Д. Трамп змінює світ
На початку 2026 року сталася низка резонансних подій — США взялися змінювати у Венесуелі владу, підтримувати масові акції протесту в Ірані проти влади країни та прискорювати переговорні процеси щодо припинення російсько-української війни;
Так президент США Д. Трамп взявся практично реалізовувати свою стратегічну концепцію «Америка понад усе» на основі створених ним у 2025 році умов. Незважаючи на всі негаразди, Д. Трамп демонструє свою готовність дотримуватися свого курсу;
У такій діяльності Д. Трампа для України важливі його кроки з відновлення миру. Вони не завжди співпадають з інтересами України, але постійно змушують Росію до переговорів.
У підсумках Інституту глобальної політики щодо воєнно-політичної обстановки у світі за 2025 рік йшлося про основні напрями діяльності президента США Д. Трампа з реалізації стратегічної концепції «Америка понад усе». Зараз слушно замислитися над тим, що США робитимуть далі. Для цього слід розглянути вже досягнуті результати, як вихідну точку для визначення їх подальших дій. Вони досить вагомі і показові, повністю відповідають геополітичним цілям Д. Трампа із досягнення глобального домінування Америки у світі.
По-перше, Д. Трамп, знижуючи світові ціни на нафту та запроваджуючи нові санкції, підломив економіку Росії, внаслідок чого вона втратила можливість як відродитися в якості великої світової держави, так і жорстко протидіяти США на міжнародній арені. Ба більше, Росія опинилася перед загрозою розпаду і тепер її майбутнє фактично залежить саме від США. За такої ситуації Путін почав побоюватися Д. Трампа, хоча все ще намагається досягти своїх цілей стосовно України, сподіваючись на підтримку з його боку у вирішенні такого питання. В обмін на Україну він не тільки може поступитися США своїми інтересами у світі, але й віддати їм головні статки Росії у вигляді її природних ресурсів.
По-друге, США продемонстрували Китаю, що готові до рішучих і жорстких дій у відповідь на його можливі спроби створити безпосередні загрози американським стратегічним інтересам. Головним інструментом впливу та тиску Вашингтону на Пекін стала тарифна політика, а саме – погрози підвищення мит на китайські товари у тому випадку, коли КНР намагатиметься перечити Америці. Зокрема, це стосувалося придбання КНР російської нафти. В рамках такого підходу Д. Трамп використовував більшу залежність Китаю від високотехнологічних товарів американського виробництва, аніж США – від китайської продукції широкого вжитку. Звичайно, Китай не припинив протидію гегемоністській політиці США, але здійснює це без безпосереднього протистояння у такій справі.
По-третє, Америка продемонструвала спроможність нав’язувати свою волю Європі з принципово важливих для питань. Так, безпосередньо шантажуючи можливим виходом США із НАТО, Д. Трамп змусив Європу взяти більшу відповідальність за свою безпеку, включно з підвищенням європейськими країнами оборонних видатків. Крім того, тією ж тарифною політикою Д. Трамп спонукав ЄС відмовитись від російських енергоносіїв та сплачувати Америці збільшені мита за її товари. В кінцевому підсумку збільшення військових видатків та перехід Європи на американські вуглеводні сприяли зміцненню її безпеки. Але США домоглися своїх цілей.
По-четверте, США домоглися того, що більшість інших країн їх почали поважати і побоюватися. Зараз ніхто із таких, за винятком окремих ізгоїв, які орієнтуються на Китай і певною мірою на Росію, не перечать Америці. Втім, це не означає, що всі підкоряються США. Провідні європейські країни та Україна відстоюють свої інтереси, але уникають сварок з Америкою.
По-п’яте, політика Д. Трампа остаточно зруйнувала всю систему міжнародної колективної безпеки у світі, яку почала знищувати ще Росія. Наразі жодна міжнародна організація не може впливати на Америку. Таке спостерігалося і раніше, але тоді США, принаймні, до них дослуховувались.
Все це дало Д. Трампу змогу створити підґрунтя для виведення його політичного курсу щодо забезпечення глобального домінування Америки у світі на якісно новий рівень. Так, він почав безпосередньо реалізовувати такі плани, у тому числі із застосуванням своїх вже випробуваних методів тарифної війни та військової сили. В такому питанні головним напрямом його зусиль є руйнування так званої «вісі зла», що складається з Китаю, Росії, Південної Кореї, Ірану, Венесуели та деяких інших країн. За його розрахунками, вирішення даної проблеми дасть йому змогу знизити можливості Китаю у геополітичній конкуренції з Америкою. Також він намагається остаточно зняти проблему Росії, як головного військового супротивника США та конкурента на світовому енергетичному ринку, а також поширити на неї свій вплив і заодно мати доступ до російських природних ресурсів.
Важливе значення для Д. Трампа має контроль над Західною півкулею, що він вважає ключовою умовою для досягнення американського домінування у світі. Передусім мається на увазі недопущення туди Росії та Китаю, а також усунення антиамериканських режимів. Об’єктами пріоритетної уваги Д. Трампа є також Азіатсько-Тихоокеанський регіон, Європа, Арктика та Близький Схід.
Президент США також намагається усунути загрози Америці з боку проблемних країн зі складу «вісі зла». В першу чергу до таких відносяться Північна Корея та Іран, які володіють або створюють свою ядерну зброю і засоби її доставки, а також підтримують міжнародний тероризм.
Вагому роль у планах Д. Трампа відіграє енергетичний чинник. Як колись і Росія, він використовує його в якості інструменту своєї зовнішньої політики. Тому намагається створити сприятливі американських компаній умов для розробки ними найбільш перспективних покладів нафти і газу. При цьому Д. Трамп сподівається, що вуглеводні, незважаючи на поширення відновлювальної енергетики, і надалі будуть домінувати в енергетичному балансі світу.
Згідно з такими підходами, на початку січня поточного року США провели операцію із захоплення та доставки до Америки президента Венесуели Н. Мадуро, який звинувачується в налагодженні виробництва та контрабанді наркотиків. Також розпочалася жорстка морська блокада Венесуели, включно з затриманням танкерів «тіньового флоту» Росії навіть коли вони рухалися під російськими прапорами. У такий спосіб Д. Трамп досяг кількох важливих для себе цілей. Найбільш вагома – взяття під контроль запаси венесуельської нафти, які вважаються найбільшими у світі. Крім того, він підтвердив рішучість своїх намірів та готовність їх до реалізації із залученням спецслужб та збройних сил. На такому фоні США продемонстрували свою зневагу до Росії, а по суті, і до Китаю, у яких свої інтереси у Венесуелі, для чого вони вклали значні фінансові кошти. Ані Москва, ані Пекін їх реально не відстоювали. А реакція Організації Об’єднаних Націй була суто формальною. Саме на це і розраховував Д. Трамп після виконання ним вищезгаданої «підготовчої роботи».
Наступним після Венесуели мав стати Іран, де з грудня минулого року розпочались масові акції протесту населення проти правлячого режиму країни на чолі з аятолою А. Хаменеї. Як відомо, Д. Трамп публічно підтримав протестувальників, закликаючи їх до активних дій з повалення державної влади. Він навіть обіцяв надати їм допомогу, погрожував застосувати військову силу щодо керівництва Ірану у тому разі, якщо воно розпочне масові вбивства своїх внутрішніх супротивників.
Така діяльність Д. Трампа сприймалися у світі як підготовка США до повалення чинної влади Ірану та приведення до керівництва своїх ставлеників аби взяти під контроль іранську нафту та послабити вплив Росії і Китаю на Близькому Сході. Однак, цього не сталося. Д. Трамп відкинув плани з проведення військової операції в Ірані, пояснюючи це тим, що режим А. Хаменеї відмовився від смертної кари стосовно ув’язнених повстанців. Внаслідок цього акції протесту влада змогла придушити.
Скоріш за все, американська розвідка запевнила Д. Трампа, що реалізувати подібні плани у стислі терміни та малими силами неможливо. Тому, на відміну від Венесуели, військова операція в Ірані з високою ймовірністю могла затягнутись на невизначений термін і з непередбачуваними наслідками. Тому її було відкладено на пізніше з метою більш ретельно підготуватися до виконання відповідних дій. За деякими оцінками, США можуть повернутись до даного питання вже восени поточного року.
Зміна влади в Ірані виявилась занадто складним завданням. Тому Д. Трамп переключився на Гренландію, претензії до якої висував ще на початку своєї другої президентської каденції. Для США це також важливо з точки зору зміцнення американських позицій в Арктиці та отримання доступу до запасів нафти на шельфі Північного Льодовитого океану.
Оскільки Гренландія підпорядковується Данії, яка є членом НАТО, тобто, союзником США, то Д. Трамп вирішив не застосовувати щодо неї силу, хоча і натякав на такий варіант дій. Він пішов іншим шляхом, а саме – почав запевнювати союзників по НАТО, що Гренландію, ймовірно, можуть захопити Росія та Китай. Тому Сполученим Штатам Америки слід її захистити і взяти під свій протекторат.
Подібні пояснення надавалися, так би мовити, в трампівському стилі і були ірраціональні за характером. Росія і Китай дійсно направляють свої військові кораблі до Арктики. Однак їх походи у такому напрямі епізодичні і досить скромні. Хоча, навіть якщо б вони висадили на Гренландії свої війська, забезпечити їх перебування там на постійній основі практично неможливо. Тому провідні європейські країни не підтримали претензії Д. Трампа на Гренландію. Ба більше, вони доправили на острів свої військові підрозділи для проведення там навчань в якості демонстрації солідарності з Данією.
Саме через це в НАТО виникла напруженість, яка нібито могла перерости у збройний конфлікт між членами Альянсу. Щоправда, Д. Трамп на таке б не наважився. До того ж, Конгрес США заборонив йому застосовувати військову силу для того, щоб захопити Гренландію та Венесуелу. Тому Д. Трампу довелося змінити свою тактику. Він поспішив заявити про підвищення тарифів для країн, які будуть заважати реалізації його планів стосовно Гренландії. З іншого боку, він запропонував Данії за Гренландію 800 млрд доларів.
Інакше кажучи, проблема Гренландії не втрачає актуальності. Хоча її певним чином таки розв’яжуть. Зважаючи на те, як Д. Трамп намагається вести справи, скоріш за все він тут лише піднімає ставки, щоб створити більш сприятливі умови для посилення американської військової присутності на території Гренландії та для видобутку нафти на арктичному шельфі.
Такою своєю діяльністю Д. Трамп не тільки відволікає увагу від Росії та її війни проти України. За великим рахунком вона є складовою його політики з реалізації власних та державних інтересів щодо згаданих питань. Так він отримує додаткові можливості з послаблення Росії та здійснення впливу на неї, в тому числі у мирному процесі.
Так, взяття Америкою під свій контроль реалізацію венесуельської нафти вже дає змогу ще більше знизити нафтові ціни та скоротити в подальшому доходи російського бюджету. Це поглиблює кризові процеси в економіці Росії, послаблює її можливості у продовженні війни та на сам кінець змусить її піти на поступки.
В подальшому США подібним чином зможуть використовувати також Іран та Гренландію. Але й без них наявні у США інструменти тиску на Росію дають змогу просувати переговорний процес про припинення війни. Він зовсім не у глухому куті, як переконує багато хто з експертів.
Зараз завершується процес узгодження позицій України, Європи та США щодо положень мирного плану. Вже у найближчій перспективі передбачається візит до Москви представників Д. Трампа, які обговорюватимуть цей план з Путіним. Хоча, узгодження плану з Росією вже відбувається. Якщо вона відмовиться від нього, то США запровадять проти неї нові потужні санкції, які знищать російську економіку. Тому не виключається, що дійсно серйозні переговори щодо завершення війни розпочнуться вже у лютому поточного року.
Д. Трамп, усвідомлюючи такі перспективи, намагається якомога швидше розпочати переговорний процес. Це потрібно йому для того, щоб взятися за реалізацію спільних економічних проєктів з Росією, які дозволять отримати певні вигоди для нього особисто та для Америки.
Всі такі питання стають для Д. Трампа особливо важливими за значенням в зв’язку з майбутніми виборами до Конгресу США. Для підвищення електорального рейтингу йому необхідно продемонструвати конкретні вагомі результати своєї політики. Тому він робитиме для цього все, що в його силах. Саме цим і пояснюються чергові трампівські заяви про небажання України досягти миру, що є намаганням тиснути на керівництво нашої держави.
Разом з тим, «вісь зла» не бажає здаватися просто так і чинить опір. Однак, її члени здебільшого не наважуються відверто виступати проти США. Так, Китай діє через Росію та Іран у спосіб їх прямої чи прихованої підтримки, в тому числі у військовій сфері. Зокрема, він закуповує у них нафту та продає їм продукцію подвійного призначення, чим підвищує їх здатність чинити опір Америці. Певним чином це стримує США і не дає їм змоги зупинити цей процес повністю. Таке продемонструвала ситуація довкола Венесуели, коли КНР та Росія лише засудили дії США і не зробили жодних реальних кроків із захисту своїх інтересів в цій країні. А Путін взагалі був шокований таким станом речей і понад два тижні не з’являвся у публічному просторі.
Щодо Москви, то вона все ще намагається досягти своїх цілей щодо України. Домогтися рішучих успіхів на фронті вона не може. Тому в період похолодань Росія активізувала терористичні удари по енергетиці України, завдавши їй відчутних збитків. Режим Путіна намагався таким чином підірвати моральний дух населення та керівництва України, примусити їх до капітуляції. Але досягти бажаного йому не вдалося. А через кризові процеси в російській економіці, які прискорились вже у січні 2026 року без будь-яких додаткових санкцій, забирають у Росії останні можливості перемогти Україну.
Хоча у Росії ще є ресурси для того, щоб активізувати «гібридну» війну проти Європи з метою знизити її можливості у підтримці України. Вони включатимуть: активізацію диверсій проти оборонних підприємств та військових об’єктів НАТО і збройних сил європейських країн; кібернетичні атаки на комп’ютерні мережі енергетичної, транспортної, банківської, військової та іншої критично важливої інфраструктури; провокації із застосуванням БПЛА, бойових літаків та кораблів; здійснення впливу на вибори та підтримку євроскептичних, проросійських і антиукраїнських сил. Будуть також використовуватись і суперечності між США та Європою стосовно Арктики.
Не виключається також, що Москва намагатиметься спровокувати збройний конфлікт в одній із країн Балтії з подальшим втручанням у нього із прихованим або відкритим застосуванням російської армії. Але для масштабного нападу на Європу сил у Росії бракує, тому знизити спроможність у наданні допомоги Україні їй не вдасться.
Що ж до інших учасників «вісі зла», зокрема, Північної Кореї та Ірану, то зараз вони у глухій обороні. Причому, якщо Північна Корея ще може зачаїтися за Китаєм, то зміна влади в Ірані є лише справою часу.
Таким чином, у 2025 році президент США Д. Трамп створив всі умови для практичних дій з реалізації своєї стратегічної концепції «Америка понад усе», включно з застосуванням збройної сили. Так, він фактично запобіг втручанню інших країн у його політику та остаточно зруйнував систему колективної безпеки в світі.
На даний час основні зусилля Д. Трампа з досягнення американського домінування спрямовуються на те, щоб зміцнити позиції США у важливих для них регіонах світу та ліквідувати так звану «вісь зла». У 2026 році найбільш резонансними кроками на такому шляху стали зміна Америкою влади у Венесуелі та початок активних заходів зі встановлення контролю над Гренландією. Також Д. Трамп намагається якомога швидше припинити російсько-українську війну у спосіб подальшого тиску на Росію та, на жаль, і на Україну. При цьому він спирається на наслідки своїх попередніх дій з підриву економіки Росії та подальшу залежність України від американської зброї. Втім, так чи інакше, але Д. Трамп зміг створити умови для відновлення миру у доступній для огляду перспективі.
Разом з тим, стримуючими чинниками для досягнення Д. Трампом своїх цілей є опір з боку країн «вісі зла» та позиція Європи, яка стала на бік Данії у протидії зазіханням США на Гренландію. Однак, скоріш за все, Д. Трамп, тією чи іншою мірою, зможе домогтися свого та зламати «вісь зла» і досягне певних компромісів з Данією та Європою.
Юрій Ільченко,
Інститут глобальної політики
(Зображення згенеровано нейромережею)
