Проблеми і перспективи постпутінської Росії

Наслідки політики Путіна, що виникли, зокрема, через розв’язану  війну проти України,  критично наростили проблеми Росії. При цьому, як бачимо, він не може їх усунути;

у такій ситуації правляча верхівка Росії готується до керованої передачі влади в країні. Втім, цілком можливо, що інтереси різних владних кланів довкола даного питання не будуть співпадати;

аби створити умови для усунення згаданих проблем нова влада Росії може погодитися з деякими пропозиціями  Заходу та України. Однак, згодом Москва повернеться до свого жорсткого курсу;

з одного боку, такі перспективи для України будуть позитивними, а з іншого – вимагатимуть, щоб вона була готова адекватно реагувати на загрози зі східного напрямку.

Різновиди зміни в Росії влади та їх ймовірність

Аби як хотів Путін зберегти в країні свою владу і що він не робив би для цього, та рано чи пізно кінець  її настане. Він не вічний і неодмінно піде із життя або внаслідок похилого віку втратить спроможність виконувати свої обов’язки. До того ж російський диктатор перестає задовольняти правлячу верхівку країни, оскільки порушує негласний договір між ними: «стабільність, безпека та можливість набування статків у будь-який спосіб в обмін на лояльність до нього».

Також падає довіра до Путіна з боку пересічних громадян, що є наслідком зниження рівня життя в країні та безкінечного затягування війни без будь-яких перспектив на перемогу. Так, за даними соціологічних опитувань, на сьогоднішній день його рейтинг з часу оголошення ним часткової мобілізації восени 2022 року впав до найнижчого рівня – 38%.

Каталізатором таких процесів стає загострення економічної ситуації в Росії  внаслідок  західних санкцій та інших чинників. Це все більше відчувають на собі як населення, так і правлячі кола країни й олігархи. А всі їхні сподівання на  швидке відновлення миру, усунення соціально-економічних проблем зазнали краху внаслідок реалізації мирних ініціатив президента США Д. Трампа та через непоступливість позицій Путіна стосовно війни проти України.

Зважаючи на історичний досвід, такі речі можуть різко дестабілізувати та зробити неконтрольованим розвиток ситуації в Росії, що загрожуватиме її правлячій еліті, включно з фізичною ліквідацією нинішніх можновладців. Подібних прикладів чимало, вони добре відомі, тому немає сенсу ще раз їх згадувати.

На сьогоднішній день у Росії існує чітке підґрунтя  для реалізації подібного сценарію. Путін престарілий, хворобливий і має психічні розлади. Це підтверджується його зовнішнім виглядом, поводженням й висловлюваннями. Більшості осіб із його оточення, яким також понад 70 років від дня народження, також притаманні схожі «риси» характеру. Тому вони об’єктивно не можуть адекватно сприймати реальність, що підтверджують їхні  хибні рішення.

Як наслідок, Росія опинилася у жахливому стані, що загрожує її існуванню. Що ще може бути з країною, яка веде багаторічну війну без перспектив отримати перемогу, зазнає величезних втрат, що підривають її економіку та демографію, а також яка практично ізольована від усього цивілізованого світу, а її так зв. партнери прагнуть ще й щось «урвати» з неї.

Щодо еліти Росії, то вона не в змозі нормально існувати через зовнішні санкції, втрату свого бізнесу та інші негативні аспекти, пов’язані із зовсім непотрібною їй  війною. А населення країни все більше потерпає від економічних негараздів, які щораз посилюються. У результаті в еліти і у народу все частіше виникає цілком логічне запитання: навіщо такий режим, що не може забезпечити їхні інтереси, добробут та безпеку?

Тобто, наразі в Росії виникає класична революційна ситуація, описана ще лідером світового пролетаріату В. Ульяновим (Леніним) напередодні жовтневої революції 1917 року, коли «верхи не можуть, а низи не хочуть». У сучасних умовах «верхами» є Путін з його найближчим оточенням, а «низами» – певна частина російської еліти та громадяни, невдоволені тим, що відбувається в країні. Як ті, так і інші, очевидно, усвідомлюючи суть ситуації, намагаються змінити її на свою користь.

Так, за твердженням низки експертів, Путін і його спільники розпочали підготовку до керованої передачі державної влади його наступнику. Це робитиметься з метою гарантувати безпеку та можливість продовження бізнесової діяльності їх політико-олігархічної групи або клану.

Не будемо визначати конкретно, хто може бути біля  владного керма після Путіна, оскільки відкрита інформація з даного приводу здебільшого є лише конспірологічними припущеннями. Втім, всі вони є представниками відповідних кланів, які ведуть боротьбу за свої креатури.

Водночас, Путін та його оточення вживають заходів зі створення нової, більш лояльної до них правлячої еліти, яка прийде на заміну існуючій. Не даремно Путін активізував контакти з відносно молодими бізнесменами, а також просуває до владних структур учасників війни проти України.

Зі свого боку, певні сили чи то групи у керівництві РФ, які складають конкуренцію клану Путіна, вживають заходів для поступового відсторонення його від влади. Серед таких методів  – надання Путіну викривленої інформації з важливих питань щодо реального стану справ у  Росії, а також ігнорування ухвалених ним рішень та дотримання свого курсу. Поки що це стосується лише економіки, однак може охопити й інші сфери.

Ця тема вже порушувалася більш детально в одній з наших статей під заголовком  «Путін втрачає кермо керівника. Як його усувають від влади» . Додамо лише ще один приклад об’єднання частини російської еліти не довкола Путіна, а проти нього. Так, він зумисне проігнорував церемонію похорону міністра транспорту РФ Р. Старовойта (колишнього губернатора Курської області), який покінчив життя самогубством чи то був застрелений у день свого звільнення з посади. Незважаючи на це, багато хто із членів російського уряду, в тому числі дев’ять міністрів, провели його в останню путь.

І суть тут не в самому Р. Старовойті, який був корупціонером та нажився на будівництві оборонних споруд на кордоні Курської області з Україною. Головним є те, що вищі представники російської влади відкрито пішли проти Путіна й не побоялися його гніву.

Тобто, час Путіна спливає, а закінчення його епохи, у тому чи іншому вигляді, є справою недалекого майбутнього. Тому існує висока ймовірність його добровільного відходу або примусового відсторонення від влади. Річ тепер у тому, як це станеться, і якими будуть результати внаслідок зміни влади в Росії. Виходячи з написаного вище, можливі декілька варіантів подальшого розвитку подій.

 Розглянемо їх більш детально.

Перший варіант – плановий перехід влади від Путіна до визначеного наступника, який задовольнятиме інтереси всіх основних кланів у правлячій верхівці Росії. Такий процес може бути виконаний без особливих проблем та ексцесів під приводом його хвороби. Саме так наприкінці 1990-х – на початку 2000-х років тодішній президент РФ Б. Єльцин та його оточення передали владу саме Путіну.

Скоріш за все, нова влада країни намагатиметься нормалізувати відносини із Заходом та припинити, чи призупинити війну з Україною на основі певних компромісів, що матиме на меті створення передумов для усунення проблем російської економіки. Водночас пом’якшиться і внутрішня політика країни.

Утім, через деякий час Кремль буде змушений повернутися до протистояння із Заходом та відновити в країні тоталітарну систему, оскільки імперська сутність Росії не дозволяє їй жити по-іншому.

Другий варіант – усунення Путіна від влади одним або кількома політико-економічними кланами без згоди з його безпосереднім оточенням. Це призведе до конфлікту у правлячому істеблішменті країни, однак за належної підготовки заколотники можуть перемогти, тим паче за підтримки Заходу.

Даний сценарій може нагадувати обставини з відсторонення від влади М. Хрущова в 1964 році та М. Горбачова – в 1991 році. Обидва з них не наважилися або не мали змоги вступити у жорстке протистояння з політичними супротивниками. Тому й відмовились від влади. Таке ж може статися і зараз. Тим більше, що переважна більшість осіб із оточення Путіна такі ж підстаркуваті і немічні, як і він, а дехто  від нього ще й стомився.

Нинішня опозиція Путіну у вищих ешелонах влади є умовно ліберальною і не має принципової зацікавленості у продовженні протистояння між Росією та Заходом і війни проти України. Тому, у випадку своєї перемоги, вона може піти на більш активне відновлення конструктивних стосунків зі США та Європою і Україно, аніж це було б за першого варіанту.

З огляду на це, будуть відчутнішими і поступки Заходу. Водночас більш широкою буде і лібералізація внутрішньої політики країни. Тобто, курс нової влади Росії нагадуватиме курс М. Горбачова у другій половині 1980-х років. Але влада неодмінно зіткнеться з тими ж проблемами та, як і в першому варіанті, буде змушена повернутись до більш жорсткої зовнішньої і внутрішньої політики.

Третій варіант – раптова кончина Путіна до остаточного узгодження кандидатури його наступника між основними кланами у правлячій верхівці країни. У такому разі можуть спалахнути протиріччя між оточенням Путіна та іншими кланами щодо особи наступного президента.

Подібні суперечності будуть більш гострими за характером, аніж у попередньому варіанті, оскільки в них братиме участь більша кількість сторін-учасників. Разом з тим, почуття самозбереження змусить лідерів кланів піти на певні компроміси. Хоча, вони будуть ситуативними і нестійкими.

Тому політика Росії буде розмитою за характером і коливатиметься від демонстрації готовності до компромісів із Заходом та Україною, до переходу на більш жорсткі позиції. Водночас в уряді відбуватимуться постійні зміни, що ще більше ускладнить ситуацію.

Принаймні, загальний курс Росії буде спрямований на покращення відносин із Заходом та призупинення війни з Україною, оскільки без цього не вдасться уникнути кризи в середині країни з відповідними соціально-політичними наслідками.

Четвертий варіант – падіння чинної влади в Росії внаслідок різкої дестабілізації соціально-політичної обстановки та виникнення масових заворушень, які можуть  очолити лідери супротивників Путіна у правлячій верхівці або поза нею.

Така ситуація цілком можлива за критичного загострення внутрішніх проблем Росії та за відсутності бажаних успіхів на фронті. При цьому розвиток подій в країні стане неконтрольований. А його наслідки будуть непередбачуваними – від приходу до влади в країні військових заколотників до її дезінтеграції.

У першому випадку, після тимчасового призупинення інтенсивних бойових дій на фронті та, навіть, здачі окремих територій, Росія знову активізує війну. Таким чином військова хунта намагатиметься згуртувати довкола себе громадян на основі тієї ж, що і зараз, імперської ідеології, а також відвернути їхню увагу від внутрішніх негараздів. Разом з тим, через кризу в економіці у неї буде значно менші можливості, ніж у нинішньої влади.

Якщо ж Росія припинить своє існування як єдина держава, протистояння між нею і Заходом та війна проти України автоматично припиняться. В той же час, перед Україною постануть нові проблеми, пов’язані з виникнення осередків конфліктів поблизу її кордонів, потоками біженців тощо.

Постпутінська Росія та її ймовірна політика щодо України

Керівництво Російської Федерації, а також лідери всіх відомих кланів, скоріш за все, усвідомлюють небезпеку виникнення критичної ситуації в країні. Тому вони робитимуть все, щоб передача влади була керованою. З огляду на це, найбільш імовірним є розвиток подій за проміжним сценарієм між першим та другим варіантами.

Так, зацікавлені сторони у правлячій еліті РФ   досягнуть взаємоприйнятних компромісів стосовно наступника Путіна та механізму передачі владних повноважень. Диктатор може погодитись на це добровільно в обмін на гарантії його безпеки. Після того, він може бути призначений на якусь символічну державну посаду, відправлений на пенсію з обмеженням його діяльності, чи ліквідований під виглядом захворювання.

Подібних прецедентів чимало. Серед них можна відзначити: призначення колишнього глави уряду та президента РФ Д. Медведєва заступником голови Ради безпеки РФ; зняття з посади та відправку на пенсію генерального секретаря ЦК КПРС М. Хрущова; вбивство (за однією із версій) лідера СРСР І. Сталіна під виглядом інсульту. Всі вони мали не менші повноваження та можливості для збереження своєї влади, однак не спромоглися зробити цього.

Наступник Путіна буде представлений російською пропагандою як його послідовник, який продовжить жорстку політику з відстоювання інтересів Росії. При цьому робитиметься розрахунок на те, що подібний курс усе ще підтримується більшістю росіян. Однак, ким би не була ця особа, на першому етапі новий президент РФ перебуватиме під контролем тих самих кланів, які приведуть його до влади. Тому він буде змушений зважати на їхні інтереси.

Наразі головними із таких інтересів є створення умов для нормальної роботи економіки Росії як основи збереження державної стабільності та положення і статків її правлячих кіл. Досягти таких цілей можливо лише шляхом відновлення нормальних відносин Росії із Заходом та припинення, чи призупинення війни проти України, що дасть змогу домогтися скасування антиросійських санкцій та знизити військові видатки. Саме на це і буде спрямована зовнішня політика Москви, незважаючи на декларації щодо її незмінності. А її головним напрямом стане досягнення певних компромісів зі США, Європою і Україною.

Водночас, за прикладом керівництва СРСР у 1980-х роках, в обмін на західну допомогу Кремль може розпочати процес обмеженої демократизації Росії. Звичайно ж, жорстка владна вертикаль не буде відмінена, діяльність реальної опозиції не буде дозволена, а чесні вибори не відбуватимуться. Натомість керівництво Росії обмежить контроль над економікою країни та втручання у її роботу, дещо розширить свободу слова та дозволить працювати деяким із нині заборонених соцмереж, а також послабить переслідування громадян за критику влади. Усе це буде супроводжуватись зміною загального тону риторики керівництва РФ та російської пропаганди, що будуть виправдовувати зміни у політиці, оскільки вони викликатимуть неоднозначну реакцію у російському суспільстві.

За звичною для Росії практикою робитиметься наголос на помилках попереднього керівництва країни в особі Путіна, які називатимуться головною причиною проблем країни. А за відсутності швидких успіхів у їх подоланні, відносно м’які звинувачення на його адресу можуть перерости на розвінчування культу особи.

Здійснення таких кроків дасть Кремлю змогу нормалізувати відносини Росії із Заходом, зміцнити її міжнародне положення, відновити участь у тих організаціях, з яких вона була виключена, а також покращити економічну ситуацію в країні.

Однак, США та Китай усе одно не визнають Росію рівною собі та не будуть ділити з нею світ. Тому вона не зможе вийти на рівень світової держави та залишатиметься регіональним центром сили з обмеженими можливостями дій проти сусідніх країн. При цьому КНР зберігатиме свій вплив на неї, хоча Москва і зможе послабити його за рахунок покращання стосунків із західними країнами та збільшення обсягів торгівлі з ними.

Крім того, Росія навряд чи зможе відновити свої позиції на європейському та світовому ринку енергоносіїв, які вже перерозподілені іншими країнами, в тому числі США. Виникнуть складнощі і з поверненням до РФ іноземних компаній. Деякі із них не захочуть цього зробити через втрату довіри до Росії, а інші – не будуть допущені російською владою, оскільки складуть конкуренцію національним виробникам.

Зазначені чинники не дадуть Росії повною мірою відродити свій економічний потенціал та її положення у світовій економіці, які були підірвані війною проти України. Це ускладнить можливості з підвищення російського військового потенціалу.

По мірі зміцнення позицій нового президента РФ та створення ним власного клану, будуть намагання вийти із залежності від попередніх політико-олігархічних кіл та замінити їх своїми креатурами. Наслідком цього може стати загострення політичної ситуації в Росії, а його результати будуть залежати від рішучості сторін та їхньої здатності реалізувати свої інтереси.

Скоріш за все, така ситуація не призведе до масштабного внутрішнього конфлікту в країні та буде певними чином вирішена. Свого часу Путін зробив це на свою користь, спираючись на російські спецслужби. Поки що важко сказати, чи зможе повторити щось подібне його наступник.

Утім, як зазначалося вище, у будь-якому випадку у подальшій перспективі влада Росії повернеться до протистояння із Заходом і до тоталітарної внутрішньої політики. Відновлення такого курсу не має альтернативи, оскільки імперська сутність Росії не допускає можливості її існування в умовах демократії та відсутності зовнішніх супротивників.

Саме положення як «обложеної фортеці» та тоталітаризм є головними чинниками стримування внутрішніх суперечностей для будь-якої країни, яка була створена за імперськими принципами, тобто шляхом захоплення сусідніх територій та поневолення їх народів. Це показали спроби демократизації СРСР і Росії у другій половині 1980-х – першій половині 1990-х років, які призвели до розпаду Радянського Союзу, до поширення відцентрових процесів у Російській Федерації.

У тому разі, якщо правлячій верхівці Росії не вдасться реалізувати розглянутий сценарій, ситуація в країні дійсно може набути критичного характеру.

Імовірність такого варіанту показав бунт власника приватної військової компанії «Вагнер» Є. Пригожина та його похід на Москву в червні 2023 року. За більшістю оцінок, він не зміг досягти бажаного, або, принаймні, дестабілізувати обстановку в країні, лише через нерішучість його дій. Так, під час заколоту влада в Росії в центрі та на місцях фактично була паралізована, а значна частина населення підтримувала його.

Конкретні особи, котрі могли б очолити новий бунт чи революцію в Росії, поки що відкрито не проявляються. Втім, на погляд аналітиків, ними можуть стати авторитетні генерали та офіцери ЗС РФ, невдоволені фактичною поразкою Росії у війні та діючою владою і подіями у країні. До них можуть долучитися окремі  представники вищого істеблішменту країни, які мають власні владні амбіції.

Поштовхом для кризового розвитку ситуації може стати різке загострення економічних проблем в країні, як це сталося в СРСР наприкінці 1980-х років або очевидний всім провал Росії на фронті. При цьому, якщо влада втратить контроль над ситуацією, в країні можуть розпочатись відцентрові процеси, які завершаться її розпадом.

Виходячи з досвіду подій у Росії у 1990-х роках, осередками непокори в країні можуть стати автономні республіки, створені за національним принципом, або економічно самодостатні регіони, які можуть існувати без Москви.

Автономні республіки на зразок Татарстану, Башкортостану, Чечні, Інгушетії, Дагестану, Бурятії, Саха-Якутії та інші, зберігають свою національну ідентичність та можуть відійти від Москви у випадку, якщо вона не зможе задовольняти їх економічні інтереси  чи утримувати силоміць.

Своєю чергою, внаслідок утвореного підґрунтя для непокори сибірських та далекосхідних російських регіонів Москва  змушена переорієнтувати торговельно-економічні зв’язки країни із заходу на схід. Це зближує їх з закордонними партнерами, насамперед, Китаєм. А Москва в якості посередника їм лише перешкоджає. Те ж стосується і північно-західних регіонів Росії, які можуть здійснювати пряме співробітництво з ЄС без участі Москви.

За оцінками деяких експертів, на відміну від розпаду СРСР, дезінтеграція Росії не матиме визначального впливу на геополітичну ситуацію в світі. Він вже  двополярний з двома провідними центрами сили, якими виступають США та КНР. А зникнення Російської Федерації лише певним чином змінить баланс сил між ними внаслідок втрати Китаєм можливості використовувати її як чинник тиску на США і Європу. Не буде глобальних негативних наслідків і для світової економіки, оскільки Росія займає в ній незначне місце і може бути легко замінена іншими країнами.

По суті, розпад Росії матиме значення лише для сусідніх з нею країн, які є її противниками чи союзниками. Причому, Європа, Україна та Туреччина позбавляться головних викликів і загроз їхній безпеці та інтересам, а Іран разом з країнами Центральної Азії втратять важливого для себе торговельного партнера.

Разом з тим, дезінтеграція Росії з високою ймовірністю призведе до виникнення громадянської війни на її території та низки збройних конфліктів. При цьому виникне загроза втрати контролю над ядерною зброєю та її застосування як самими учасниками конфліктів один проти одного, так і екстремістами та терористами проти інших країн. Суттєвими проблемами можуть стати також техногенні аварії і катастрофи, масові потоки біженців, а також розповсюдження зброї.

З огляду на зазначене, провідні країни світу намагатимуться не допустити розпаду Росії або максимально пом’якшити такий процес. При цьому США та НАТО можуть вжити заходів зі встановлення контролю над російською ядерною зброєю та її вилучення у випадку, якщо Росія все ж розпадатиметься. Плани подібних дій розглядались США в період до та після розпаду СРСР. А у ЗС США проводились навчання, під час яких відпрацьовувались завдання застосування підрозділів спецпризначенців у згаданих цілях.

Теж  може зробити і Китай стосовно тієї ядерної зброї Росії, яка знаходиться у Східному Сибіру та на Далекому Сході країни. Тим паче, що ці регіони, скоріш за все, будуть з часом захоплені КНР.

Слід також відзначити наміри США створити нову систему ПРО «Золотий купол». Одним із її завдань може бути знищення російських ракет у випадках їх несанкціонованих пусків. З огляду на науково-технічний потенціал України, вона може залучитись до даного проєкту.

Одне із ключових місць у політиці Кремля і надалі займатиме Україна.

Як вже зазначалося, на початковому етапі нова влада Росії може погодитися на певні компроміси з Україною з питань припинення війни, що матиме на меті створення умов для вирішення проблем російської економіки.

За припущеннями аналітиків, у мінімальному вигляді це може стосуватись згоди Росії на закріплення кордону з Україною по нинішній лінії фронту та повернення  окремих територій, зокрема, Харківської та Миколаївської областей. Водночас будуть зняті і всі ультимативні вимоги до України, окрім її нейтралітету. Як максимум, Москва може повернути Україні більшу частину її східних та південних регіонів, а також виступити з ініціативою щодо спільного володіння Кримом. Підґрунтя для цього створюється законодавчими нормами Росії та України, які допускають подвійне громадянство.

Разом з тим, у будь-якому випадку Москва не відмовиться від своїх т.зв. стратегічних цілей щодо відновлення контролю над Україною. З цією метою Росія буде застосовувати ті ж методи, що і стосовно Грузії.

Так, Москва буде використовувати вибори в Україні для просування своїх ставлеників до органів влади нашої держави. Наразі це практично є неможливим, оскільки організованих проросійських сил у Україні катма, а переважна більшість населення різко негативно сприймає Росію. Але з часом така ситуація може змінитися на користь Москви. Тим більше, за російської підтримки. Тому Росія працюватиме на перспективу.

Додаткові можливості для дій Росії з утягування України до сфери свого впливу надасть встановлення торговельно-економічного співробітництва між двома країнами після закінчення війни та підписання мирної угоди. При цьому Росія може запропонувати Україні різного роду преференції, в тому числі щодо відновлення споживання російського газу та його транзиту через українську територію.

Окремим каналом просування Росією своїх інтересів в Україні стане населення окупованих територій, яке може бути повернене нашій державі. Жителі цих регіонів, особливо молодь, підпали під ідеологічну обробку і можуть стати провідниками російських ідей. Серед них будуть залишені й агенти впливу Москви.

Згодом, після того, як керівництво РФ повернеться до проведення жорсткої зовнішньої політики, це віддзеркалиться і на його ставленні до України. Тобто, повториться все те, що мало місце після розпаду СРСР, включно з політичним, економічним, військовим тиском на Україну з метою примушення її відмовитися від європейської та євроатлантичної інтеграції на користь входження до сфери впливу Росії.

Досить неоднозначні наслідки для України може мати і дезінтеграція Росії. З одного боку, буде ліквідована загроза нового нападу Москви на нашу державу. Крім того, Україна зможе відновити свою територіальну цілісність, повернувши собі окуповані Росією території та ті, що були передані їй у період існування СРСР. В той же час Україна зіткнеться зі всіма тими негативними наслідками розпаду Росії, про які вже згадувалося. При цьому безпосереднє сусідство України з РФ зробить їх особливо чутливими саме для нас.

Все це вимагає, щоб  заходи з протидії загрозам Україні зі східного напрямку не припинялися.

Загалом вони мають включати:

• підтримання необхідного потенціалу Сил оборони України для стримування Росії та забезпечення їх спроможності відбити можливий напад з її боку і адекватно реагувати на інші загрози;
• активного входження нашої держави до системи європейської і євроатлантичної безпеки. Це стане справжньою гарантією безпеки самої України і сприятиме посиленню захисту Європи;
• збереження та зміцнення політичної й економічної складових протидії експансії Москви, яка неминуче продовжиться і у випадку зміни влади у Російській Федерації.

Таким чином, президент РФ Путін поступово втрачає здатність ефективно керувати країною. З огляду на це, його найближче оточення та лідери інших кланів у російській правлячій верхівці вживають заходів для здійснення  керованої передачі влади визначеному наступнику. Разом з тим, падіння режиму Путіна може статися внаслідок якихось дій його супротивників у вищих ешелонах влади, або революційних процесів.

У випадку планової зміни влади в Росії нове керівництво країни може перейти до проведення більш ліберальної політики та погодитись на певні компроміси із Заходом та Україною, що матиме на меті створення умов для вирішення проблем російської економіки. Так Москва зможе покращити відносини із Заходом та уникнути економічної кризи в країні. Однак, вона таки не зможе стати великою світовою державою та відновити економіку до довоєнного рівня.

У той же час, у подальшій перспективі Москва з високою ймовірністю повернеться до проведення жорсткого курсу зовнішньої та внутрішньої політики. Це ж стосуватиметься дій стосовно України. А тому Росія продовжить відомий курс у щодо нашої держави, який вона проводила за часів розпаду СРСР.

Разом з тим, не виключається можливість неконтрольованого розвитку ситуації в Росії та її розпаду. З одного боку, вона не матиме можливості  знову напасти на Україну, а з боку іншого – створить нові виклики та загрози нашій державі, пов’язані зі збройними конфліктами поблизу наших кордонів.

У будь-якому  випадку загрози для України зі східного напрямку зберігатимуться. З огляду на це, і по завершенню війни Україна має зберігати потужний військових потенціал, спрямований на гарантування її безпеки. При цьому важливе значення й надалі матиме поглиблення інтеграції України до європейської та євроатлантичної безпекових складових.

 Інститут глобальної політики

(Зображення згенеровано штучним інтелектом)