Опрацьовується весь комплекс питань щодо участі ОЗС НАТО у збройному конфлікті чи війні з Росією. В основному це стосується вирішення наступних завдань:

• передислокація військ НАТО у передові райони та їх посилення внаслідок перекиду визначених з’єднань та частин США з континентальної частини Америки;
• зосередження Сил (негайного) реагування НАТО на загрозливих напрямках і залучення їх до стабілізації обстановки в районах спровокованих Росією конфліктів, а також протидія її передовим силам;
• задіяння для цього сил та засобів багатонаціональних корпусів НАТО швидкого розгортання;
• створення основних угруповань ОЗС НАТО в районах ймовірного вторгнення ЗС РФ;
• проведення оперативно-тактичних та стратегічних оборонних і контрнаступальних операцій;
• застосування ядерної зброї у відповідь на ядерні удари з боку Росії;
• забезпечення логістики військ та флотів.

Крім того, у навчань є політичні цілі. Це стримування агресивних дій Москви у спосіб демонстрації їй сили та підтвердження єдності Північноатлантичного Альянсу.

Прикладом такого став комплекс навчань ОЗС НАТО та збройних сил країн-учасниць Альянсу, які відбувались на фоні СКШН Росії та Білорусі «Захід-2025». Вони включали: в Польщі — «Iron Defender-2025» («Залізний захисник-2025»); в Литві — «Perkūno Griausmas» («Грім Перуна»); в Латвії — «Namejs-2025»; в Фінляндії — «Karelian fortress» («Карельська фортеця»), «Southern Griffin-2025» («Південний грифон-2025»), «Kinetic Stronghold-2025». Загалом до них було залучено особового складу та бойової техніки не менше, аніж їх було на СКШН «Захід-2025».

Місце України у новій системі європейської та євроатлантичної безпеки досить вагоме, оскільки у неї найбільш потужні Збройні Сили в Європі з досвідом та мотивацією військових дій проти Росії. З огляду на це, США та Європа вважають Україну однією з основних сил у стримуванні російської військової експансії у західному напрямку.

Наразі в межах Європейського ТВД Україна вже виконує функції передового рубіжу на південному фланзі НАТО у Центрально-Східній і у Південно-Східній Європі та у Чорноморському регіоні. Таким чином Україна прикриває країни згаданих регіонів від можливих ударів з боку Росії та забезпечує їх протиповітряну та протиракетну оборону. Маючи досвід з протидії російським БПЛА, ракетам і авіації, Україна ще й допомагає НАТО у питаннях зміцнення ППО.

Своєю чергою, Польща, Румунія, а по суті, ще й Угорщина зі Словаччиною, є оперативно-стратегічними тилами України. Зокрема, в Польщі знаходиться основних хаб, через який постачається для України зброя; Румунія відкриває Україні безпечний шлях до морських комунікацій; через Угорщину та Словаччину здійснюється транзит з Європи до України газу і електроенергії.

Розглядається питання можливого застосування сил та засобів НАТО у сусідніх з Україною країнах для того, аби знищувати над українською територією засоби повітряного нападу Росії. Це посилить ППО як України, так і Альянсу.

Крім того, як вже зауважувалося, Україна має доступ до європейського фонду SAFE, з якого виділяються кошти для забезпечення її потреб у зброї. Зброя виготовляється як оборонними підприємствами країн-членів ЄС, так і українським ОПК, в тому числі на території європейських держав, що виконується в рамках так званої «данської ініціативи».

Реалізується також низка інших програм США, НАТО та ЄС, якими передбачається надання допомоги Україні у справі зміцненні її оборонного потенціалу. Тим самим покращуються і її можливості у гарантуванні безпеки НАТО і ЄС на їх південному фланзі.

У такому контексті реалізація ініціативи щодо розміщення на території України військових контингентів західних країн в якості гарантії її безпеки буде рівнозначне поширенню на неї передової присутності НАТО. Це дійсно стане однією з найбільш серйозних гарантій безпеки України, а також сприятиме поглибленню її європейської та євроатлантичної інтеграції. До того ж така система є невід’ємною складовою євроатлантичної безпекової архітектури.

Розглянутий стан справ дозволяє зробити грунтовні висновки про реальну ситуацію в Альянсі, про його політику та механізми дій, які принципово відрізняються від того, про що веде мову більшість із українських та інших експертів і повідомляється у засобах масової інформації.

По-перше, у керівництва НАТО чітка та виважена політика щодо захисту трансатлантичної та європейської безпеки. Вона відповідає сучасним реаліям і зважає на зміни в обстановці. Про це свідчить адекватність в оцінюванні загроз Альянсу та визначення реальних способів їх усунення, які реалізуються на практиці.

По-друге, незважаючи на те, що США переймаються стримуванням Китаю на глобальному рівні і в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, вони все ж не планують скорочувати кількість американських військ в Європі, принаймні найближчим часом. В разі необхідності їх можуть навіть збільшити. При цьому США не вдаються до якихось масштабних заходів з нарощування своєї військової присутності в АТР. З одного боку, це підтверджується відданістю США своїм зобов’язанням перед Європою, а з іншого — демонструє, що Вашингтон має бажання нормалізувати відносини з Пекіном або, принаймні, уникати їх загострення.

Втім, навіть якщо США й ухвалять рішення про виведення своїх військ з Європи, то це не буде вважатися для неї якоюсь катастрофою. Згідно з незалежними оцінками, внесок США у НАТО складає всього 16 %. Зокрема, за мирного часу в Європі знаходяться тільки дві американські дивізії, в той час як у складі лише однієї польської армії таких дивізій сім.

По-третє, Північноатлантичний союз спроможний захистити своїх членів від можливого нападу Росії. ОЗС НАТО не поступаються ЗС РФ та зможуть дати відсіч російській агресії. Навіть за російськими оцінками, військовий потенціал Альянсу у 4–5 разів переважає потенціал Росії.

Зокрема, в першому ешелоні Альянсу поза територією України знаходяться Польща, країни Балтії, Фінляндія та частково Норвегія. У Збройних силах Польщі є сім механізованих дивізій та кілька окремих бригад. Це приблизно дорівнює трьом загальновійськовим арміям ЗС Росії. Збройні сили Литви складаються з механізованої дивізії та двох окремих бригад. У ЗС Литви та Естонії мається по дві бригади. В цілому вони відповідають армії ЗС РФ.

На території Польщі знаходиться 5 АК ЗС США. Як вже зазначалося, його можна прирівняти до однієї російської армії. Крім того в Польщі та країнах Балтії розгорнуті з’єднання БНК ШР «Північний Схід», а також дві бригади та два батальйони передових сил НАТО. Разом вони переважають загальновійськову армію ЗС РФ. Збройні сили Фінляндії за своєю кількістю такі, як одна російська армія. Зрештою, угруповання збройних сил Польщі, країн Балтії та Фінляндії, а також війська ОЗС НАТО на їх території приблизно такі ж, як угрупування особового складу семи російських армій. За класикою воєнної науки для того, для перемоги Росії потрібно, як мінімум, втричі більша сила, тобто 21 армія. Такого у неї не буде навіть після закінчення війни проти України. Такий розрахунок досить примітивний і не беруться до уваги багато чинників, у тому числі кількість військ другого ешелону НАТО, яких більше, ніж у першому. Але є можливість оцінити порядок величин.

По-четверте, НАТО обов’язково надаватиме допомогу Польщі, країнам Балтії та іншим новим членам Альянсу у випадку нападу на них Росії. На їх території вже знаходяться передові сили ОЗС НАТО. У разі потреби вони готові вступити до бою. Навіть тому, що вони розташовані на найбільш загрозливих напрямках. Інакше просто не може бути, оскільки відійти чи зайняти нейтральну позицію підрозділи НАТО не зможуть, це нереально. Тому ст. 5 Північноатлантичного договору щодо колективної безпеки почне діяти автоматично.

Це підтверджує реакція НАТО на вторгнення російських БПЛА у повітряний простір Польщі в ніч з 9 на 10 вересня ц.р., яку чомусь поспішили називати неадекватною та недостатньою. Згідно з принципом колективної оборони, для їх знищення залучалися всі необхідні сили та засоби ППО союзників Польщі по НАТО, які знаходились на її території. Жодних додаткових консультацій чи узгоджень не проводилось. Їх дії дійсно не були достатньо ефективними, але це зовсім інша справа.

По-п’яте, Росія не зможе раптово напасти на Європу, навіть якщо обиратиме для цього одну з країн Балтії. Підготовка агресії потребуватиме значного часу та вживання комплексу складних заходів, які неможливо приховати. Це дасть змогу НАТО своєчасно зосередити зусилля для відбиття російського вторгнення. Зокрема, як стверджував колишній начальник Головного управління розвідки Міністерства оборони України генерал-лейтенант В. Гвоздь у своїй книзі «Воєнна розвідка України на зламі другого тисячоліття», підготовка Росії до нападу на Грузію в серпні 2008 року розпочалась ще за рік до того. ГУР МО України виявляв всі ознаки таких дій та інформував керівництво України.

Те ж стосувалось і підготовки Росії до першого нападу на Україну в лютому 2014 року. ГУР МО України доповідав про такі наміри Москви ще восени 2013 року. Однак, ця інформація не була взята до уваги, оскільки тодішнє керівництво України запродалось Росії.

Ознаки намірів Москви розпочати повномасштабну війну також виявлялись майже за рік до її вторгнення до України. Росія взялася розгортати ударні угруповання військ довкола України ще навесні 2021 року. В рамках СКШН ЗС Росії та Білорусі «Захід-2021» цей процес в основному був завершений. Даний факт публічно визнавав начальник ГУР МО України генерал-лейтенант К. Буданов та представники США і НАТО ще наприкінці 2021 — на початку 2022 років…

Тобто, керівництво НАТО матиме досить часу для того, щоб відреагувати на загрозу нападу Росії на союзників по Альянсу — від виконання необхідних консультацій до зосередження військ на небезпечних напрямках. А можливі спроби Словаччини та Угорщини якось цьому завадити будуть жорстко придушені із застосуванням надзвичайних заходів передвоєнного стану.

По-шосте, звичайно, у Північноатлантичного союзу, як і у будь-якої іншої воєнно-політичної структури чимало проблем, у тому числі з налаштуванням ППО. Однак, зважаючи на досвід війни Росії проти України, вони вирішуються за допомогою нашої держави. Це складний процес, однак все виконується належним чином.

По-сьоме, Україна посідає реальне та гідне місце в системі європейської та євроатлантичної безпеки, що для неї принципово важливо. Так, вона — передовий рубіж Альянсу на його південному фланзі, що забезпечує його оборону від посягань Росії. Своєю чергою, входження України до такої системи є одним із найбільш важливих чинників, що гарантує її безпеку.