За матеріалами виступу на круглому столі Інституту глобальної політики «Російський авторитаризм як загроза глобальній безпеці»

«Коли Росія зазнає поразки, ми не знаємо наскільки це швидко станеться. Світ повинен до цього бути готовий, до такої трансформації»

Я хочу зробити деякі акценти, які  дуже важливі, щоб вони були в нашій загальній риториці.  

Перше. Росія, і тут так всі сьогодні казали, це не тільки авторитарна держава. Сьогодні ми маємо справу з неототалітарним режимом, який об’єднав у собі сталінську ідеологію і сучасні технології XXI століття. І це не тільки сьогодні загроза цього режиму сусідам. Ми, на Харківщині, як ніхто інший на собі це «сусідство» відчуваємо. Тому що все, що від такого «сусіда» тільки летить або повзе, що може рухатися, все, так би мовити, націлене на те, щоб вбити, зруйнувати або знищити. І якщо ми говоримо про тоталітаризм… Я згоден з тим, що не треба в чомусь нас сьогодні переконувати. Ми, звичайно ж,  переконані у своїй правоті, але ми дуже часто програємо ідеологічну війну.

І тут нам можна брати до уваги багато фактів, які повинні перебивати ось ту ідеологію, яка сьогодні проповідується завдяки інформаційним можливостям Росії. Ось, як приклад, тільки 2024 рік. В Росії було засуджено понад 20 тис. осіб за антивоєнну позицію. Тільки за один рік! Такий же приклад школярки Лізи Анікіної, яка отримала термін за антивоєнний коментар в Тік-Тоці.

Це не риторика, це реальність. Ідеологічний контроль.

Дітей в школах сьогодні навчають любити керівництво країни, Росію і боротися з ворогом. Якщо розглянути події, що відбувалися в Росії потягом останніх десятиліть, а може і раніше, то чи був коли-небудь період, щоб не вибудовувалася політика, ідеологія і виховання, найголовніше, дітей без наявності ворога? А якщо без згадок про ворогів, то на чому буде будуватися політика в Росії? Це ж – факт.

Старші за віком багато що пам’ятають і підтвердять, що в Росії нічого не змінилося. Колись нас теж навчали і змушували, наприклад, щоб ми прізвища всіх членів політбюро ЦК КПРС знали напам’ять, знали їх біографії. І ось бачимо, що в Росії нічого не змінюється з плином часу. Військова підготовка – з 10 років. Вона включена в державну програму… Тобто, це усвідомлена політика держави.

Наступне: контроль над інформацією. Я наведу приклад стосовно журналістки Марини Овсяннікової, яка вийшла з антивоєнним плакатом у прямий ефір. Вона сьогодні вже не в Росії, вона виїхала. А її колег засуджено на 8 і більше років.

Акцент наступний: пропаганда війни. На російському телебаченні відкрито говорять про знищення української нації. Такої «риторики» світ вже наслухався у XX столітті. Це вже колись було, а нині… з’явилося знову. Російська ідеологія та інформація свою справу роблять. І тому обдурені 80 відсотків тамтешніх людей підтримують вбивство росіянами людей в Україні. Незалежно в якій країні це буде відбуватися, але вони будуть точно за це голосувати. Це – наслідок системної роботи з обдурювання громадян, розпочинаючи з народження дитини, з дитячого садка, школи, ВНЗ і протягом подальшого життя. До речі, і на тимчасово окупованих територіях України також таке вже спостерігається.

Як Росія сьогодні загрожує світу? Крім відкритої військової агресії є ще кібератаки, про які всі чули, фіксували, починаючи зі Сполучених Штатів Америки, Франції, Естонії, багатьох інших країн. Також росіяни постачають зброю правлячим режимам в Сирії, Ірані, в багатьох країнах Африки. І це не припиняється. Вибори в багатьох країнах відбуваються не без участі Росії.

А є ще й ядерний шантаж. Починаючи з 2022 року це вже має відношення до війни з Україною. Офіційні представники Кремля заявили про право Росії на превентивний ядерний удар.  Такі заяви непоодинокі. І це знову-таки не страшилки, а задокументовані факти. На жаль, ми в міжнародному праві не знайшли механізмів ефективного протистояння цьому.

І щодо пропозицій на майбутнє. Коли Росія, скажімо так, зазнає поразки? Ми не знаємо, наскільки це швидко станеться. Але світ повинен до цього бути готовий, до такої трансформації. Думаю, щонайменше п’ять напрямків діяльності міжнародної спільноти мають бути визначені.

Перший напрямок: трибунал над військовими злочинцями. Такий, як колишній Нюрнберзький процес. У цьому є послідовна позиція України, світової спільноти.

Другий: деімперіалізація Росії. Дати право на самовизначення Татарстану, Бурятії, Інгушетії та іншим поневоленим народам. Всім  потрібно таке наполегливо підтримувати. Це якраз, так би мовити, той вибух зсередини, який нам дуже всім необхідний. Колись розпався Радянський Союз, і точно так має статися з Росією, оскільки вона вся тримається на насильстві.

Третій: освітня реформа. Заборонити культ імперських героїв. І нова програма навчання дітей, освіти молоді, звичайно ж, повинна формуватися не на міфах, а на фактах. Тих фактах, про які сьогодні всі колеги говорять.

Четвертий: роззброєння. Ніколи сама Росія не буде роззброюватися! Тому країна з найбільшою територією і з найбільшою кількістю ядерних боєголовок повинна роззброюватися під міжнародним контролем. Потрібно визначити такий ефективний механізм роззброєння. Цю гідру по-іншому нейтралізувати не вдасться.

І п’ятий: це, безумовно, контрольований  перехідний етап. На зразок того, як це було колись з Німеччиною після Другої світової війни. Міжнародна присутність, моніторинг і, звичайно, підтримка програм і розвиток демократії.

Ніколи тоталітаризм в жодній країні не усував нагальні проблеми. Він їх тільки збільшував. І для себе, і для всіх, хто поруч чи на великій відстані. Сьогодні Росія – головне джерело дестабілізації, агресії і, скажімо так, антигуманних світових  практик. Тому ми ніколи мовчки не переможемо тиранію. І ми повинні всі речі називати своїми іменами і діяти. Фактор часу тут дуже важливий. Діяти, допоки, як багато хто каже, не пізно.

Сергій ЧЕРНОВ,
президент Харківського дипломатичного клубу,
доктор наук з державного управління, професор