Проблеми гарантій безпеки України та можливий спосіб їх усунення
Головними питаннями для України залишаються підвищення її здатності протистояти Росії та отримання твердих гарантій безпеки. Разом з тим, ситуація довкола вторгнення російських БПЛА до Польщі продемонструвала, що у НАТО є проблеми у справі з забезпечення надійного захисту своїх членів та партнерів. Отож, Україні необхідно шукати додаткові можливості з посилення своєї безпеки, зокрема, об’єднуватись з іншими країнами, які знаходяться у такому ж стані.
Згідно з офіційною позицією України, головною гарантією її безпеки має бути повноправне членство в НАТО. З огляду на це, вступ до Альянсу визначений її стратегічною метою. Для цього є об’єктивне підґрунтя. Незважаючи на ускладнення внутрішніх проблем, Альянс залишається у світі найбільш потужною та дієвою системою колективної безпеки. Про що може свідчити ситуація, коли в ніч з 9 на 10 вересня до Польщі вторглося близько 20 російських БПЛА. Це трапилося вперше. Ще один чи два дрони увійшли у повітряний простір Литви. До цього часу до Польщі, Литви, Латвії, Естонії та Румунії залітали лише поодинокі БПЛА. Разом з тим, реакція Альянсу на такий інцидент викликає певні сумніви щодо його готовності гарантувати надійний захист своїх членів.
Так, Північноатлантичний союз виконав свої зобов’язання щодо колективної оборони. У відбитті атаки спільно з польськими винищувачами F-16 діяли нідерландські літаки F-35, які захищають повітряний простір Польщі в рамках місії NSATU. Літаки, що дислокуються на авіабазі Кшесини під м. Познань, розпочали патрулювання з 1 вересня.
Основне завдання нідерландських літаків — допомогти Польщі прикривати авіабазу Ясьонка поблизу м. Жешув, де знаходиться логістичний центр, який забезпечує постачання зброї до України. Він був однією з цілей російської атаки. Крім того, центр прикривають дві батареї ЗРК Patriot ЗС Нідерландів.
У підвищену бойову готовність переводились розгорнуті в Польщі ЗРК Patriot ЗС Німеччини. Вони виявляли БПЛА своїми радіолокаційними засобами, але вогонь не відкривали. Разом із польським літаком дальнього радіолокаційного виявлення Saab-340 AEW&C виконував завдання італійський літак ДРЛВ Е-550А.
Водночас, згідно зі ст. 4 Північноатлантичного договору були проведені консультації щодо згаданого інциденту. Керівництво НАТО засудило дії Росії та визначило, що необхідно зміцнювати систему протиповітряної оборони Альянсу. Зважаючи на це, ухвалене рішення про проведення операції «Східний вартовий», якою передбачається посилення протиповітряної оборони Альянсу на російському напрямку.
До операції залучаються сили та засоби Дані, Франції, Великобританії, Німеччини та країн Центрально-Східної Європи, Балтії і Північної Європи. В основному це літаки-винищувачі та ДРЛВ, ЗРК, наземні РЛС контролю повітряного простору, а також бази і аеродроми. Передбачається перерозподіл відповідальності за оборону повітряного простору. Тепер сили будуть зосереджені там, де вони найбільш необхідні, а прогалини в обороні — ліквідовані.
Президент США Д. Трамп утримався від того, щоб надати чітку оцінку інциденту. Разом з тим, за заявою виконуючої обов’язки постійного представника США при ООН Д. Ші, Америка також долучиться до заходів з посилення протиповітряної оборони Європи.
Низка країн-членів НАТО виступили з власними ініціативами щодо термінового надання допомоги Польщі у зміцненні її ППО. Зокрема, Швеція посилає до Польщі засоби протиповітряної оборони та літаки, Нідерланди — дві батареї ЗРК Patriot, Чехія — три вертольоти для протидії БПЛА. А Німеччина та Великобританія ухвалили рішення про продовження термінів перебування в Польщі своїх винищувачів, які були доправлені туди напередодні СКШН ЗС Росії та Білорусі «Захід-2025».
В той же час, керівництво НАТО не зробило більш рішучих кроків на зразок ультимативних вимог до Москви щодо неприпустимості повторення подібних атак. Ба більше, був висловлений сумнів, що дрони запустила саме Росія. Тому розпочалося відповідне розслідування. А Угорщина і Словаччина взагалі припустили, що це могла бути провокація з боку України.
Досить обмежені за характером вищезгадані заходи з посилення системи ППО східних рубежів НАТО та безпосередньо Польщі. По суті, це лише перегрупування існуючих сил та засобів на найбільш загрозливі напрямки. Це може певним чином підвищити ефективність протиповітряної оборони Альянсу, однак повністю проблему не вирішить.
Така ситуація особливо негативна за характером в зв’язку з недоліками у системі ППО НАТО, які продемонстрував інцидент з БПЛА у Польщі. Зокрема, незважаючи на її потужність, із 19 дронів були збиті лише три. Причиною такого наслідку є те, що система розрахована на протидію ракетам та літакам і не відповідає новітнім потребам, коли основну загрозу становлять саме БПЛА.
Крім того, НАТО відмовилось від цілком логічного кроку щодо застосування своїх засобів ППО у суміжних з Україною країнах Центрально-Східної Європи для знищення російських засобів повітряного нападу над українською територією. Це дало б змогу реально посилити захист НАТО від загроз повітряних ударів з боку Росії. Однак, подібний крок вже зараз фактично призвів би до того, що Альянс мав би військове протистояння з росіянами.
Для того, щоб уникнути таких перспектив, Брюссель, по суті, жертвує безпекою Польщі, а з нею і Румунії, Угорщини, Словаччини та країн Балтії, які також можуть стати об’єктами російських ударів. Москва розуміє, що відбувається, і намагається тиснути на НАТО, щоб підривати його єдність та поширити паніку у європейському середовищі. Разом з тим вона ще хоче домогтися, щоб Альянс припинив постачати Україні засоби ППО. Але ніхто з членів НАТО навіть не поставив на порядок денний питання щодо необхідності посилити санкції стосовно Російської Федерації
Скоріш за все, якщо станеться так, що Росія реально нападе на Польщу із застосуванням ракет і БПЛА зі справжніми бойовими частинами, а тим паче, з наземним вторгненням до неї російських військ, то НАТО застосує ст. 5 Північноатлантичного договору. Однак, судячи з того, що відбувається в Альянсі, це також буде пов’язане з певними складнощами та потребуватиме певного часу. При тому, що «п’ята колона» в НАТО у вигляді Угорщини, Словаччини та різного роду правих, лівих і інших проросійських сил не тільки нікуди не дінеться, але й може активізувати свою поведінку.
У тому випадку, коли Україна ступить до НАТО, вона неодмінно зіткнеться з тими ж проблемами, що і Польща. Вони навіть будуть більш складними внаслідок їх різного положення.
Так, між Польщею та Росією розташована Україна. Тому Польща межує лише з Калінінградською областю Росії та Білоруссю. У цьому регіоні РФ ударного угруповання російських військ немає, а створити його досить непросто. Ввести до Білорусі свої війська Росія може, але також не миттєво. А процес їх передислокації приховати неможливо.
Тому напасти на Польщу раптово Росії не вдасться. Внаслідок цього НАТО матиме час для вирішення всіх питань, пов’язаних з наданням військової допомоги Польщі. І це вже не кажучи про те, що на її території вже знаходиться 5-й армійський корпус США та штаб і частини Багатонаціонального корпусу швидкого розгортання НАТО. Вони всі вступлять в бій з російськими військами у разі їх вторгнення.
Як і зараз, Україна перебуватиме в інших умовах. Вона і надалі межуватиме з Росією. А російські війська залишатимуться на українському кордоні. Їх кількість не тільки не зменшиться, але і зростатиме по мірі інтеграції нашої держави в НАТО. З огляду на це, Росія зберігатиме здатність без особливої підготовки знову напасти на Україну. Як наслідок, керівництво Альянсу буде змушене ухвалювати рішення щодо застосування ст. 5-ї про колективну оборону у досить стислі терміни, що стане серйозною проблемою через вищезгадані причини.
І це — в кращому випадку. Насправді у найближчій перспективі ні США, ні інші провідні країни-члени НАТО не погодяться надати Україні повноправного членства в Альянсі. Ніхто з них не зважиться загострювати відносини з Росією, яка категорично виступає проти приєднання України до Північноатлантичного союзу. Ще й під час війни, оскільки членство України в Альянсі автоматично розпочне збройне протистояння з Російською Федерацією.
Те ж стосується і планів з розміщення західних військ на території України. З тієї ж вищезгаданої причини, до закінчення війни вони не будуть реалізовані. Росія не погодиться з ними і після війни, що було нею чітко проголошено. Як ми вже писали у попередніх статтях, в Україні можуть з’явитися лише військово-тренувальна та цивільна місія ЄС та, не виключено, незначні підрозділи ППО. На більше Москва не погодиться.
Звичайно, можна сподіватись, що Росія критично виснажиться і це змусить її припинити бойові дії та розпочати мирні переговори. А потім і взагалі поставить її у безвихідне положення, коли вона нічого не зможе протиставити НАТО та Україні. Хотілося б у це вірити, однак недооцінювати противника неприпустимо в жодному разі.
Виходячи із зазначеного, поряд з продовженням стратегічного курсу України на вступ у НАТО необхідно активізувати дії з пошуку додаткових шляхів підвищення можливостей України у протистоянні з Росією, а з тим і гарантування її безпеки.
У другій половині 2000-х років, коли США та країни ЦСЄ і Балтії підтримували ідею вступу України до НАТО, а Німеччина, Франція та низка інших європейських країн виступали проти цього, висувалася ідея створити так зване «НАТО-2». До його складу пропонувалося включити США та країни, що зацікавлені у такому членстві України. Однак цю ініціативу так і не вдалося реалізувати.
Через позицію Д. Трампа зараз створити щось подібне неможливо. Більш реальним вбачається об’єднання зусиль України з іншими країнами, які також перебувають під загрозою російської агресії та мають схожі на наші проблеми з забезпечення своєї безпеки. В першу чергу це Польща та Литва, які знаходяться неподалік від нас, хоча і є членами НАТО та мають спільний кордон лише з Калінінградською областю Росії і Білоруссю.
Саме це і продемонструвала ситуація довкола прильотів російських БПЛА до Польщі та Литви і реакції на них НАТО. Як вже було сказано, ці країни стали об’єктом агресії з боку Росії, однак Альянс не надав їм повноцінної допомоги, хоча вони і є його членами. Аналогічним чином Північноатлантичний союз обіцяє гарантії безпеки Україні, але обмежується тільки наданням їй військово-технічної підтримки.
Україна, Польща та Литва мають спільне минуле та досвід військової взаємодії у сучасних умовах, що може бути основою для побудови певної форми союзу між ними. Так, у ХІІ–ХVI століттях вони входили до складу єдиної держави — Великого князівства Литовського та спільно протистояли Золотій орді, а потім її породженню — Московії. На жаль, внаслідок суперечностей між Україною, Польщею і Литвою, Велике князівство поступилося Московії. А потім вона взяла під контроль його складові спочатку у рамках Російської імперії, а далі СРСР та Радянського блоку.
Після розпаду того блоку Україна, Польща та Литва стали незалежними. Як знову ж таки відомо, Польща та Литва стали членами НАТО і ЄС та активно лобіюють інтереси України в цих організаціях. А з часу першого нападу Росії на Україну в 2014 році вони рішуче виступають на боці нашої держави та є одними з основних ініціаторів надання їй допомоги та посилення тиску на Росію.
Після того, як Москва розпочала в 2022 році повномасштабну війну проти України, взаємодія між трьома країнами вийшла на якісно новий рівень. Про таку взаємодію можна написати окрему статтю та, навіть, книжку. Тому зупинюсь лише на найбільш характерних фактах. Зокрема, Польща офіційно дозволила своїм громадянам брати участь у війні на боці України. І Литва не заперечує проти таких же дій своїх громадян. Через Польщу до нашої держави постачається основна частина зброї. Там же, в Польщі, знаходяться її проміжні склади. Зі свого боку Україна фактично піклується про протиповітряну оборону Польщі. І це вже не кажучи про те, що Україна відділяє Польщу від Росії та не дає тій вийти на польський кордон.
Все це може бути закріплене та розширене в рамках певної організації на зразок Вишеградської четвірки, до якої входять Польща, Чехія, Словаччина та Угорщина. Її було засновано ще у 1991 році з метою сприяння спільній інтеграції згаданих країн до євроатлантичних структур, для співпраці у сферах, що становлять взаємний інтерес, а також для посилення стабільності в регіоні. Свою роль організація відіграла, що демонструє доцільність створення подібних структур.
Досвід Вишеградської четвірки та аналогічних організацій може бути використаний і для міждержавного об’єднання України, Польщі та Литви. В подальшому до нього можуть долучитись інші зацікавлені країни, що дасть змогу наповнити більш реальним змістом ідею побудови Балто-Чорноморського союзу. Об’єднання не усуне всіх проблем, але надаватиме для цього більших можливостей.
Як і з іншими подібними планами, з реалізацією наведеної ініціативи виникне низка проблем. Проти неї неодмінно виступить Росія. Досить неясно, як до цього поставиться також НАТО і ЄС, які можуть сприйняти її як підрив своєї єдності та механізм їх втягування у війну. Значних зусиль потребуватиме і визначення цілей та функцій об’єднання, а також зобов’язань його членів.
Такі складнощі не є принциповими, їх можна подолати в процесі відповідних консультацій і переговорів. А початковим кроком у реалізації ініціативи може стати проведення міжнародних конференцій за участі всіх зацікавлених сторін.
Таким чином, ситуація довкола масштабного вторгнення російських БПЛА до Польщі демонструє наявність проблем у НАТО у справі з гарантування безпеки його членів. Ще більш проблемним питанням є здатність Альянсу гарантувати безпеку Україні. Наведені обставини вимагають робити пошук додаткових способів з посилення можливостей України у протистоянні з Росією. Одним із таких може бути об’єднання зусиль нашої держави з іншими партнерами, які мають подібні виклики і відчувають загрозу своїй безпеці.
Насамперед, це Польща і Литва. У України з ними спільне історичне минуле, вони мають досвід протидії російській агресії за сучасних умов. Це може служити підґрунтям для заснування міжнародної українсько-польсько-литовської організації.
Першим кроком у такому питанні має стати винесення його на розгляд зацікавлених сторін в рамках проведення відповідної конференції. Вона дасть змогу визначити ступінь зацікавленості потенційних учасників такого об’єднання, а також основні напрями дій з його утворення.
Юрій Михайленко,
Інститут глобальної політики
(Зображення згенеровано нейромережею)
