Проблеми в НАТО і альтернативи Альянсу. Роль і місце у них України
В зв’язку з ускладненням ситуації всередині НАТО, американські та європейські політики починають виступати за необхідність створити нові безпекові організацій замість Альянсу або для його доповнення;
більшість зі згаданих ініціатив передбачає залучення до таких структур України, яка має потужні збройні сили та досвід участі у сучасній війні, а також готова надати допомогу своїм партнерам;
разом з тим, Україна вже є вагомою складовою системи європейської безпеки. Її подальший розвиток дасть змогу Європі разом з Україною стримувати Росію без США.
Війна США та Ізраїлю проти Ірану ще раз продемонструвала наявність суттєвих проблем всередині НАТО. Проявом цього став провал спроб президента США Д. Трампа залучити європейські країни-члени НАТО до розблокування Ормузької протоки та забезпечення свободи судноплавства у її водах, що викликало гостро негативну реакцію з його боку.
Це стало вже другою конфліктною ситуацією в НАТО з початку поточного року. В січні вимоги Д. Трампа щодо передачі США контролю над Гренландією заледве не призвели до військового зіткнення між Америкою та Європою. Звичайно, до нього скоріш за все не дійшло б, але події довкола Гренландії все одно негативно вплинули б на єдність Альянсу.
До проблем НАТО можна віднести також його повільну реакцію на зміни у характері сучасних війн, які очевидно продемонстрували себе під час бойових дій на фронті в Україні. Про що свідчить низька ефективність роботи системи ППО Альянсу в Польщі у тому випадку, коли російські БПЛА вторглися до її повітряного простору вночі проти 10 вересня 2025 року.
Неготовність НАТО до сучасної війни проявилась і на навчанні «Hedgehog 2025» в Естонії в травні 2025 року, коли група з десяти українських операторів БПЛА умовно розгромила два батальйони військ НАТО. В такому ж плані можна розглядати і прорахунки США та інших країн-членів Альянсу, які мають свої військові бази в регіоні Близького Сходу або поблизу нього, з організації їх ППО. Тобто, на урок, отриманий в Польщі, не зважали повною мірою.
Разом з тим, можна викласти і аргументи про не типовість для НАТО згаданих проблем та щодо можливості їх вирішення. Так, НАТО є оборонним союзом, який створювався для колективного захисту учасників організації від нападу з боку СРСР. Зараз це, в основному, стосується Росії та протидії тероризму. Ані Вашингтонський договір, ані Статут Альянсу не зобов’язують його учасників погоджуватися з нападом окремих членів організації на інші країни.
Зокрема, масштабні теракти в США 11 вересня 2001 року Вашингтон оголосив актом агресії ісламських екстремістів проти Америки. Тому антитерористичну, а по суті, військову операцію США в Афганістані, підтримали всі члени НАТО та в тій, чи іншій мірі брали у ній участь. До того ж вона була схвалена ООН.
На відміну від цього, військова операція в Іраку, що розпочалася в 2003 році, США пояснювали необхідністю позбавити його ядерної зброї, а не його нападом на НАТО. Тому не всі члени Альянсу у ній брали участь. Ще меншу підтримку в НАТО мала військова операція проти режиму М. Каддафі в Лівії у 2011 році, якого США звинувачували у диктаторстві та утисках населення країни. Це так і було насправді, однак безпосередньо не впливало безпеку Європи, а тому і ігнорувалося європейцями.
Тоді також багато говорилося про втрату НАТО внутрішньої єдності та про можливість його розпаду. Але Альянс існує досі. Таке ж діється і зараз на фоні відмови європейців підтримувати військову операцію США та Ізраїлю проти Ірану, яка створює для тих негативні наслідки в плані підвищення світових цін на нафту та можливої активізації терористичної діяльності ісламських екстремістів в Європі. Однак, європейські країни не бачать в цьому підстав для втручання у війну на Близькому Сході, яку Д. Трамп розпочав з метою взяти під контроль іранську нафту без належного узгодження з Європою, що він сам і визнав.
Втім, незважаючи на загострені відносини між США та Європою через Гренландію та Іран, а також заяви Д. Трампа щодо можливого виходу Америки із НАТО, загроза розпаду Альянсу не критична. Ще у 2025 році Конгрес США ухвалив закон, що забороняє президентові країни самочинно припиняти її участь в НАТО, тобто, без дозволу на те вищого законодавчого органу. А той його ніколи і не дасть, а тому Д. Трамп не зможе реалізувати свої погрози.
Вирішується також і проблема приведення військової складової Альянсу у відповідність до сучасних вимог. Досвід російсько-української війни ретельно вивчається фахівцями НАТО і втілюється у практику їх військового будівництва. Тому іронізувати з приводу згаданих навчань НАТО не варто. Вони і відбуваються для того, щоб виявляти та усувати недоліки. За таким же принципом вдосконалюється і система ППО НАТО.
Звичайно, Північноатлантичний союз проблеми має, але вони більш глибокі і стосуються зовсім іншого. Основною з них є перетворення Китаю на новий центр сили у світі, який за своєю силою наближається до США, що своєю чергою вимагає від них, щоб залучалися додаткові ресурси для його стримування. Таку проблему США можуть швидко вирішити лише внаслідок перенаправлення частини своїх сил з Європейського на Азіатсько-Тихоокеанський ТВД. Своєю чергою, це потребує того, щоб Європа посилила відповідальність за свою безпеку.
Зараз зазначена проблема усувається в рамках нової системи євроатлантичної і європейської безпеки, якою передбачається перерозподіл завдань між її учасниками. США зосереджуються на стримуванні Китаю та беруть на себе відповідальність за стратегічну ядерну безпеку Європи. Своєю чергою Європа в образі ЄС та європейської складової НАТО за підтримки Америки докладає зусиль для протидії Росії.
Принципи створення такої системи й деталі відповідних кроків США, НАТО і ЄС відомі. Про них вже йшлося у наших попередніх дописах. Тому немає сенсу до них повертатися зайвий раз. Наразі робота за всіма такими запланованими напрямами триває без якихось суттєвих змін і має наслідки. По суті, контури нової системи європейської та євроатлантичної безпеки вже окреслені, включно з визначенням ролі і місця у ній України.
Єдиною серйозною перешкодою на цьому шляху є політика президента США Д. Трампа, зневажлива за характером стосовно американських партнерів. Причина криється в особливості його менталітету, який також відомий і не потребує якихось коментарів.
Втім, як вже згадувалося, Д. Трамп не зможе геть-чисто вивести США з НАТО та залишити Європу наодинці з Росією. Тим більше, що на виборах до Конгресу США в листопаді ц.р. цілком передбачувано переможе Демократична партія, що стане відчутним стримуючим чинником його авантюрної діяльності. До того ж, у будь-якому випадку Д. Трамп зможе залишатися на своїй посаді вже не більше, аніж три роки.
Однак, зміна влади у США не усуне всіх проблем у відносинах Америки з Європою, а отже і з НАТО. США будуть змушені і надалі розпорошувати свої зусилля на стримування КНР як на глобальному рівні, так і в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. При цьому, в АТР Європа у цьому допомогти не зможе, оскільки всі її зусилля зосереджуватимуться на протидії агресивному курсу Москви. Будуть мати місце й інші розбіжності між США та Європою, включно з їх різним ставленням до інших країн та способів усунення суперечностей на міжнародному рівні.
Тому проблеми в НАТО залишатимуться, що потребує відповідних кроків як США, так і Європи з тим, щоб гарантувати свою безпеку та відстоювати свої інтереси. В цьому плані експерти та політики висувають різноманітні пропозиції щодо створення нових безпекових структур за участю США, Європи та інших країн. У більшості із таких пропозицій мається на увазі Україна з її потужними збройними силами, реальним досвідом ведення сучасної війни та розвинутим оборонно-промисловим комплексом.
Зокрема, американський дипломат, колишній спеціальний посланник США з питань України генерал-лейтенант К. Келлог подав пропозицію створити нову оборонну систему за участю США, Японії та Австралії, а також тих європейських країн, які можуть вступити у війни на американському боці. Серед таких він визначив Німеччину, Польщу та Україну, яка вже долучилася до заходів з посилення протиповітряної оборони партнерів США на Близькому Сході та в зоні Перської затоки.
Своєю чергою, в Європі було висунуто ініціативу стосовно створення нового безпекового альянсу, який міг би бути незалежним від США та НАТО на основі так званої Коаліції охочих. До неї пропонується залучити Україну. Як відомо, до Коаліції охочих входять найбільш стійкі прихильники України, які постачають їй зброю, надають кошти на її закупівлю у США, працюють за іншими напрямами з надання допомоги нашій державі.
Втім, багато хто з європейців наполягають, що необхідно зберегти НАТО як основу трансатлантичної єдності та безпеки Європи. Таке вважається найбільш доцільним, оскільки дасть змогу зберегти наявні структури колективної безпеки та те, що було напрацьовано в рамках побудови нової євроатлантичної та європейської безпекової архітектури. А щоб компенсувати зниження участі США у гарантуванні безпеки Європи, пропонується посилити європейську складову Північноатлантичного союзу. Наразі для цього є все необхідне.
Так, Європа остаточно усвідомила реальність військових загроз з боку Росії і активно готується до відбиття російської агресії. З літа 2025 року в рамках виконання положень спільного документу НАТО і ЄС «Збереження миру – Дорожня карта оборонної готовності до 2030 року» вживається комплекс заходів для зміцнення обороноздатності Європи.
Вони включають: створення нових структур, необхідних для інтеграції в НАТО Фінляндії та Швеції; посилення передової присутності ОЗС НАТО в Європі; вдосконалення системи ППО із зосередженням головної уваги на посиленні протидії БПЛА та ракетам; підвищення військової мобільності; розгортання Європейським Союзом власних сил швидкого реагування; зміцнення кордонів країн-членів НАТО і ЄС з Росією та Білоруссю; розвиток системи протидії гібридним війнам та кібернетичним атакам з боку Росії.
Такі заходи належно фінансуються. У 2025 році європейські члени НАТО зобов’язалися збільшити свої оборонні видатки з 2% до 5% від ВВП, тобто, майже в тричі. Це, а також надання додаткових коштів з фондів ЄС дало змогу розпочати масштабну програму переозброєння Європи на загальну суму 800 млрд євро. Частина з цих коштів призначається для фінансування спільних військово-технічних програм з Україною. А спільні підприємства розташовуються на території європейських країн, що дає змогу безпечно виготовляти озброєння.
Водночас фактичне включення України до системи європейської і євроатлантичної безпеки, а також вступ до НАТО Фінляндії та Швеції, дало змогу створити потужну передову лінію оборони Європи вздовж всієї довжини лінії кордону з Росією. Вона включає три основні угруповання військ у складі збройних сил: України; Польщі та країн Балтії; Фінляндії, Норвегія та Швеції.
Україна прикриває південно-східний фланг Європи на Європейському ТВД, а її Збройні сили є передовим ешелоном ОЗС НАТО у Південно-Східній Європі. Їх другим ешелоном є війська Польщі у південній частині країни, а також збройні сили Румунії, Болгарії, Угорщини та Словаччини. Ці ж країни є оперативним тилом України. Зокрема, в Польщі та Румунії знаходяться хаби, які забезпечують постачання зброї до України, а через Словаччину та Угорщину до нашої держави подається газ з Європи.
Гарантії безпеки для України передбачають розміщення на її території міжнародних Сил стримування у складі військових підрозділів збройних сил країн-учасниць Коаліції охочих. Їх функції будуть подібні до Сил швидкого реагування НАТО і надаватимуть допомогу СОУ на основних напрямках наступу ЗС РФ та забезпечуватимуть умови для розгортання в Україні військ США і додаткових військових контингентів партнерів нашої держави.
На даний час угруповання ЗС Росії, яке виступає проти України, включає 12 загальновійськових армій загальною чисельністю близько 710 тис. солдат і офіцерів. Для порівняння – станом на березень 2026 року штатна чисельність ЗС РФ була визначена на рівні 2,39 млн осіб, з яких 1,5 млн осіб є військовослужбовцями. Тобто, майже половина із них задіяна у війні проти України і не може бути використана Росією на інших напрямках її протистояння з Європою і загалом НАТО.
Типова загальновійськова армія ЗС РФ складається з двох дивізій, окремої мотострілецької бригади, розвідувальної бригади, ракетної бригади, зенітно-ракетної бригади, бригади матеріально-технічного забезпечення та бригади РХБЗ. Це приблизно еквівалентно армійському корпусу ЗС США або багатонаціональному корпусу швидкого розгортання (БНК ШР) ОЗС НАТО. Подальші розрахунки виконуються, зважаючи га класичний принцип щодо необхідності трикратної переваги сил у наступаючої сторони.
Польща та країни Балтії прикривають Європу у центральній частині передової зони ЄТВД. Їх збройні сили є першим ешелоном ОЗС НАТО в Центрально-Східній Європі та Балтії. З огляду на стратегічне положення цих країн на основній вісі всіх російсько-європейських війн Москва – Мінськ – Варшава – Берлін, на їх території розгорнуті також 5-й армійський корпус ЗС США та БНК ШР ОЗС НАТО «Північний Схід».
За ними, у другому ешелоні, знаходяться ЗС ФРН та Франції. У разі необхідності вони можуть швидко посилити перший ешелон, насамперед переміщенням до Польщі та країн Балтії БНК ШР «Франція». Разом із посиленням передовий ешелон вищезгаданого угруповання ОЗС НАТО еквівалентний восьми загальновійськовим арміям ЗС РФ, які діють проти України. Тому в обороні воно здатне стримувати до 24-х російських армій.
Без посилення з боку НАТО збройні сили Польщі та країн Балтії еквівалентні приблизно п’яти російським арміям. Тому для нападу на них Росії буде необхідно не менше 15-армій, що також чимало.
Фінляндія, Норвегія та Швеція прикривають північно-східний фланг Європи на ЄТВД. Їх збройні сили є першим ешелоном угруповання ОЗС НАТО у Північно-Східній Європі. Їх другий ешелон включає війська Німеччини у північній частині країни та ЗС Нідерландів, Бельгії і Данії. Вони можуть швидко посилити перший ешелон за рахунок переміщення на Скандинавський півострів Німецько-нідерландського корпусу.
Разом із ним угруповання ОЗС НАТО в Північно-Східній Європі буде рівнозначне чотирьом російським арміям. Без нього – трьом. Тобто, вони можуть стримувати від 9 до 12 армій ЗС.
Такі розрахунки приблизні, зроблені на основі бойового та чисельного складу збройних сил європейських країн та з’єднань ОЗС НАТО мирного часу. Крім того, там не враховуються сили та засоби США, які можуть бути переміщені до Європи у загрозливий період. Вони можуть включати ще, як мінімум, дві механізовані дивізії, дві повітрянодесантні дивізії та дві дивізії морської піхоти. Не береться до уваги Туреччина, яка також є членом НАТО і має збройні сили, еквівалентні Південному військовому округу ЗС РФ.
Однак, навіть і без того цілком очевидно, що НАТО може стримати Росію. У випадку, якщо США покинуть Альянс, його європейська складова все одно зможе це виконати разом з Україною. В принципі, якщо продовжуватиметься війна Росії проти України, що відтягує на себе більшу частину російських сил, протидіяти російській агресії зможуть і сама Польща разом з країнами Балтії, а також країни Скандинавського півострова. Вони мають відносно незначні збройні сили, але характер місцевості в їх регіоні значно полегшує оборону і ускладнює наступ.
Як свідчить історичний досвід, Польща та Фінляндія спроможні воювати з Росією. Так, ще у серпні-вересні 1920-го року 5-а армія Війська Польського розгромила війська Західного фронту Червоної армії і перейшла у контрнаступ. Втрати червоних становили близько 100 тис. осіб. А у вересні-жовтні 1939 року Польща майже два місяці протистояла спільному нападу Німеччини та Радянського Союзу. При цьому проти Червоної армії фактично діяли лише польські прикордонники, оскільки основні сили Війська польського були на фронті проти Німеччини.
В 1930-1940 роках Фінляндія три з половиною місяці протистояла агресії з боку СРСР. І лише тиск на неї з боку Франції та інших європейських країн, а також відсутність достатньої допомоги, змусили її погодтися на перемир’я та поступитися своїми територіями. Червона армія втратила 130-150 тис. військовослужбовців.
Те ж стосується і країн Балтії. Їх опір Росії та СРСР менш відомий, але так звані «лісові брати» – місцеві партизани, активно боролися з радянською, а по суті, російською владою до середини 1950-х років.
Ані Польща, ані Фінляндія, ані країни Балтії не втратили свого бойового духу та жорстко протистоятимуть Росії у випадку її нападу. Їх громадяни це вже довели в лавах Сил оборони України. Вони аж ніяк не гірші за українців і будуть також, як і вони, боротися за свою свободу.
Будуть усунені і проблеми НАТО та європейських країн, які стосуються їх неготовності до сучасної війни. Як було згадувалося вище, саме для цього і проводяться військові навчання, під час яких вони переймають досвід російсько-української війни. Україна надає їм в цьому допомогу і фактично виступає наставником для НАТО.
Тому напад Росії на сусідні з нею країни зупиниться на їх кордонах. Тим більше, що після звірств росіян в Україні нова стратегічна концепція Альянсу не допускає можливості прориву російських військ вглиб європейської території з подальшими контрударами. Тепер жорстка оборона вибудовується на кордоні, а розгром російських військ планується на тих територіях, звідки вони будуть наступати.
Хоча, Україна може брати участь і в інших безпекових структурах та військових операціях США і європейських країн, в тому числі за межами зони відповідальності НАТО. Саме це вона зараз виконує в рамках надання допомоги країнам Близького Сходу та Перської затоки у захисті від іранських БПЛА. Це ще більше підвищить значення України для США і Європи, що стане ще одним стимулом для надання нам підтримки з їх боку.
Отже, ситуація в НАТО стає більш складною, що пов’язано з потребою переорієнтації Америкою частини своїх ресурсів з Європи на стримування Китаю, а також з небажанням європейських країн брати участь в операціях США поза межами зони відповідальності Альянсу та неадекватністю політики Д. Трампа.
У такій ситуації як американські, так і європейські політики порушують питання про необхідність створення нових безпекових структур, які б замінили або доповнили НАТО. При цьому всі пропонують залучити до них Україну, що свідчить про важливість значення нашої держави для США та Європи.
Втім, Україні було б корисно, щоб зберігалася єдність НАТО та зміцнювалася його європейська складова. Це підвищило б здатність Європи спільно з Україною протистояти Росії навіть при зниженні участі США у гарантуванні європейської безпеки.
Хоча, Україна може брати участь в операціях США, а також заходах Європи з посилення своєї безпеки і у інших форматах, окрім НАТО. Позитивний характер таких дій для України показала її ініціатива щодо надання допомоги країнам Близького Сходу та Перської затоки у справі їх захисту від іранських БПЛА.
Юрій Ільченко,
Інститут глобальної політики
Колаж УНІАН, фото president.gov.ua, фото УНІАН
