Посилення ППО України за сприяння НАТО. Проблеми та можливості з їх усунення

Вторгнення російських БПЛА до повітряного простору Польщі у вересні змусило керівництво НАТО вжити додаткових заходів з посилення свого ППО. Водночас було актуалізоване питання участі Альянсу у захисті неба України;

наразі відповідні рішення щодо ППО НАТО ухвалені та втілюються. Однак участь Альянсу у справі з посилення повітряної безпеки України є вкрай непростою. Її налагодження потребуватиме врегулювання цілої низки організаційних та технічних питань.

Внаслідок посилення Росією ударів по Україні з масованим застосуванням безпілотних літальних апаратів та ракет підвищується актуальність питання зміцнення системи протиповітряної оборони нашої держави. Наразі його вирішують, збільшуючи кількості засобів ППО, які надають Україні її партнери. В основному це країни-члени НАТО.

Разом з тим, активізація провокаційних дій Росії з цілеспрямованого порушення її безпілотними апаратами повітряного простору сусідніх з Україною країн Центрально-Східної Європи (ЦСЄ) та країн Балтії, які є членами НАТО, вимагає, щоб Альянс брав безпосередню участь в обороні українського неба. Це ще й підвищить повітряну безпеку НАТО на східному напрямку, оскільки більшість із російських ударних засобів будуть знешкоджуватись ще до підльоту до його кордонів.

Така проблема в контексті залучення НАТО до закриття повітряного простору України або створення над нею «безпольотної зони» порушувалось ще на початку повномасштабної війни Росії проти України у 2022 році. Однак, досі вона так і не вирішена. Скоріш за все керівництво Північноатлантичного союзу та країн-членів Альянсу прагнули уникнути участі у російсько-українській війні. Таке ж спостерігається і зараз. Після інциденту, пов’язаного із вторгненням двох десятків російських БПЛА до повітряного простору Польщі в ніч з 9 на 10 вересня ц.р., зазначене питання знову було порушене. Однак проти цього, як і колись, категорично виступила Росія. За словами міністра закордонних справ РФ С. Лаврова та інших російських посадовців, участь у знешкодженні російських ракет та БПЛА над Україною означатиме, що НАТО вступає у війну з Росію.

З огляду на зазначене, НАТО відмовилось від таких дій та обрало інший шлях. Було ухвалене рішення щодо початку операції «Східний вартовий», якою передбачається посилення протиповітряної оборони Альянсу на російському напрямку відповідним перерозподілом сил та засобів ППО. Планується створити так звану «стіну від дронів», тобто побудувати окрему систему протидії ББЛА. Для цього вже залучаються українські фахівці та використовується український досвід.

Пропонується також трансформувати Місію НАТО «Повітряна поліція Балтії» (Baltic Air Policing) у військову оборонну операцію. Очевидно, йдеться про збільшення кількості винищувачів країн-членів НАТО, які залучатимуться на ротаційній основі до охорони і оборони повітряного простору Балтії. Необхідність цього підтвердив факт демонстративного вторгнення трьох російських літаків МіГ-31 до повітряного простору Естонії 19 вересня ц.р. вже після оприлюднення вищезгаданих рішень.

Втім, навіть якщо питання безпосереднього залучення країн-членів Північноатлантичного союзу до справи з протидії засобам повітряного нападу Росії над територією України буде узгоджене на політичному рівні, то це не означатиме, що всі проблеми будуть зняті з порядку денного. Залишиться ще багато складнощів організаційного та технічного характеру.

Для того, щоб їх по-справжньому усвідомити, необхідно чітко визначити, що таке система ППО, як вона функціонує і як її можна вдосконалити, зважаючи на сьогоднішні потреби. Варто цю тему розглянути більш детально на прикладі систем протиповітряної оборони розвинутих країн та Альянсів, якими є НАТО і його члени, Росія чи Україна за всіх їх відомих обставин. При цьому, аби спростити пояснення, обмежимось лише згадкою про основні засоби ППО, які знаходяться на їх озброєнні (з урахуванням того, що більшість засобів ППО України західного виробництва).

Отже, система протиповітряної оборони будь-якої країни має дві основні складові. А саме: військова ППО (російською мовою «войсковая»; в деяких випадках називається «фронтовою») та об’єктова ППО або ППО країни. Вони призначені для знищення літаків, БПЛА та ракет противника на тактичному та оперативно-тактичному рівнях. У США та Росії є ще стратегічні системи протиракетної оборони, призначені для знищення міжконтинентальних балістичних ракет. Але вони виходять за рамки теми статті.

Головним завданням військової ППО є захист військ безпосередньо на полі бою від тактичних засобів повітряного нападу противника, в тому числі БПЛА, літаків тактичної авіації, вертольотів та тактичних ракет, включно з ракетами реактивних систем залпового вогню великих калібрів та дальності (відносно РСЗВ). Хоча вона може уражати і БПЛА, літаки та ракети оперативно-тактичного рівня, які пролітають над лінією фронту в глибину своєї території.

Основу військової ППО складають радіолокаційні системи та зенітні ракетні і зенітні артилерійські комплекси (ЗРК та ЗАК) малої дії від кількох сотень метрів до 20 кілометрів по дальності і до 5 кілометрів – по висоті. Найбільш поширеними з них з переносні зенітні ракетні комплекси на кшталт «Stinger» та «Стріла» та такі маневрені броньовані ЗРК і ЗАК, як «Gepard», «Панцир-С», «Шилка» та «Тунгуска».

До них можна віднести також і такі ЗРК, як «Бук» та С-300В і С-500 (є модернізаціями С-300 у варіанті військової ППО), однак вони знаходяться у тилових військових розташуваннях. До речі, індекси «125», «300», «400» та «500» означають зовсім не дальність дії ЗРК, що є розповсюдженою помилкою, а його серію або тип. При цьому реальна дальність стрільби визначається характеристиками ракети та висотою польоту цілі, оскільки існуючий рівень розвитку техніки дозволяє знищувати їх лише на прямій видноті (радіолокаційній або оптичній).

Тому, якщо ціль летить нижче рівня горизонту для наземних і морських засобів ППО або маскується вигинами місцевості чи лісами і будівлями, пролітаючи за ними, жодний ЗРК та ЗАК її не зіб’є. А знищення цілей у ближній зоні, коли їх видно візуально, ускладнюється швидкістю польоту, яка не дозволяє відреагувати.

Після того, як з’явилися БПЛА і їх почали масово застосувати, на озброєння військової ППО надійшли спеціалізовані засоби радіоелектронної боротьби та стрілецької зброї. Застосовуються також і звичайні автомати, кулемети та навіть гладкоствольні мисливські рушниці. Як показує досвід, стрільба по тактичних дронах дробом чи картеччю більш афективна, ніж кулями навіть із автоматичної зброї. У збройних силах Росії та України застосовуються також старі зенітні гармати малого калібру, які були зняті з озброєння і знаходились на складах.

В організаційному плані силами військової ППО є: окремі бригади або полки протиповітряної оборони у складі армій і корпусів; батальйони ППО у складі дивізій, роти ППО у складі бригад та полків; взводи і відділення ППО у складі батальйонів та рот.

Завданням об’єктової ППО або ППО країни є прикриття найбільш важливих об’єктів в глибині території країни, в тому числі великих міст, електростанцій, стратегічних підприємств, аеродромів, військових баз, місць дислокації ядерних ракетних комплексів тощо.

В ідеальному варіанті під захистом має бути вся територія країни, однак це практично неможливо внаслідок обмеженої дальності навіть найбільш потужних ЗРК та складності їх виготовлення у достатній кількості через високу вартість. Зокрема, заявлені дальності ЗРК Patriot складають 160 км, С-400 – до 400 км (що є перебільшенням російської пропаганди). Але це лише по цілях, які рухаються на великій висоті. Для інших цілей дальності менші.

Саме завдяки таким обставинам засоби повітряного нападу можуть оминати зони дій активних засобів ППО противника. Виходячи із зазначеного, було зроблено розрахунок щодо потреби України у, як мінімум, десяти ЗРК Patriot. Згідно з відкритими даними, наразі у наявності їх менше, що не дає змоги надійно забезпечувати протиповітряне прикриття країни. Ще гірша ситуація в Росії. ЗРК С-400 у неї багато, але і територія значно більша. До того ж вона не може поповнити їх втрату, яка завдається Збройними Силами України.

Певним чином згадані проблеми вирішуються за рахунок інших засобів. Класична система ППО включає три основні складові, якими є радіолокаційні засоби виявлення повітряних цілей наземного, повітряного та морського базування, зенітні ракетні комплекси середньої та великої дальності і винищувальна авіація. Вони розташовуються в три ешелони.

У першому ешелоні – РЛС виявлення повітряних цілей, які рухаються на малій висоті. Вони розташовані вздовж кордону або лінії фронту та мають відносно незначну дальність виявлення – до 30 км, однак дають змогу визначати факти прольоту засобів повітряного нападу та напрямки їх руху. За цими показниками відбувається націлювання активних засобів другого ешелону та інших наявних сил. У військовий час перший ешелон об’єктової ППО фактично зливається з тиловою зоною військової (фронтової) протиповітряної оборони.

У другому ешелоні знаходяться ЗРК середньої дальності на кшталт IRIS-T, HAWK та С-300 з радіусом дії від 40 до 80 км (заявляється також про дальність до 200 км, але це не відповідає дійсності). Призначення цього ешелону – знищення повітряних цілей, які прорвалися через лінію фронту. Засоби другого ешелону прикривають визначені об’єкти, що розташовані у смузі завширшки до 100 км від кордону або лінії фронту.

Третій ешелон складають ЗРК великої дальності дії на кшталт Patriot та С-400. Ними знищуються засоби повітряного нападу противника, які прориваються також через другий ешелон. Як правило, такі ЗРК розташовуються на дальності понад 100 км від кордону або лінії фронту, але можуть знаходитись і ближче.

Проріхи між зонами дії ЗРК прикриваються винищувальною авіацією ППО. Вони ж мають знищувати і ті повітряні цілі, які не уражені ЗРК. Такі завдання можуть виконувати практично всі винищувачі, які знаходяться на озброєнні ЗС країн-членів НАТО, України та Росії, в тому числі F-16, F-35, МіГ-29, МіГ-31 (перехоплювач дальньої дії), Су-27, Су-35 та Су-57.

Однак їх можливості з виявлення повітряних цілей власними бортовими РЛС відносно незначні. Тому вони потребують наведення радіолокаційними засобами наземного, морського та повітряного базування. Наземні та морські РЛС, в принципі, ідентичні та дають змогу наводити винищувачі на відстані до 350 км. Застосування літаків дальнього радіолокаційного виявлення та управління може збільшити цю відстань до 650 км. Такими літаками є західні Е-3А Sentry, Saab-340 AEW&C, Е-550А, E-2C Hawkeye та російські А-50 і А-100.

Разом з тим, всі з таких засобів недостатню ефективні для протидії дальнім БПЛА. Так, їх досить важко виявити, оскільки вони відносно малі за розмірами і в більшості своїй зроблені із радіопрозорих матеріалів на зразок пластика або пінопласта. Застосовувати проти них ЗРК середньої та далекої дії можна, але це зовсім недешево. Те ж стосується і винищувачів. Крім того, вони мають набагато більшу швидкість, ніж БПЛА, що дозволяє атакувати з бортових гармат лише такого одного, чи кілька із таких, а після розвороту літака інші дрони, як правило, випадають з його поля зору.

У такій ситуації сили та засоби об’єктової ППО доповнюються згаданими вище засобами військової протиповітряної оборони. Крім того, для знищення БПЛА застосовуються дрони-перехоплювачі та літаки легкомоторної авіації (на зразок спортивних), на які встановлюються кулемети. Але організація масованих нальотів безпілотних літальних апаратів все одно прориває систему протиповітряної оборони. Про таке, безперечно, свідчить досвід російсько-української війни.

З початку війни Україна та Росія здійснюють послідовні заходи з адаптації всіх складових своїх систем ППО до протидії БПЛА. Втім, керівництво НАТО та країн-членів Альянсу не надавало цьому питанню належної уваги. Скоріш за все, вони сподівалися, що Москва не наважиться застосовувати БПЛА для прямих провокацій. А наявні засоби ППО зможуть знищити ті поодинокі дрони, які будуть випадково потрапляти до їх повітряного простору.

Як наслідок, у випадку згаданого інциденту система протиповітряної оборони Польщі, як частина об’єднаної системи ППО НАТО, фактично не спрацювала. Відомо, що польські та нідерландські винищувачі F-16 та F-35 змогли збити лише три-чотири російських БПЛА із близько двох десятків. При цьому застосовувались ракети, які відчутно дорожчі за дрони. Не будемо давати оцінку ППО НАТО, але скоріш за все, без практичного досвіду вона не змогла б ефективно протидіяти ракетному нападові з боку Росії.

З огляду на зазначене виникає запитання: як така система ППО зможе посилити захист України? Однак, навіть якби вона могла ефективно працювати, у її нинішній конфігурації вона може знищувати засоби повітряного нападу над Україною лише в обмеженому вигляді.

Так, збивати дрони засобами військової ППО на зразок «Gepard» вона зможе на дальності не більше 20 км в глибину території України. Застосування більш потужних комплексів на кшталт IRIS-T та HAWK дасть змогу збільшити цей показник до близько 100 км, однак їх ракети занадто коштовні для знищення БПЛА. Крім того, виготовити достатню кількість таких ракет для систематичного відбиття масованих нальотів дронів не зможе жодна оборонна промисловість, в тому числі з об’єднаними зусиллями США і Європи.

Те ж стосується і вертольотів, і літаків легкомоторної авіації та тактичних винищувачів. Вертольоти і легкі літаки зможуть знищувати дрони лише на підльоті до українсько-польського кордону. А застосування винищувачів також буде занадто коштовним. Виходом є дрони-перехоплювачі, але дальність їх дії поки що обмежується десятками кілометрів.

Виходячи з ТТХ ЗРК Patriot, HAWK та IRIS-T, крилаті і балістичні ракети можна буде збивати на дальності до 160 км від кордонів країн Центрально-Східної Європи з Україною. Це дійсно посилить протиповітряну оборону західних регіонів України. Однак подібне рішення потребуватиме збільшення кількості згаданих ЗРК у країнах ЦСЄ, що знову стане проблемою. Принаймні, до виготовлення їх в достатній кількості, що потребуватиме часу та чималих коштів.

Тому треба визначати нові підходи, якими долаються всі ці перешкоди. Як мінімум, відповідні дії мають включати:

• по-перше, виведення на якісно новий рівень взаємодії між системами протиповітряної оборони України та країн ЦСЄ і НАТО, включно зі спільним вирішенням вогневих завдань;
• по-друге, розгортання на території України сил та засобів військової ППО сусідніх та інших країн-членів НАТО з метою віддалити рубіж ураження БПЛА від кордону;
• по-третє, забезпечення можливості дій вертольотів, легкомоторної авіації та тактичних винищувачів країн-членів НАТО у повітряному просторі України спільно з Повітряними силами ЗСУ. Це також дасть змогу відсунути на схід рубежі знищення БПЛА та ракет.

Без всього цього посилити захист неба України та, відповідно, знизити загрозу повітряного нападу на країни Центрально-Східної Європи практично неможливо.

Таким чином, збільшення Росією ракетно-дронових ударів по Україні, а також активізація нею провокацій проти країн ЦСЄ і Балтії із застосуванням БПЛА і літаків тактичної авіації вимагає, щоб всі сторони об’єднали зусилля у справі з протидії російській загрозі.

Наразі це може бути досягнуто безпосереднім залученням сусідніх з Україною країн-членів НАТО до оборони її повітряного простору. Разом з тим, це потребуватиме розв’язання низки складних проблем, які включають необхідність подолання опору з боку Росії, поглиблення взаємодії між системами ППО України та НАТО, а також забезпечення можливості дій сил та засобів протиповітряної оборони Альянсу як на українській території, так і у її повітряному просторі.

Якщо всього цього не зробити, то будь-які плани посилення повітряної безпеки України та НАТО від загроз з боку Росії не будуть реалізовані повною мірою.

Георгій Загорський,
Інститут глобальної політики

(Зображення згенеровано нейромережею)