Дефіцит пального в Росії: білоруський контекст

Для Білорусі дефіцит пального в Росії створює як додаткові економічні можливості, так і суттєві ризики для внутрішнього ринку та макроекономічної стабільності. Йдеться про прискорення інфляції, зниження доступності пального для внутрішніх споживачів і, в разі поглиблення кризи, поширення негативних наслідків на інші товарні ринки.

У Білорусі працюють два великі нафтопереробні заводи — «Нафтан» та «Мозирський НПЗ». Щомісяця вони виробляють близько 300 тис. тонн бензину, близько третини якого йде на потреби внутрішнього ринку, решта 200 тис. відправляють на експорт. Імпорт бензину з Білорусі до Росії у червні досяг історичного максимуму. З 1 по 25 червня до Росії було поставлено 141 тис. тонн бензину – майже у два з половиною рази більше, ніж за травень. Для порівняння, у червні минулого року обсяг імпорту становив лише 1 тис. тонн. За даними Центру цінових індексів РФ, Білорусь перенаправила до Росії частину палива, яке раніше постачалося до країн Центральної Азії. Обсяг транзиту білоруського бензину через російську територію скоротився із 196 тис. тонн на початку року до 24 тис. тонн у червні. Переорієнтація експорту на російський ринок тимчасово компенсує негативні наслідки паливної кризи в РФ. Водночас така концентрація на одному ринку підвищує економічні ризики: у разі поглиблення кризи або скорочення російського попиту Білорусь може втратити значну частину валютних надходжень від експорту нафтопродуктів. 

Зокрема, паливна криза в Росії спричинила зупинку зростання на автомобільному ринку: з 22 по 28 червня було продано 25,9 тис. нових легкових автомобілів, що на 16,2 % менше, ніж за попередній тиждень. Скорочення продажів нових автомобілів у Росії негативно впливає на білорусько-китайського виробника BelGee, який значною мірою залежить від російського ринку. У разі збереження цієї тенденції можливе скорочення дилерських закупівель, накопичення складських запасів, зниження завантаження виробничих потужностей та погіршення фінансових результатів підприємства.

Зростання поставок до Росії супроводжується ознаками підвищеного попиту на пальне у прикордонних районах. Так, 6 липня незалежні білоруські ЗМІ повідомили про перші випадки затримання водіїв, які намагалися ввезти пальне з Білорусі до Росії в каністрах після запровадження російською владою заборони на вивезення понад 10 літрів бензину. Дефіцит пального спричинив зростання ажіотажного попиту серед населення, яке почало закуповувати бензин про запас. 21 липня О. Лукашенко заявив про випадки крадіжок пального під час збирання врожаю. Білоруські державні ЗМІ оприлюднили серію сюжетів, в яких заперечували наявність дефіциту чи ажіотажного попиту, зокрема у східних регіонах країни, що свідчить про прагнення влади мінімізувати суспільний резонанс навколо можливих наслідків збільшення експорту пального до Росії.

Варто враховувати, що прямі надходження білоруського пального до Росії є менш прозорими щодо кінцевих споживачів. Це дозволяє білоруському режиму постачати пальне визначеним урядом РФ компаніям і формально стверджувати, що воно не передається безпосередньо російським збройним силам. Водночас після надходження на внутрішній російський ринок подальший рух пального практично неможливо простежити, що не виключає його використання для забезпечення потреб російського військового сектору через внутрішні механізми розподілу. У разі поглиблення та тривалого характеру паливної кризи Росія може активніше використовувати білоруські резерви паливно-мастильних матеріалів і логістичну інфраструктуру для забезпечення власних військ. Це може призвести до подальшої інтеграції білоруської системи тилового забезпечення з російською, посилюючи військово-логістичну залежність Мінська від Москви.

Вочевидь, збільшення експорту бензину до Росії тимчасово розширює можливості Мінська для відстоювання окремих економічних інтересів у відносинах із Москвою. Однак реалізація цих переваг залежить від збереження високого попиту на білоруське пальне, стабільності російсько-білоруської економічної співпраці та відсутності різкого загострення відносин між Білоруссю та Україною.

За таких умов білоруське керівництво зацікавлене у збереженні нинішнього статус-кво, який дозволяє отримувати економічні вигоди від співпраці з Росією, водночас уникаючи прямого втягування у війну проти України. Проте подальша мілітаризація державної політики Росії та можливе ухвалення рішення про нову хвилю мобілізації після 20 вересня 2026 року можуть посилити політичний і військовий тиск Москви на Мінськ та звузити його можливості для проведення «незалежної» політики. У результаті зростатиме ймовірність глибшого залучення Білорусі до матеріально-технічного забезпечення російських військових операцій і, відповідно, посилюватимуться безпекові ризики для України.

Зазначені процеси свідчать про подальше зростання ролі Білорусі як військово-логістичного плацдарму Росії, що створює передумови для використання її території та інфраструктури як у разі нової ескалації проти України, так і для посилення військового тиску на східний фланг НАТО. З огляду на це Україна змушена й надалі враховувати білоруський напрямок як потенційне джерело воєнних загроз, підтримувати необхідний рівень оборонної готовності на північному кордоні, облаштовуючи багатошарову «кіл-зону», та здійснювати постійний моніторинг розвитку військово-логістичної інфраструктури Білорусі.

У цьому контексті варто звернути увагу на те, що білоруський режим продовжує підготовку до можливого несприятливого розвитку подій. Наразі здійснюється інтенсивна модернізація логістичної інфраструктури в інтересах Регіонального угруповання військ Білорусі та Росії. Одним із ключових об’єктів є реконструкція мосту через Дніпро поблизу Орші (Вітебська область). Орша є одним із ключових залізничних і автомобільних логістичних вузлів, через який може забезпечуватися прибуття та розгортання російського компонента Регіонального угруповання військ на території Білорусі. Завершення модернізації транспортної інфраструктури, зокрема мостового переходу, може підвищити пропускну спроможність транспортного коридору між Білоруссю та Росією. В умовах паливної кризи це створюватиме додаткові можливості для перевезення пального та інших стратегічних вантажів, а в разі ухвалення відповідних політичних і військових рішень — для оперативного перекидання особового складу і військової техніки Росії.

Марія Гуцало, 
експерт з політико-безпекових питань, 
кандидат політичних наук

Колаж https://www.instagram.com/