезні території від Північної Європи та Середземного моря до російського Сибіру і Перської затоки. Ба більше, ознаки війни вже є в Атлантичному океані.
На сьогоднішній день найбільш успішний у війні Китай. Він посилив свій вплив на Росію та Іран і фактично вийшов на кордони всієї Європи, а також закріпився на Близькому Сході, завдяки чому зможе розпочати експансію в напрямках Середземноморського регіону і Північної Африки. Позиції США зміцнюються в Європі та в Україні, однак послаблюються на Близькому Сході.
Саме у згаданих регіонах будуть пролягати нові лінії протистояння та локальних війн між США і Китаєм. Війни можуть бути розв’язані у майбутньому та перерости у регіональні та глобальні військові конфлікти. Причому, Україна знову опиниться на перетині інтересів провідних центрів сили у світі – тепер вже США, разом з Європою, та КНР.
Такі перспективи, очевидно, змусять США переглянути плани скорочення своєї військової присутності в Європі. Водночас ще більше підвищиться значення України, як складової нової системи європейської і євроатлантичної безпеки.
Юрій Михайленко,
Інститут глобальної політики
Колаж © depositphotos / deagreez1
