«Коаліція охочих» – для України
Гарантії безпеки без членства в НАТО

Поточні події в світі створюють об’єктивне підґрунтя для поглиблення взаємодії між Європою та Україною, яка виходить на якісно новий рівень. Причиною цього є плани США щодо зменшення своєї участі у гарантуванні безпеки Європи в той час, коли посилюються загрози щодо неї з боку Росії. У такій ситуації єдина можливість для Європи компенсувати зміни у політиці США – долучити Україну до нової системи європейської безпеки в якості її ключового елементу. Наразі це вже виконується практично в рамках запровадження чітких механізмів підтримки України та створення «коаліції охочих», якою є група країн, згодних надати їй також військову допомогу. Ставлення Європи до України повністю відповідає її інтересам. Реалізація цих планів сприятиме прискоренню процесу європейської інтеграції України та набуттю нею повноправного членства ЄС, зміцненню її обороноздатності і отриманню гарантій безпеки поза НАТО, а також розвитку української економіки.

Незважаючи на початок переговорів щодо припинення війни Росії проти України, це жодним чином не означає, що Москва відмовиться від своїх цілей стосовно нашої держави та методів їх досягнення. Даний факт зрозумілий для всіх і не потребує додаткових доказів. Тим паче, що Росія не тільки не знижує активності бойових дій на фронті, але й навпаки посилює їх. Поряд з цим вона продовжує висувати Україні ультимативні вимоги, які, по суті, рівнозначні примушенню до капітуляції.

Водночас Росія відкрито демонструє також агресивні наміри щодо Європи. Поки що вона обмежується лише войовничою риторикою, оскільки більшість сил російської армії прив’язані до України. Така ситуація не дає Росії змоги створити наступальні угруповання військ на європейському напрямку, де вона наразі обмежується лише обороною. Однак, Москва очевидно розробляє відповідні оперативні плани та зможе взятися за їх реалізацію після завершення війни проти України та відновлення своєї економіки і збройних сил.

Свідченням підготовки Росії до продовження довготривалого військового протистояння з Україною, навіть після припинення активної фази війни, а також її намірів напасти на Європу, є заплановане спільне СКШН ЗС РФ та Білорусі «Захід-2025» восени поточного року. В рамках таких навчань традиційно відпрацьовуються різноманітні варіанти війн Росії проти України та Європи. І ще, Москва послідовно нарощує чисельність своїх збройних сил та збільшує обсяги виробництва озброєнь, незважаючи на економічні проблеми країни.

Як відомо, у вересні 2024 року В. Путін ухвалив рішення щодо збільшення кількості особового складу ЗС РФ до близько 2,4 млн осіб. Згідно з такими планами, у поточному році до війська буде додатково призвані близько 150 тис. осіб, окрім тих, які направлятимуться на фронт. За їхній рахунок передбачається сформувати до 15 нових дивізій. Саме вони і будуть розташовані на північному заході Росії, де вона безпосередньо межує з країнами ЄС та НАТО.

На цьому фоні суттєвою проблемою для України і Європи стають наміри США зосередитись на стримуванні Китаю та знизити свій внесок у забезпечення європейської безпеки. Таке рішення Вашингтону має об’єктивний характер і пов’язане з виходом КНР на рівень провідного центра сили у світі, який не поступається США, а за деякими показниками і перевищує їх. На теперішній час саме Китай і стає головним викликом та загрозою для США, в той час, як Росії відводиться друге місце у списку американських супротивників.

Зважаючи на зазначене, протягом останніх років США та Європа у вигляді ЄС і європейської складової НАТО вже вживають заходи з перерозподілу функцій між ними, які до останнього часу мали послідовний характер на основі взаємних інтересів. Разом з тим, невиважена політика Д. Трампа перетворила цей процес на сварку між США та Європою. Те ж саме стосується і миротворчих зусиль Д. Трампа з припинення російсько-української війни. Як знову ж таки відомо, замість того, щоб надавати допомогу у справі зміцнення України, він розпочав тиснути на неї з метою фактичного примушення до поступок на користь Москві.

Наведені обставини створюють підґрунтя для об’єднання зусиль України і Європи у протидії агресії з боку Росії та компенсації негативних наслідків політики США, яка проводиться Д. Трампом.

З часу першого нападу Росії на Україну в 2014 році та, особливо з початком повномасштабної війни Москви проти нашої держави в 2022 році, ми вже активно взаємодіємо з Європою в питаннях стримування та відбиття російської агресії. Так, Європа надає військово-технічну та фінансово- економічну допомогу Україні. Зі свого боку Україна відіграє роль передового бастіону на шляху військової експансії Росії в європейському напрямку.

Все це служить основою для входження України до нової системи європейської безпеки в якості її ключового елементу. Ба більше, така система фактично не може бути створена без України, у якої найпотужніша армія в Європі з бойовим досвідом та вмотивованістю до дій проти Росії. Тому лише Україна може вирішити проблему стосовно зниження участі США у гарантуванні безпеки Європи, через що та опинилася у вкрай складному положенні.

Як наслідок, зацікавленість Європи в Україні вийшла на якісно новий рівень, що знайшло відображення у посиленні підтримки нею нашої держави, яка набула також нових форм. На сьогодні надання допомоги Україні визначено одним із основних пріоритетів ЄС. При цьому запроваджені відповідні механізми, що дозволяють уникати затримок з виділенням Україні фінансів та інших ресурсів, як це було на початку 2024 року.

Водночас, за ініціативою Великобританії та Франції створена так звана «коаліція охочих», а саме – групи країн, готових надати їй також військову допомогу, хоча і в обмеженому вигляді. В рамках групи обговорюються плани гарантування безпеки України у спосіб створення «сил стримування» у складі військових контингентів західних країн. Зокрема, розглядаються можливості щодо:

• розміщення військових баз у складі підрозділів сухопутних військ країн-партнерів України в глибині її території. Їх головним завданням буде стримування Росії самою своєю присутністю, а також участь у матеріально-технічному забезпеченні української армії та підготовці її особового складу до застосування західних озброєнь. А в разі необхідності вони зможуть надати безпосередню військову допомогу Силам оборони України, насамперед, у захисті великих міст;
• залучення військово-повітряних сил учасників «коаліція охочих» до виконання низки завдань з підтримки України. Це може бути патрулювання її повітряного простору, протиповітряна оборона, а також розвідування військової діяльності Росії у прикордонній зоні з Україною та в акваторії Чорного моря. Так, керівництво ЄС розглядає окремий від НАТО план Sky Shield («Небесний щит»), який передбачає залучення 120 винищувачів для захисту неба України. Літаки можуть базуватись як на території України, так і у суміжних з нею країнах НАТО і ЄС, насамперед, в Польщі та Румунії. Як і зараз, до виконання розвідувальних завдань в інтересах України можуть залучатись літаки ДРЛВ Е-3А АВАКС НАТО, літаки радіоелектронної розвідки RC-135 та безпілотні літальні апарати;
• дій в інтересах України військово-морських сил європейських країн. Їх функції включатимуть стримування ВМФ Росії (чи його залишків) в Чорному морі, забезпечення безпеки судноплавства, охорону українських портів, ведення розвідки та розмінування морської акваторії. Кораблі країн-партнерів України можуть базуватись в портах Румунії, Болгарії та Туреччини, а також використовувати українські порти в якості передових пунктів базування;
• інтеграції систем ППО європейської складової НАТО і України. Першим кроком у вирішенні даного питання може стати залучення засобів протиповітряної оборони Польщі та Румунії до захисту суміжних ними регіонів України. Поки що ці країни з цим погоджуються, однак можуть змінити свою позицію в рамках «коаліція охочих»;
• поглиблення взаємодії в питаннях розвідки та обміну розвідувальними даними. Наразі це вже виконується практично. Втім, існуючий потенціал може бути доповнений розміщенням розвідувальних підрозділів країн-партнерів України на її території. В першу чергу це можуть бути засоби радіоелектронної розвідки, що наблизить їх до південно-західної частини Російської Федерації;
• налагодження спільного виробництва озброєння та військової техніки. Розвиток співробітництва між ЄС і Україною у цій сфері передбачається відповідними планами Європейського Союзу та реалізується в рамках чинних програм. Причому, українські підприємства вже працюють в низці країн ЄС, а європейські (зокрема, німецької компанії Rheinmetall AG) – в Україні. Є можливості для розширення подібної практики.

У випадку реалізації наведених підходів Україна та її збройні сили фактично стають передовим краєм оборони Європи або системи європейської безпеки. А війська європейських країн, які можуть бути розміщені на українській території, стануть як гарантами безпеки України, так і фактично другим ешелоном Збройних Сил України.

Наступним ешелоном європейської оборони на українському напрямку стануть війська ОЗС НАТО і ЗС США на території Польщі, Угорщини, Словаччини, Румунії та Болгарії і далі в глибині Європейського театру військових дій. Водночас на них покладатимуться завдання авіаційної підтримки України та посилення її протиповітряної оборони.

На європейські плани щодо України різко і негативно реагує Росія, вважаючи їх прямою загрозою своїй безпеці. При цьому вона розцінює можливість їх реалізації як пряме втягування Європи у війну. Разом з тим, погрози з боку Москви не спиняють лідерів Великобританії та Франції. За їхніми словами, Росія не може заборонити розміщення європейських військ в Україні. Разом з тим, вони та лідери інших членів «коаліції охочих» все ж вважають за можливе відправлення їх підрозділів до України тільки після завершення війни. Хоча, це стосується лише сухопутних контингентів. Все інше в тій, чи іншій мірі, може бути реалізовано вже зараз.

Окрему проблему створює стримане ставлення деяких із членів ЄС до необхідності виділити кошти на побудову європейської оборони. Крім того, оприлюднюються сумніви щодо спроможності Європи самостійно, без США, забезпечити свою оборону, навіть за допомогою України. І, нарешті, проти будь-яких ініціатив щодо зміцнення європейської оборони, а тим паче, залучення до неї України, традиційно виступають Угорщина та Словаччина.

Хоча, більшість зі згаданих проблем поступово вирішуються в рамках Європейського Союзу.

Зазначені питання систематично обговорюються під час різного роду міжнародних заходів за участю членів ЄС та інших партнерів України. Зокрема, одним із них стала зустріч лідерів країн-членів «коаліції охочих» 27 березня у Парижі за участю Президента України В. Зеленського.

Наслідки цих заходів добре відомі і не потребують додаткового згадування. Разом з тим, їх аналіз дає змогу зробити низку висновків із ситуації, які стосуються позицій Європи стосовно США, Росії і України, а також ролі та місця нашої держави в системі європейської безпеки.

Так, Європа остаточно позбулася ілюзій щодо можливого мирного співіснування з нинішньою Росією та розпочала реальну підготовку до відбиття агресії з її боку, яка вважається цілком ймовірною. Водночас змінилося мислення європейських лідерів та суспільства, які були впевнені, що нова масштабна війна у Європі неможлива, а зараз усвідомлюють реальність військових загроз своїй безпеці.

Наміри США применшити свою участь у забезпеченні безпеки Європи змушують її покладатися переважно на власні сили. Зважаючи на це, наразі здійснюється будівництво нової системи європейської безпеки, яка передбачає: створення власної оборонної складової на основі європейської частини НАТО; переозброєння Європи до 2030 року та отримання здатності самостійного виробництва більшої частини озброєнь; нарощування європейськими країнами власних збройних сил.

Незважаючи на реалізацію таких планів, керівництво ЄС розуміє фактичну неможливість самостійного забезпечення своєї безпеки, принаймні у найближчій перспективі. У ситуації, що склалася, єдиною можливістю вирішити безпекову проблему вважається залучення України, яка має необхідний військовий потенціал та готовність до його застосування для захисту Європи від Росії. Це надає Україні ключову роль та значення в системі європейської безпеки.

Наразі включення України до такої системи переходить у практичну площину. Це стосується визначення чітких механізмів надання військово-технічної та фінансово-економічної допомоги Україні, а також створення «коаліція охочих» та розробки планів розміщення «сил стримування» на українській території. Це можуть бути сухопутний, повітряний і морський компоненти та, по суті, вони складатимуть другий ешелон Збройних Сил України і стануть передовим рубіжем європейської оборони. Водночас поглиблюється взаємодія між Європою та Україною в сферах розвідки, протиповітряної оборони, логістики та виробництва озброєнь.

Головними рушійними силами у згаданих процесах є Великобританія, Франція та, певним чином, Німеччина, які виступають провідними європейськими лідерами. Це ж стосується і надання допомоги Україні. Саме за їх ініціативою реалізуються основні програми підтримки нашої держави, а також створена та функціонує «коаліція охочих».

Разом з тим, втілення таких задумів є досить складним процесом. Плани зміцнення Європи в рамках побудови нової системи європейської безпеки, можливість залучення до неї України, а також перспективи розгортання військових контингентів західних країн на українській території викликають у Росії різко негативну реакцію. Проти виступають і окремі члени ЄС. Певні розбіжності викликає також питання виділення необхідних коштів. Однак, всі із таких згаданих проблем не є нездоланними перешкодами.

Загалом плани та дії Європи стосовно України є для неї позитивними та відповідають її інтересам. В цьому зв’язку можливо відзначити такі основні аспекти:

1. Україна остаточно закріплюється в Європі в якості її невід’ємної частини. Тим самим повністю ліквідується можливість встановлення Росією контролю над нею;
2. участь України у системі оборони Європи як її ключової складової є також і гарантією безпеки нашої держави. Тим самим компенсується фактична втрата перспектив швидкого вступу нашої держави до НАТО;
3. більш широке залучення України до реалізації проєктів ЄС в галузі виробництва озброєнь сприятиме розвитку оборонно-промислового комплексу нашої держави, а з ним і всієї української економіки.

Все це створює потужні стимули для прискорення та поглиблення процесу європейської інтеграції України з кінцевою метою набуття нею повноправного членства в ЄС.

Юрій Михайленко
Інститут глобальної політики