Росія продовжує втрачати переваги у війні. Що буде далі?
Хід російсько-української війни свідчить, що вона виходить на межу, яка характеризується динамічною рівновагою сил сторін з поступовим зміщенням її балансу на нашу користь;
така ситуація потребує відповіді на запитання: що буде далі чинити Росія, чого вона зможе досягти і якими будуть наслідки її дій для України, і зрештою, для неї самої? Це дасть змогу передбачити коли і як закінчиться війна.
У наших попередніх дописах вже йшлося про те, що російсько-українська війна фактичного переходить у позиційну форму з ознаками наближення перелому в ній на користь України. Наразі до такого висновку дійшло багато українських та західних експертів. З ними також погоджуються окремі російські політики і пропагандисти. Дійсно, з початком року на фронті спостерігається зниження темпів просування російських військ. А ось Сили оборони України (СОУ) не тільки утримують свої позиції, але подекуди й переходять у контрнаступ. Більш ефективними стали удари СОУ по ворожих тилових об’єктах. Це вже йдеться про можливість подальших стратегічних досягнень.
Тоді цілком слушно поцікавитися: чого нам слід очікувати згодом і коли може закінчитись війна? Запитання непросте і неоднозначне. Отож, спробуємо дати на нього відповідь. Для цього необхідно згадати, що саме призвело до нинішньої ситуації у війні. Причини згаданих тенденцій досить відомі і також нами вже розглядалися. Але події динамічно розвиваються і дають нові докази того, що ситуація покращується для України, погіршуючись в той же час для Росії.
Так, Україна випередила Росію технологічно, насамперед, в питаннях зв’язку та управління, штучного інтелекту, БПЛА та протиповітряної оборони. Це дало змогу знівелювати переваги Росії у людських ресурсах, бронетанковій техніці, артилерії, авіації та крилатих ракетах. А після того, як в України збільшилася кількість власних крилатих ракет та балістичної зброї, Росія може не мати можливості завдавати ракетних ударів по нашій території.
Масовістю своїх військ, не зважаючи на втрати особового складу, ЗС РФ все ще спроможні протискати позиції СОУ на окремих ділянках лінії фронту. Але прорвати ті позиції, та ще й просунутися на значну глибину вони не здатні, бо це пов’язано з особливостями сучасного бою з масовим застосуванням БПЛА. Саме на це і покладається Україна в плані, так би мовити, обміну тимчасово втрачених територій на російські ресурси, які аж ніяк не безкінечні.
Передусім йдеться про людей, які перебувають на фронті. Україна якомога частіше замінює їх БПЛА та наземними роботизованими системами. Росія так робити не спроможна. Тому і втрат у неї на фронті більше, аніж прибуває поповнення. До слова, призовники-росіяни нарешті почали усвідомлювати, що на них чекає під час служби у російській армії. Як наслідок, кількість бажаючих укласти контракт, навіть за великі гроші, різко зменшилася. Вже чотири місяці поспіль план набору контрактників в РФ виконується лише на 60-75%. Це відчувається на фронті. Наприкінці 2025 року чисельність російських військ там становила 720 тис. осіб. Тоді ж командування ЗС РФ планувало збільшити її на кілька десятків тисяч. Однак, до середини квітня поточного року кількість, навпаки, зменшились до 680 тис. осіб, тобто, на 40 тис. Росія направила на фронт підкріплення зі складу стратегічного резерву загальною кількістю 20 тис. осіб. Це дало противнику змогу прискорити темпи наступу на окремих ділянках, але тимчасово.
Зараз СОУ знищують протягом місяця 30-35 тис. російських військових. З часом цей показник має бути доведений до 50 тис. За тих темпів набору контрактників, які є зараз і становлять близько 20 тис. осіб за місяць (зменшились на близько 10 тис, у порівнянні з минулими роком), до кінця поточного року загальна чисельність російських військ на фронті скоротиться приблизно до 500 тис. осіб. Не маючи змоги наступати, вони будуть змушені перейти до оборони.
Проблеми Росії із її ППО також не є таємницею. Їх визнає навіть керівництво РФ. За заявою секретаря Ради безпеки Росії, колишнього міністра оборони країни С. Шойгу, на російській території вже не залишилось безпечних місць. Це і не дивно. З початку війни Україна знищила понад 1,5 тис. різних засобів ППО противника. Компенсувати їх російський ВПК не може, як і виготовляти достатню кількість зенітних ракет. На сьогодні їх вже дуже не вистачає. Причому, Росія, на відміну від України, не може отримати техніку ППО від своїх союзників. Тому вона змушена зосереджувати залишки своїх засобів ППО для прикриття найбільш важливих районів. Основним із них є резиденція президента РФ Путіна на Валдаї. Там тих засобів не бракує. До недавнього часу тамтешня ближня ППО включала два кільця з 20 башт із ЗРК «Панцирь-С1». В березні ц.р. до них було додано ще сім. І це при тому, що такі ЗРК дуже необхідні і на фронті, і для захисту дійсно важливих об’єктів, якими є НПЗ і нафтогазові термінали у морських портах.
Другою за такою значимістю є м. Москва, третім – м. Санкт-Петербург, а четвертим – Кримський міст. З Москвою та Санкт-Петербургом все зрозуміло. Це перша та друга російські столиці, тому їх захист політичний за значенням. Кримський міст не має такої важливості, принаймні, у порівнянні з мостами через р. Волга, які забезпечують стратегічні комунікації. Але Москва захищає його на найвищому рівні як символ імперської політики.
ППО решти російської території значно слабша, що дає Силам оборони України змогу відносно легко її проривати. Наслідки таких дій також відомі і не потребують деталізації. Досить згадати лише, як палав НПЗ в м. Туапсе у Краснодарському краї РФ. Удари України по нафтогазовій інфраструктурі Росії в березні-квітні ц.р. завдали їй збитків на суму щонайменше 4 млрд дол. і не дали повною мірою реалізувати можливості з отримання надприбутків від зростання цін на нафту через війну на Близькому Сході.
В ніч з 24 на 25 квітня ц.р. наші БПЛА вперше дісталися до міст Челябінськ та Єкатеринбург на Уралі, які знаходяться близько 2 тис. км. від України. А вже влітку нинішнього року Україна матиме балістичні ракети, здатні не тільки досягати Москви, але й здолати її протиповітряну оборону. З огляду на це, керівництво РФ ухвалило рішення щодо евакуації звідти військових підприємств. Але куди їх евакуювати, коли під українським прицілом незабаром може опинитися не тільки Урал, але й Сибір?
Про економічні проблеми Росії також багато повідомлялося. Однак, зупинимось на них, оскільки саме через стан тієї економіки визначається можливість Росії продовжувати воєнні дії. Так, наразі вона сьогодні в найгіршому економічному положенні з початку війни. За офіційними даними, в І кварталі ц.р. ВВП країни впав близько на 2% у річному вимірі. Втім, за оцінками незалежних експертів, спад був значнішим і становив 5-7%.
За той же період дефіцит державного бюджету РФ сягнув 4,6 трлн руб., що перевищує плановий показник всього 2026 року, який був визначений у 3,8 трлн руб. Причина – зниження надходжень до бюджету на 8% та збільшення видатків на 17%. Це стало наслідком падіння нафтогазових доходів на 45% у порівняні з 2025 роком, а також додаткових видатків на підтримку економіки країни. Для покриття дефіциту із резерву Фонду національного добробуту було виділено 2,5 трлн руб. Наразі в ньому залишилося лише 1,5 трлн руб.
Економічні проблеми Росії стали системними за характером. Станом на середину весни 2026 року негативні тенденції спостерігаються у 22 з 28 ключових галузей. Найбільш проблемними є металургія – падіння в І кварталі ц.р. становило 15%, виробництво одягу та взуття – мінус 11%, будівництво – мінус 10%, харчова промисловість – мінус 10%.
Як і раніше, основним джерелом кризових процесів в Росії залишається накопичувальний ефект західних санкцій. При цьому підвищення цін на нафту не дозволяє його подолати і дає можливість лише утримувати економіку на плаву на мінімальному рівні.
Стрімке погіршення стану російської економіки загострює соціальні проблеми. Так, через відсутність стабільних доходів на підприємствах вчасно не виплачуються зарплати. Сьогодні така заборгованість сягає 2,12 млрд руб., що на 47% більше, ніж у минулому році. Життя людей ще більше ускладнює зростання цін на всі види товарів та послуг. Офіційно інфляція в Росії у 2026 року визначається на рівні 3%. Однак, насправді вона вже становить, як мінімум, 15%
Громадяни таким станом речей невдоволені, тому починають протестувати. Поки що протести за характером обмежені. Але, для прикладу, у Воркуті шахтарі вже готові страйкувати, як це було у 1990-х роках.
У будь-якому випадку, погіршення соціально-економічної ситуації в Росії на фоні відсутності успіхів у війні проти України викликає падіння авторитету чинної влади, в тому числі особисто Путіна. Реальні дані соціологічних досліджень влада не оприлюднює, однак, навіть те, що публікується, дозволяє визначати тенденції. Зокрема, навіть за офіційними повідомленнями в квітні ц.р. рівень довіри до Путіна впав до 71%, що є найнижчим показником з початку війни. А опитування громадян, в яких їм пропонують самим назвати тих, кому вони довіряють, взагалі дають показник довіри Путіну у 32%. На такому фоні Путін зі своїм режимом втрачають контроль над обстановкою в країні. Про що свідчить критика стану справ в Росії, яка поширюється останнім часом як у соціальних мережах, так і лунає на центральному телебаченні. До неї долучаються представники всіх верств російського суспільства, включно з пересічними громадянами, блогерами, пропагандистами та відомими політиками.
Такий процес, очевидно, відображає прагнення людей до змін в країні. Водночас він може свідомого розпалюватись певними політико-олігархічними силами у правлячій верхівці Росії за участю спецслужб з метою підірвати авторитет Путіна та створити умови для того, щоб його усунути від влади.
В Україні економічна ситуація також досить складна. Її ще більше погіршують російські удари по наших енергетичній, промисловій, транспортній та інших інфраструктурах. Але, Україні допомагають ЄС, НАТО, МВФ та країни-партнери. Як вже відомо, нещодавно було розблоковано кредит ЄС Україні в обсязі 90 млрд євро. А НАТО додатково виділило ще 60 дол. Америка припинила надавати фінансову допомогу Україні, але продовжує постачати зброю за європейські кошти.
Росія нічого такого не має. Китай їй не допомагає, а лише продає продукцію подвійного призначення за цінами, вищими від світових. Іран, як партнер, втрачений. Його ВПК розгромлений і ще довго не буде дієздатний. Північна Корея вичерпала всі свої військові запаси, більше продавати їй нічого. Тому, Росія так зв. війну ресурсів з Україною не виграє. В цьому плані вона дійсно воює не з однією Україною, а з усім Західним світом. А у нього фінансових та економічних ресурсів набагато більше. Тому війна дійсно зайшла у глухий кут у самому широкому стратегічному сенсі. Росія всю Україну захопити аж ніяк не зможе. Те ж саме можна казати про московські плани окупувати всю Донецьку область. Блискавично це зробити їй не вдасться.
Все, про що щойно йшлося, вимагає від Росії, щоб вона війну таки закінчувала. Це не гарантує, що вона усуне всі свої проблеми, але, принаймні, матиме можливість уникнути катастрофи вже у недалекій перспективі.
Путін може це зробити в будь-який момент. Пропозиції щодо заморожування війни по лінії фронту залишаються в силі. Такий варіант є найкращий для Росії. Вона зможе знизити військові видатки та спрямувати кошти на підтримку своєї економіки та забезпечення соціальних потреб населення. А після укладення мирної угоди ЄС та США почнуть знімати санкції з Росії, що створить сприятливі умови для її економічного росту.
При цьому припинення війни, навіть без досягнення її оголошених цілей, схвалить більшість російського населення. Воно вже втомилося від війни та від пов’язаних з нею проблем і прагне миру. А залишки Донбасу, як і весь він, нікому не потрібні. Не хвилюють переважну частину росіян і ідеї «денацифікації» та «демілітаризації» України, а також «порушення прав» її російськомовних громадян. Вони дбають лише про себе.
Як приклад, жителям Москви абсолютно не цікаво, що діється у Бєлгороді, Курську чи Брянську. А мешканців цих регіонів тішить, коли українські дрони та ракети летять у напрямку Москви. Показовою є також картина з біженцями із прикордонних районів Росії. Їм не тільки не співчувають, але і намагаються нажитися на них. Якого після цього ставлення росіян можна чекати до їх «співвітчизників» в Україні?
Що ж до імперських та шовіністичних настроїв російського суспільства, то вони завжди можуть бути задоволені пропагандою. Вона оголосить про «звільнення» Росією Донбасу та про створення сухопутного коридору до Криму. До того ж буде сказано, що Москва змусила Україну відмовитись від НАТО. Все це буде називатися «перемогою» Росії не тільки над Україною, але і Заходом, і більшість росіян у це повірить.
А відповідальність за втрати буде покладена на визначених владою осіб, які і понесуть «заслужене покарання». Зокрема, таку роль може бути відведено колишньому міністру оборони Росії С. Шойгу. Наразі все його оточення вже заарештоване за хабарництво. Тобто, підґрунтя для публічного принесення його в жертву вже готове. Армія його не підтримає, оскільки він завжди був їй чужим, а зараз ще і втратив зв’язок з нею.
Тому жодних виступів та бунтів проти влади не буде, оскільки вони не матимуть під собою ніякого підґрунтя. Не підуть проти Москви і військові, незадоволені втратою реальної перемоги. Можливо, частина генералів та вищих офіцерів дійсно хотіли б воювати до кінця внаслідок ідейних міркувань, але солдати-контрактники воюють винятково за гроші. Ідейних давно вже знищено. За «похід» на Москву ніхто нічого не заплатить, тому він і не відбудеться.
Згоду керівництва Росії на мир без капітуляції України можуть реально зганити лише російські Z-пропагандисти і то лише ті, які не на безпосередньому утриманні Кремля. Але з ними російські спецслужби досить легко розберуться, оскільки вони не спроможні зорганізуватися та повести за собою широкі маси.
Незважаючи на всі переваги рішення щодо заморожування війни по лінії фронту, Путін на це не піде. Перемога над Україною принципово важлива для нього з точки зору його головної мети, якою є відродження Росії в якості «великої світової держави». Таким чином він сподівається залишитись в історії великим політичним персонажем на кшталт попередніх правителів країни, які зробили колись з неї світову імперію.
Маючи на увазі такі цілі, Путін продовжує війну. Ба більше, там розглядається питання щодо проведення другої хвилі загальної мобілізації. На погляд російського військового командування, цього буде достатньо, щоб змінити хід війни на користь Росії і досягти бажаної перемоги над Україною. Так, саме завдяки оголошеній частковій мобілізації восени 2022 року Москва не тільки змогла уникнути катастрофи на фронті після провалів на півночі України та у Харківській, Миколаївській і Херсонській областях, але й відновити активні наступальні дії. Але вже за нинішньої ситуації загальна мобілізація може створити суттєві проблеми самій Росії та її нинішній владі. Наразі підтримка війни у російському суспільстві є мінімальною, а люди не бажають воювати навіть за великі гроші. Тому примусовий призов громадян до армії, а ще й на безплатній основі, з високою ймовірністю збурить російське населення, що може вилитися у бунти з непередбачуваними наслідками.
На насильно мобілізованих не можна буде покластися й на фронті. На відміну від контрактників, які все ж добровільно, хоча й за гроші, йдуть до війська, у мобілізованих взагалі не буде стимулів віддавати своє життя за незрозумілі цілі. Тому неминучими стануть масові дезертирства, що може призвести до обвалу фронту, як це сталося в 1917 році під час революції в Росії. Хоча і без того Москва навряд чи зможе пристойно організувати одночасний призов до війська сотень тисяч новобранців, оснастити їх, підготувати і нагодувати. Крім того, виникне проблема з дефіцитом кадрів, хоча це може вирішитись внаслідок припинення роботи підприємств та зростання безробіття.
З огляду на зазначене, Путін може продовжувати війну у її нинішньому вигляді, допоки це дозволятиме російська економіка, або не виникнуть якісь інші критичні чинники впливу на ситуацію в країні. Він буде затягувати переговорний процес, розраховуючи, що у Росії будуть можливості досягти рішучих успіхів на фронті, Україна та її західні партнери виснажаться, і що буде підтримка Д. Трампа, який начебто може вплинути на позицію нашої держави та розвалити НАТО.
Втім, на погляд деяких експертів та політиків, Москва може розширити війну проти України нападом на одну з країн Балтії. У разі успіху таких дій російське керівництво зможе це продемонструвати російському суспільству і компенсувати свої невдачі в Україні, а також відволікти від неї увагу Європи, розколоти НАТО і ЄС. Більш детально ця тема буде розглядатися у наступних статтях.
Зараз процеси втрати Росією здатності продовжувати війну прискорюють удари України по її нафтогазовій інфраструктурі та підприємствам ВПК, що послаблює російську економіку та пригальмовує виробництво озброєнь. А коли Україна отримає власну балістичну зброю, то такі удари стануть більш ефективними. Саме це і може змусити Путіна піти на переговори.
За різними оцінками, це може статися восени нинішнього або на початку наступного року. А може, й раніше. Згідно з деякими повідомленнями, Путін був готовий вести переговори та призупинити війну вже в квітні ц.р. Однак, він відмовився від цього, зважаючи на підвищення цін на нафту, що, на його погляд, мало покращити стан російської економіки. Поки що подібні сподівання не справджуються.
Отже, хід російсько-української війни набуває все більших ознак поступового перелому. Росія ще наступає на найбільш важливих для себе ділянках фронту, але темпи її просування знизились. При цьому вона може активізувати бойові дії лише після отримання поповнення зі стратегічних резервів, і то лише протягом короткого часу.
Причинами такої ситуації є перевага України у нових озброєннях та методах їх застосування, що гальмує наступ Росії і призводить до перевищення її втрат над поповненням. Це стосується як особового складу, так і технічних засобів, насамперед, протиповітряної оборони.
Втім, справжньою причиною сьогоднішніх проблем агресора є невпинне погіршення стану російської економіки, яку не врятує зростання нафтових цін через війну на Близькому Сході. Наразі економічне негаразди Росії вже починають негативно позначатися на роботі її ВПК.
Водночас у Російській Федерації загострюється соціально-політична обстановка, що негативно впливає на авторитет чинної влади країни. Ба більше, Путін починає втрачати контроль над ситуацією в країні, що очевидно використовується певними політико-олігархічними силами разом зі спецслужбами для перехоплення влади.
За таких обставин єдиною можливістю для Кремля утримати свої позиції є негайне заморожування війни по лінії фронту. Однак, Путін не погоджується так вчинити через свої амбіції. Тому він може спробувати наростити збройні сили до максимально можливого рівня у спосіб проведення мобілізації або продовжити війну у її нинішній формі, сподіваючись на виснаження України.
У будь-якому із цих випадків Росію очікує соціально-економічна криза, яка може перерости у політичну та підірвати позиції правлячої верхівки країни або її повністю усунути. Після цього в РФ може виникнути диктатура, або країна розпадеться, що буде найкращим варіантом для України, Європи і всього цивілізованого світу.
Юрій Ільченко,
Інститут глобальної політики
