Політика Д. Трампа. Погляди опонентів та прихильників
Політика Д. Трампа викликає вкрай неоднозначні оцінки у світовому експертному середовищі, що стосується, зокрема, його ролі посередника у переговорах щодо припинення війни Росії проти України;
більшість експертів вважає, що його вчинки хаотичні і авантюрні. Деякі схильні назвати їх продуманими та цілеспрямованими, що також відповідають як американським, так і його власним інтересам;
з огляду на зазначене, загравання Д. Трампа з Москвою та тиск на Україну можуть бути елементом певної гри з метою послабити Росію завдяки підштовхуванню Путіна до подальшої безглуздої війни;
таким чином виснажуються економіка Росії та її військові ресурси, внаслідок чого вже у найближчій перспективі США зможуть диктувати їй свої вимоги.
У сьогоднішній ситуації головним питанням для України є перспективи завершення війни. Втім, ми не можемо капітулювати, аби як Росія намагалася примусити нас до цього, включно з активізацією ракетно-дронових ударів.
За будь-яких умов вирішення такого питання багато в чому буде залежати від позиції та дій президента США Д. Трампа, в руках якого реальні важелі впливу на Росію у вигляді санкцій критичної дії та військово-технічної підтримки України. Європа також так чинить, однак її можливості менші, ніж у США.
Втім, політика Д. Трампа досить неоднозначна за характером та по-різному оцінюється його опонентами, яких наразі більше, і прихильниками або так званими «трампістами». На погляд перших, ця політика необачна, хаотична і авантюрна, чим завдається шкоди США і їх союзниками та партнерам. Інші, навпаки, вважають її вдалою стратегією, яка лише здається такою, як було сказано вище.
Аргументи опонентів Д. Трампа добре відомі, однак їх варто порівнювати з версією «трампістів». Головним з таких є наполягання, що запроваджені Д. Трампом торговельні війни проти всього світу матимуть негативні наслідки, бо викликають гострі суперечності між США та більшістю таких країн. Це не може не послаблювати міжнародні позиції Америки, бо через відчутні збитки ускладняється робота американської економіки.
Крім того, піддаються критиці вимоги Д. Трампа посилити безпосередню відповідальність Європи за свою безпеку, щоб, як він вважає, не послаблювалася трансатлантична єдність та НАТО. Водночас США втрачають свій авторитет, як опори Західного світу у протистоянні з тоталітаризмом.
Негативно сприймаються також посередницькі дії Д. Трампа з припинення війни Росії проти України. Так, згідно з домінуючими поглядами українських та західних експертів, Д. Трамп заграє з Росією, знаходиться на її боці, поважає Путіна, відмовляється посилювати санкції проти агресора, тисне на Україну, примушуючи її поступатися, інакше обіцяє припинити постачання зброї. Своєю чергою, росіяни його звинувачують у тому, що висуває ультиматуми Росії та продовжує підтримувати Україну.
Зважаючи на зазначене, робляться невтішні прогнози для України, яка нібито буде змушена погодитися на невигідні для неї російські умови миру. В основному через марні сподівання України на Д. Трампа, який, з урахуванням її інтересів, реально не допоможе припинити війну. А Європа самотужки, без допомоги США не зможе належно її підтримати у такій війні з Росією.
У «трампістів» абсолютно протилежні погляди. Про це у нас вже частково писалося, але варто дати більш розгорнуту картину, особливо щодо їхнього трактування посередницьких зусиль Д. Трампа та можливих їх наслідків. По суті, це і є головною метою допису.
Так, прихильники Д. Трампа вважають, що більшість його вчинків досягають своєї цілі. Зокрема, метою його торговельних війн було примусити інші країни зважати на США та на заходи з усунення дисбалансу у двосторонній торгівлі. Саме так і сталося. Більшість із таких країн, так би мовити, пішли на поклон до Америки і погодились з тим, що вона підвищить тарифи на їх товари. Однакові збільшення податків були узгоджені на основі обоюдних компромісів, що дало змогу усунути найбільш гострі суперечності.
Прикладом такого підходу вважається підписання торговельної угоди між США та ЄС в липні ц.р., що поклало край проблемам у співробітництві сторін в торговельно-економічній сфері. Наразі тривають торговельні переговори між США та Китаєм, які загалом успішні. А збитки американського бізнесу через тимчасове падіння основних показників американської фондової біржі навесні ц.р. після збільшення Д. Трампом ввізних мит на іноземні товари вже компенсовані відновленням курсу акцій.
Повністю обґрунтованими вважаються також вимоги Д. Трампа до Європи у безпековій сфері. Обстановка дійсно потребує перерозподілу відповідальності між США та Європою (у вигляді європейської складової НАТО і ЄС) за захист трансатлантичного простору. Наразі це вже відбувається на практиці в плані зосередження зусиль США на стримуванні Китаю, а Європи — на протидії Росії.
При цьому США жодним чином не відмовляються від участі у гарантуванні безпеки Європи. Ба більше, саме завдяки зусиллям Д. Трампа європейські члени НАТО погодились збільшити оборонні видатки, що зміцнює Альянс. До того ж, США не тільки не зменшили свою військову присутність в Європі, а навпаки, збільшили її в рамках розміщення американських підрозділів у Фінляндії та Швеції після їх вступу до НАТО.
Відрізняється від інших і бачення «трампістами» політики Д. Трампа стосовно Росії та України, а також його посередницької ролі у припиненні війни. Зупинимося на даному питанні більш детально, оскільки для нашої держави воно найбільш важливе.
За оцінками експертів згаданої групи, Д. Трамп не знаходиться на боці Російської Федерації і не підтримує її. Він веде тонку гру з метою радикально послабити Росію, а при нагоді і ліквідувати її як єдину державу. Передусім це має бути в інтересах США і лише потім — України. Цілі Д. Трампа мають більш високий геополітичний рівень, ніж просто припинення війни.
Головна з них — усунути найбільш небезпечне джерело військових загроз щодо США та їх союзників, яким є Росія. При цьому береться до уваги, що сподівання США і Європи на демократичний розвиток Росії після розпаду СРСР були марні. Наразі у таке вже ніхто не вірить. Крім того, Д. Трамп намагається послабити позиції Китаю у спосіб підриву військового та економічного потенціалу Росії, яка є його найбільш значимим партнером. Ще однією метою є захопити російську частку на європейському та світовому ринку енергоносіїв.
Методика дій Д. Трампа досить проста. Передбачається заохотити Путіна продовжувати війну без якихось реальних результатів до того моменту, коли будуть критично виснажені сили Росії. Тим самим він домагається, щоб можна було диктувати Москві свою волю, а потім і дезінтегрувати Росію. Згідно з таким підходом, збереження України як незалежної держави, повернення нею своїх територій та прискорення процесів її європейської і євроатлантичної інтеграції розглядається як винагорода за понесені жертви. Саме цим пояснюється стратегія, яка застосовується Д. Трампом у його посередницькій діяльності.
Так, ключовою лінією політики Д. Трампа на даному напрямі є демонстрація прихильності до Путіна та систематичне перенесення термінів запровадження санкцій, що супроводжується публічним тиском на Україну з погрозами припинити постачання їй озброєння. Путін сприймає це як можливість продовжувати війну проти України аж допоки не будуть досягнуті поставлені ним цілі, незважаючи на втрати та посилення фінансово-економічних і соціальних проблем в країні. При цьому йому підкидається думка, що перемога над Україною може бути досягнута вже найближчим часом, а тому на будь-які згадані проблеми можна не зважати.
Водночас Д. Трамп не припиняє постачання зброї Україні. Навпаки, посилює цей процес. До того ж надається саме та зброя, яка може завдавати найбільших збитків російській економіці, зокрема, далекобійні ракети. Змінюється лише вигляд такої допомоги, яка зараз здійснюється через НАТО та за європейський кошт. Тобто, президент США ще і заробляє грошву для своєї країни. Але це не змінює суті справи. Україна має можливість успішно продовжувати опір, що є головним чинником вимотування сил Росії.
Крім того, замість запровадження проти партнерів Росії вторинних санкцій, що не будуть високоефективними та ускладнять торгівлю між США та КНР, яка важлива для американського бізнесу, Д. Трамп застосовує більш дієві методи підриву російської економіки. Так, завдяки його впливу, близькосхідні країни ОПЕК збільшили обсяги нафтового видобутку, що призвело до падіння світових цін на нафту. Разом з тим США почали виводити з-під санкцій Венесуелу, як власника великих запасів нафти, у якого їх більше, ніж у Саудівської Аравії. Зокрема, американські компанії почали закуповувати у Венесуели нафту для переробки.
Мета таких дій — знизити ціни на нафту до рівня нижче рентабельності її видобутку в Росії. В результаті видобуток стане невигідним, бо не забезпечуватиме доходів Російській Федерації. А крах її нафтової галузі прискорять удари України по російських НПЗ. Понад 20% таких потужностей вже виведені з ладу
Періодично Д. Трамп «наїжджає» на Росію, висуваючи їй ультиматуми щодо припинення бойових дій. Однак, це є лише елементом політичної гри, яка має продемонструвати об’єктивність його політики та маскувати її справжні цілі. І ще, Д. Трамп свідомо обмежує відновлення відносин США з Росією, виключно другорядними речами, що ніяк не мають відношення до розподілу світу. А саме цього розподілу найбільше прагне Путін.
Розглянута стратегія Д. Трампа має цілком конкретні наслідки. Вона послідовно послаблює Росію, змушує її поступатися, хоча це поки що стосується лише війни проти України. Це очевидно, якщо порівняти хід мирних переговорів з розвитоком негативних процесів у роботі російської економіки.
Так, стан російської економіки почав відчутно погіршуватися в лютому-березні 2025 року. Підсумки першого кварталу нинішнього року показали падіння темпів зростання ВВП. Тоді ж керівництво РФ та сам Путін почали балакати про необхідність «охолоджувати» російську економіку. В цей же період у контексті переговорів було заявлено про відмову Москви від захоплення всієї України та готовність Росії обмежитись лише всією територією Донецької, Луганської, Запорізької і Херсонської областей та Кримом. Такі зміни назвали першою поступкою Путіна.
В червні-липні ц.р. економічна ситуація в РФ різко ускладнилась, що цілком очевидно. За підсумками другого кварталу зростання ВВП фактично припинилося, а у цивільному секторі обсяги випуску продукції взагалі впали. Водночас розпочалось часткове або повне припинення роботи підприємств вугільної, автомобільної, будівельної та інших галузей. В серпні такий процес відчутно прискорився. Це змусило Путіна погодитись на другу поступку, а саме — обмежитись претензіями лише на всю територію Донецької області. Зазначені зміни принципові за характером, оскільки Запорізька та Херсонська області України були вписані ним у конституцію Росії.
Згідно з більшістю прогнозів, восени поточного року економічні проблеми Росії переростуть у кризу. Припинення роботи підприємств набуде масових масштабів. Крім того, почнуть банкрутувати банки. А різке зростання дефіциту державного бюджету змусить уряд різко збільшити випуск незабезпечених коштів, що збільшуватиме інфляцію. Резервний фонд повністю спорожніє. З високою ймовірність подібна ситуація підштовхне Путіна до чергових поступок, а саме — відмови від претензій щодо всієї території Донецької області.
Ні в першому, ні в другому випадках поступки Путіна не викликатимуть масової негативної реакції росіян. Скоріш за все, її не буде знову, за винятком критики його дій з боку Z-блогерів. Однак їх інформаційна діяльність придушуватиметься.
Саме на основі таких прогнозів робиться висновок, що до кінця 2025 року війна може бути заморожена вздовж поточної лінії фронту. Хоча, це може статися раніше, так як Д. Трамп все ж може запровадити вторинні санкції стосовно торговельних партнерів Росії.
Однак, це ще не все. Економічні проблеми Росії не щезнуть, навіть якщо санкції частково знімуться. Головною причиною таких проблем залишатиметься падіння цін на нафту. Через що РФ не зможе мати достатніх коштів для забезпечення бюджетних видатків. Не матиме доходів і бізнес. Тим паче, якщо ціни на російську нафту дійсно впадуть нижче рентабельності її витрат.
Крім того, Росія не зможе відразу ж суттєво скоротити військові втрати та швидко провести конверсію своєї економіки, яка значною мірою переведена на військові рейки. Не зможе вона і відновити свої позиції на європейському енергетичному ринку, який вже контролюється США.
За такого стану справ Росія матиме гостру потребу у зовнішніх кредитах та у знятті з неї більшості санкцій, що стане єдиною можливістю порятунку її економіки. Але усунути цю проблему зможуть лише США та ЄС, оскільки Китай нікому кредитів не надає, що є його принциповою позицією, а також не може вплинути на їх позиції щодо санкцій
США та ЄС можуть піти назустріч Росії, однак обумовлять це низкою вимог, зокрема, щодо повернення Україні її окупованих територій. І Москва може погодитись, хоча наразі повністю відкидає таку можливість. Не дарма ж колаборанти на півдні України вже публічно демонструють занепокоєння подібними перспективами та вивозять свої сім’ї до Криму. А в експертних колах РФ обговорюється варіант подвійного російсько-українського статусу Кримського півострова під егідою ООН.
Але ж кредити треба буде повертати, а коштів у Росії знову не буде, оскільки позику неминуче поцуплять, що є звичайною російською практикою. США та ЄС вкотре підуть назустріч Москві, але висунуть їй нові умови тепер вже щодо демократизації країни. Кремль буде змушений погодитись, що і може викликати розпад Росії, оскільки вона зберігає всі якості імперії і може існувати лише за умов тоталітаризму.
Саме через такі причини і у такий спосіб колись зруйнувався Радянський Союз. Звичайно, що США і Європа намагатимуться не допустити неконтрольованої дезінтеграції Росії, а тим паче, виходу з-під контролю її ядерної зброї. Але механізми для цього були опрацьовані в період розвалу СРСР. Зокрема, вони включають практику встановлення США і ЄС прямих контактів з лідерами державних утворень та спрямування їх дій у відповідне русло. Можливе також створення подоби Комісії Черномирдін-Гор (прем’єр-міністр Росії та віце-президент США на початку 1990-х років), якою Вашингтон фактично контролював російську ядерну зброю.
Починаючи з етапу можливого повернення Росією окупованих територій Україні, розглянутий сценарій має гіпотетичний характер. Втім, він цілком може бути реалізований на практиці. Тим більше, що Росія перестане існувати як цілісна держава, і це ніяк не позначиться на світовій економіці. Вона вже фактично виключена з міжнародних економічних зв’язків, а її місце посіли інші країни.
На все це піде певний час і Д. Трамп не зможе отримати бажаної премії миру вже у нинішньому, чи навіть у наступному році. Але він увійде до гурту найбільш видатних президентів США поруч з Р. Рейганом, що можна вважати набагато поважнішим досягненням.
Таким чином, всупереч більшості оцінок, політика президента США Д. Трампа логічна та цілеспрямована за характером і дає змогу реалізовувати американські та його власні президентські інтереси. В принципі, вони відповідають інтересам України. Хоча нашу державу він і використовує як інструмент для досягнення приватний цілей.
В рамках дій Д. Трампа найбільш важливе значення для України мають його зусилля з послаблення Росії, її можливої дезінтеграції. Реалізація таких планів сприятиме відновленню територіальної цілісності нашої держави, підвищенню рівня її безпеки та позитивному європейському розвитку.
Втім, у будь-якому випадку Україна не може покладатися лише на Д. Трампа. Головним гарантом безпеки, суверенітету та територіальної цілісності були і залишатимуться її Сили оборони.
Юрій Ільченко,
Інститут глобальної політики
