«Світ наблизився до межі ядерної катастрофи»
Фрагменти виступу Олександра Бондара – директора державної наукової установи «Інститут екологічного відновлення та розвитку України», доктора біологічних наук, професора, Академіка НААН України, на пресконференції Інституту глобальної політики «Проблемні питання ядерної та екологічної безпеки в умовах війни (на прикладі ЗАЕС, Каховської ГЕС та міжнародних нафто- і газопроводів».
Окреслю загальні питання щодо екологічної, ядерної і радіаційної безпеки, що пов’язані з продовольчою, соціальною безпекою тощо. Щойно згадали про атомні станції – Запорізьку, Чорнобильську. Безперечно, сьогодні питання розвитку ядерної енергетики надзвичайно важливі. Ми знаємо, що в 2022 році Євросоюзом було ухвалене рішення віднести ядерну енергетику до «Зеленої таксономії ЄС». Ясна річ, що це надзвичайно важливо. І хоча це явище тимчасове, як на перехідний період, але свідчить, що міжнародне співтовариство вважає альтернативним джерелом енергії з мінімальним впливом на довкілля. Тому значно підвищує ефективність і зацікавленість нашої держави саме в розвиткові ядерної енергетики.
Але ми знаємо, що завжди кожну ситуацію чи явище можна розглядати з двох сторін. По-перше, це безперечно, як кажуть, білі лебеді, себто, позитивні речі, про які ми зараз говоримо: дешева електроенергія. В принципі, управління за цим циклом Україна освоїла досить давно. Але, по-друге, є тут і певний негатив. Це – явища, пов’язані з величезним забрудненням довкілля, з величезною небезпекою поводження з ядерним відпрацьованим паливом, тобто, з впливом на довкілля і відповідними негативними наслідками.
Сьогодні, після колишньої Чорнобильської катастрофи 1986 року, світ практично вперше зіткнувся з такими колосальними негативними фактами. Але з початком війни у 2022 році (хоча, в принципі, ми у військових діях вже з 2014-го року) всі ці питання відчутно загострилися. Світ наблизився до межі ядерної катастрофи. І не даремно такі важливі питання порушуються знову: екоцид, забруднення чи навіть знищення довкілля тощо.
Безперечно, сьогодні особливу увагу до себе викликала Запорізька АЕС. Так, її, так звані, умови існування дещо відрізняються Чорнобильської атомної станції. Якщо Чорнобильська знаходиться загалом у лісових масивах, на відстані до півтори сотні кілометрів від Києва, то Запорізька АЕС сьогодні зазнає впливу російської агресії. Це – по-перше. По-друге, вона розташована у низов’ї Дніпра. По-третє, її аварія може завдати набагато більшої шкоди, тому що, як відомо, там значно більше енергетичних паливних збірок, аніж на Чорнобильській атомній станції. На тій було таких 2 тисячі, а тут, на ЗАЕС – 18 тисяч. Практично територія забруднення може бути більшою в десятки разів. Зона критичного забруднення території – 30 000 км², і буде охоплено до 2 млн га українських земель… Треба усвідомити, який це може бути шкідливий вплив на довкілля Чорноморського регіону, взагалі зашкодить землям нашого півдня, що є основою житниці України.
Безперечно, поруч з цим питанням постає питання руйнування Каховської ГЕС. Ми досі ще не усвідомили тих наслідків, які можуть на нас очікувати через таку трагедію… Також варто мати на увазі, що наслідки екоциду пов’язуються з руйнуванням ГЕС. Сьогодні погляди в нашому суспільстві на ці наслідки, незважаючи на таке відверто негативне явище, розділилась.
Наприклад, було чимало виступів представників Національної академії наук, спеціалістів, на зразок: «От раніше там же був Великий луг. Це такі території, які колись використовували козаки. І що з давніх-давен там було прекрасне різноманіття – рослини, лісові гаї. Саме по низов’ю Дніпра. Отож, можливо, це якось і корисно, що можна зараз відновити цю територію внаслідок зруйнованої Каховської ГЕС?..». Але, як казали наші предки, в одну воду двічі не ввійдеш. Тому що території козацьких часів були зовсім інші. Там було чимало дичини, також використовувались для тваринництва. Наповненість водою Дніпра була десь на 40 відсотків більшою, ніж сьогодні.
І тому тема щодо Каховської ГЕС, яка безпосередньо впливає і на ЗАЕС, пов’язана якраз з тими екосистемними послугами, з тими важливими питаннями, які треба розглядати з боку їх впливу на довкілля. 600 000 га зрошувальних земель на сьогодні залишаються без води. Як також дуже бракує води основним містам, що розташовані на півдні України. І що цікаво: вода Чорного моря починає витискати поверхневі підземні води, засолювати їх і, як наслідок, ми матимемо відповідно пустельні ландшафти. Це не зараз, пізніше, але це ознака безперечного впливу на довкілля.
Крім того, всім відомо, що вище по Дніпру знаходяться Жовті Води. Це – ГЗК, перший урановий видобувний об’єкт в Україні 1949 року. Там залишилися три шахти. Це практично один із 28 таких світових об’єктів, найбільший в Європі з видобутку урану. І ось уявімо, що з 1949 року там складувалися відходи урану, якого там біля 35 млн тон. Без будь-якого захисту вони знаходяться якраз в басейні Дніпра. Приблизно за 700-800 метрів до зрізу води. І вся ця маса, якщо, не дай Боже, потрапить туди (внаслідок удару якоїсь російської ракети) опиниться в Дніпрі, а також забруднить величезну територію.
Всі ці безпекові питання пов’язані з іншими не менш важливими питаннями. Вони, кажучи образно, нанизуються на проблему екоциду. І сьогодні їм бракує належної уваги. Наприклад, стаття нашого кримінального кодексу, 441-ша, щодо визначення екоциду, Римський статут… Так, це все там зазначається. Але це сьогодні слід удосконалити. Навіть для того, щоб це оприлюднювалося і ми могли розраховувати на відповідні кошти від Росії за завдані нам такі збитки.
До речі, нагадаю про війну у 1991 році, зокрема, як ми знаємо, в Перській затоці, Кувейті та Іраку. Там було підірвано щонайменше 350 різних нафто- і газових свердловин. Збитки становили майже 300 млрд доларів, але всього 6 млрд було витраченими на відновлення екології. Тобто, у такому разі такі збитки треба довести, показати чого вони варті. Обчислені для репарації сьогодні такі наші збитки від Росії ми повинні довести у відповідних судах. Ось такі всі питання є в площині України…
І ще: ми сьогодні, так би мовити, наближаємося до питань сталого розвитку. Ми кажемо, що на такому тримається Євросоюз. Тобто, тримається на соціальних, екологічних, економічних аспектах. Але я вважаю, що сьогодні перед світом постали інші виклики. І це підтверджується подіями на Близькому Сході й у нашій країні. Тому слід додати ще одну, так би мовити, складову. Це – наша військова і національна безпека. Бо без утворення такого безпекового військового каркасу ми не зможемо сформувати свою систему сталого розвитку. Ми повинні повністю перебудувати систему землекористування, систему перебудування редутів, на зразок того, як було колись зроблено у Швейцарії. Тобто, нині ми маємо змінити парадигми землекористування в Україні, використання атому, саму систему безпеки. Ми зовсім по-іншому повинні сприймати сьогодні систему екологічного забезпечення національної безпеки в Україні.
Необхідно збирати інформацію екологічного змісту про стан довкілля на всій території України.
Зверну увагу на те, що з початком війни ми постійно отримували необ’єктивну інформацію відносно деяких подій. Спочатку в пресі була інформація про величезні пожежі в Чорнобильській зоні. Потім – про забруднення територій, виникнення екологічних збитків в окремих місцях Харківської області тощо. Але інформація, яку отримують сьогодні її споживачі – державні органи в тому числі часом не зовсім правдива. І тому якось постало питання про необхідність створити такий ситуативний інформаційний центр, «кімнату», де б повністю контролювалася і збиралася інформація екологічного змісту про стан довкілля на всій території України.
У 2010 році був такий міністр Злочевський. Він намагався створити таке інформаційне джерело з екології, про яке ми зараз говоримо у себе в Міністерстві екології України. Але не вдалося. Були витрачені величезні кошти, але цей, так би мовити, «літак» не здійнявся. Потім були ще деякі події. І ми окремо з Міненерго, Міністерством тимчасово окупованих територій ще до війни створювали, десь у 2018 -2019 роках, таку карту-онлайн, на якій можна було бачити ці екологічні місця у Донбасі.
Війна розпочалася у 2014-го році саме з Донецької і Луганської територій, де ми визначили такі небезпечні об’єкти. Їх було 3,5 тисячі у тих двох областях. Фіксувалося забруднення, визначалася від нього шкода довкіллю, моделювалися наслідки. Це була дуже поважна і корисна діяльність, хоча й невелика, тобто локальна.
І я вважаю, що зараз необхідно робити саме таке моделювання. На базі інституту, під егідою відповідних військових організацій, які, по-перше, надавали б об’єктивну інформацію, повідомляли про ситуацію з загальним забрудненням, про рівень мінування різних територій, забрудненням нафтою, про небезпечні явища в атомній енергетиці. Щоб ця інформація була об’єктивною, легкодоступною для структур, які ухвалюють рішення на державному рівні.
За воєнного часу необхідно дбати про екологічну безпеку
Ще є два інформаційні доповнення. По-перше, найголовніше, щоб питаннями безпеки займались ті особи, які за неї відповідають. Маю на увазі, що минуло два роки, як інститут екологічного відновлення виник на основі Державної екологічної академії, яка за час свого існування – 15 років – підготувала та підвищила кваліфікацію щонайменше 30 тисяч спеціалістів. Це ті, хто зв’язаний з екологічною безпекою. Маються на увазі управління екології, районні, обласні департаменти екології, питання національних парків, екологічних інспекцій тощо.
Але ж цю програму знищили! Тобто, її сьогодні передали в МОН і там вона «спочила в Бозі». Тобто, якраз сьогодні, за воєнного часу, коли потрібно конче переінакшити ставлення до екології, дбати про екологічну безпеку. Створити таку, знаєте, військову систему з оцінкою мілітарної безпеки, якої сьогодні в Україні ще немає, але яка потрібна конче. І тому будемо зараз вести розмову з Міністерством економіки, до якого зараз входить Міністерство екології як частинка з Мінагрополітики, про те, щоб відновити в системі Мінекономіки такий напрямок діяльності. Бо вважаю, що освіта – не наповнене відро, це палаюче вогнище.
Щодо іншого питання – про фахових аудитів атомних станцій. Хочу сказати, що Енергоатом свого часу вдався до дуже цікавої політики. Один з таких фактів: звідти в 2017, 2019 році звернулись до нас з приводу виконання екологічного аудиту Ровенської атомної станції. Вартість за виконане дослідження? Пропонують 150 тисяч гривень! Оплата за роботу на атомній станції? Ми відмовились.
Хтось таки взявся за цей аудит, провів за такий кошт. Хоча насправді обійти всі приміщення і зробити належний огляд практично неможливо. Тут до такої справи, як аудит атомної станції, має бути зовсім інший підхід, на державному рівні.
Олександр Бондар
