ШОС і Росія: від інструменту свого впливу в Азії до «вотчини» Китаю
Одним із наслідків російсько-української війни є те, що Росія втратила свій геополітичний вплив у важливих для себе регіонах світу, включно з пострадянським простором. Втрачає вона і контроль над міжнародними організаціями, які створювалися за її провідною участю для просування своїх інтересів. Китай перехопив у неї ініціативу у ШОС та БРІКС і використовує їх у своїх цілях. Про що свідчить, наприклад, саміт ШОС у Бішкеку 31 серпня — 1 вересня 2026 року. Його КНР використала для зміцнення своїх зв’язків з країнами Центральної Азії, які Росія вважає зоною свого виняткового впливу. До того ж учасники саміту не тільки не підтримали війну Росії проти України, але й використовували майданчик ШОС, щоб Путін її припинив.
Шанхайську організацію співробітництва було створено у 2001 році за ініціативою Росії, яку підтримали Китай та низка інших країн. У складі організації є десять країн, в тому числі Білорусь, Індія, Іран, Казахстан, Киргизстан, Китай, Пакистан, Росія, Таджикистан і Узбекистан. Загальна площа території країн-членів організації становить 62 % площі Євразії, за кількістю населення — 41 % чисельності людей на Земній кулі, а сукупна економіка складає 25 % світової.
Офіційно організація займається розвитком співробітництва з метою зміцнення миру, безпеки і стабільності в регіоні; сприяє побудові демократичного та справедливого політичного і економічного міжнародного порядку; спільно протидіє тероризму, сепаратизму та екстремізму; поглиблює регіональні зв’язки у політичній, торговельно-економічній, енергетичній, транспортній, оборонній та інших сферах; сприяє економічному розвитку регіону та його інтеграції у світову економіку.
Для цього створені відповідні органи та Міжбанківське об’єднання ШОС.
Цілі у країн-членів організації спільні за характером. Разом з тим, в рамках ШОС кожен із таких членів має свої інтереси, які в низці випадків можуть бути суперечливими. Насамперед, йдеться про Росію і Китай, як про провідних учасників Шанхайської організації співробітництва.
Так, на початку 2000-х років Росія виступила з ініціативою створити ШОС для того, аби посилити свій вплив на країни Центральної та Південно-Східної Азії і розширити доступ до їх ринків. У такий спосіб Росія намагалася протистояти Заходові та мати додаткові можливості для свого економічного розвитку. При реалізації таких планів Росія покладалась на зв’язки зі згаданими країнами колишнього СРСР.
Аналогічні цілі щодо ШОС були також і у Китаю, який за часів колишньої Холодної війни був фактично лідером Третього світу, тобто тих країн, які не входили ані до Західного, ані до Східного блоків. Але вже тоді Китай, починаючи з Азії, підготовляв базу для поширення у світі свого впливу. На початковому етапі Росія фактично домінувала в ШОС. Вона впоралася зі своєю економічною кризою, що давало їй змогу мати активну, наступальною за характером зовнішню політику. Китайська економіка також швидко розвивалася, але на той час КНР в основному займалася внутрішніми справами і була досить стриманою на міжнародній арені.
Плани інших країн-членів ШОС здебільшого були суто прагматичні. Більшість із таких країн мали суперечності зі США та Європою і намагалися протидіяти тиску з їх боку за допомогою Росії та КНР. В тому числі в рамках Шанхайської організації співробітництва. Зокрема, співробітництво у форматі ШОС давало їм змогу обмежити використання долара США та розраховуватися національними валютами. Як наслідок, Москва змогла помітно поширити свій вплив на країни Центральної Азії, наростити зв’язки з Індією, Пакистаном і Іраном. Водночас відбувався активний розвиток відносин між Росією та Китаєм із російським домінуванням чи, принаймні, на основі рівноправ’я. Таким чином в Азії зміцнювалися позиції Росії. Однак, вона так і не змогла повноцінно використати ШОС як реальну противагу Заходові, оскільки інші країни-члени організації не були в цьому зацікавлені.
Такий стан справ зберігався до першої половини 2010-х років, коли Китай почав виходити на рівень другого після США центру сили у світі. А ось темпи економічного розвитку Росії почали знижуватися, і після свого нападу на Україну в 2014 році вона потрапила під дію західних санкцій. Внаслідок повномасштабного нападу на Україну в 2022 році положення Росії стало ще гіршим. Вона опинилася у міжнародній ізоляції з боку Заходу, а її економіку охопила глибока криза.
Шанхайську організацію Росія прагнула використати в якості свого опору у протистоянні зі США та Європою. Частково їй це вдалося досягти. Однак в цілому ШОС не змогла надати Росії рішучої переваги. Ба більше, вона у такому питанні почала навіть зазнавати втрат.
Так, Китай впевнено перехопив ініціативу у Росії в ШОС, відтиснувши її на другий план. Зараз саме КНР, а не Росія задають тон у роботі такої організації. Це очевидно пов’язується з домінуючою перевагою Китаю над Росією в економічній сфері, що визначає їх роль та місце у світі та у тій же ШОС. Наприклад, частка Росії у світовій економіці складає 1,5–2 %, а у ШОС — близько 10 %. Відповідні показники для КНР становлять 18–19 % та до 60 %. Обсяги торгівлі Росії з такими країнами як Індія знаходяться на рівні близько 60 млрд дол. за рік, з Казахстаном — 27 млрд дол. США, з Узбекистаном — 13 млрд дол. США, з Пакистаном — 1,3 млрд дол. США. Щодо США, то такі показники згаданих країн сягають 129 млрд дол., 49 млрд дол., 18 млрд дол., 20 млрд дол. Тобто, вони відчутно більші.
Судячи з таких показників, вони продовжують змінюватись на користь КНР. Крім того, Шанхайська організація співробітництва значною мірою інтегрована Китаєм у його стратегічну ініціативу «Один пояс, один шлях». Тому Китай посилює свій вплив у ШОС, включно з Центральною Азією як частиною пострадянського простору. А ось Росія свій вплив втрачає. Внаслідок запроваджених західних санкцій Росія все більше підпадає під вплив КНР і практично вже стала його сателітом. Про що може свідчити діяльність КНР стосовно зриву спроб Росії брати під свій контроль Казахстан у січні 2022 року, тобто напередодні нападу росіян на Україну. Спецслужби РФ тоді спровокували масові заворушення у Казахстані проти його чинної влади за очільництва президента країни К. Токаєва. Його змусили звернутися по допомогу до ОДКБ, яка й не забарилася. До Казахстану було введено війська з Росії, Білорусі, Вірменії, Таджикистану та Киргизстану. Основа тих військ складалася з російських десантників. Протести місцевого населення було придушено. Після цього росіяни мали намір залишити своїх військових у Казахстані в якості бази її збройних сил. Але Китай з цим не погодився. Тому Росія втратила Казахстан, який перетворився на незалежну від неї країну у сфері впливу КНР.
Ще одним прикладом того, що Росія втратила свою керівну позицію в ШОС стала відмова партнерів надати їй допомогу в усуненні проблеми дефіциту бензину внаслідок ударів України по російських НПЗ. Керівництво КНР взагалі заборонило його експорт і постачає у вкрай обмежених кількостях, в основному, для потреб китайських підприємців на сході Росії. Під загрозою західних санкцій уряд Казахстану також офіційно відмовився постачати рідке пальне для потреб Російської Федерації. На таке постачання погодився лише один невеликий казахський НПЗ.
Індія також на таке постачання не наважується. Лише раз бензин з цієї країни змогла отримати російська компанія «Роснефть», якій належить 49 % індійської компанії Nayara Energy. Однак, ціна такого бензину вдвічі дорожча за російську. Уряд РФ компенсував різницю з державного бюджету. Більше він цього зробити не зможе, оскільки не має відповідних коштів.
Всі ці тенденції повною мірою проявилися на самій зустрічі лідерів ШОС у Киргизстані 31 серпня — 1 вересня 2026 року. Домінуюче положення Пекіну в організації продемонстрував голова КНР Сі Цзіньпін, який фактично почував себе господарем саміту. Він був перший із інших глав держав, хто прибув до Бішкеку та зустрічав їх там, як у своїй вотчині. Така роль була підкріплена практичними діями зі зміцнення позицій Китаю в Центральній Азії. Так, Китай та Киргизстан уклали Договір про вічне (безстрокове) добросусідство, дружбу і співробітництво, а також підписали Спільну декларацію про всеосяжне стратегічне партнерство у новій епосі.
Базові договори наповнені конкретним змістом в рамках понад 30 двосторонніх угод, якими передбачається подальше безупинне будівництво залізниці Китай-Киргизстан-Узбекистан, спорудження автомобільного мосту на кордоні між Китаєм та Киргизстаном, розширення розрахунків у національних валютах і підключення киргизьких банків до китайської платіжної системи CIPS, а також взаємодія у науковій, освітянській та культурній сферах. Це можна вважати прикладом розвитку договірно-правової бази процесу закріплення позицій Китаю в Центральній Азії. А його основи закладені у Договорі про вічне добросусідство, дружбу та співробітництво між Китаєм і країнами Центральної Азії, який був підписаний в червні 2025 року під час другого саміту «Китай — Центральна Азія» (формат С+С5) в Астані. Угоди базуються на концепції «китайсько-центральноазіатського духу» і передбачають комплексний розвиток інфраструктури, торгівлі та безпеки в обхід геополітичного впливу Росії. Тобто, Китай демонстративно прибрав Росію з Центральної Азії, що визначено відповідною договірно-правовою базою та реалізується у політичній, економічній та культурній сферах. Росіяни все ще мають певний вплив в регіоні та реалізують це на двосторонньому рівні і через механізми СНД, ОДКБ та Євразійського економічного союзу. Але він слабшає і все більше стає формальним.
Китай використав саміт ШОС також для просування своїх геополітичних інтересів з приводу конструювання багатополярного світу на противагу одноосібному домінуванню США. По суті, це на зустрічі було головним у виступі Сі Цзіньпіна, який закликав країни-члени ШОС об’єднати зусилля у досягненні такої мети. Цілком зрозуміло, що йдеться про затвердження ролі Китаю, як провідного центру сили, що рівний з таким центром США, під виглядом боротьби за багатополярність світової системи. А ШОС використовується КНР як інструмент для досягнення такої цілі.
Росія, на відміну від колишніх часів, опинилася на периферії саміту. І це цілком підтвердило, що вона втратила своє лідерство в ШОС. Такі зміни є очевидні і для самого Кремля, який поспішив змінити своє ставлення до організації як до безперспективної для себе. Так, Путін не потрапив на початок саміту. І з’явився на ньому ближче до його середини роботи. При цьому досить ясно було, що головна мета президента РФ — демонструвати відданість Китаю та зустрітися з Сі Цзіньпіном, сподіваючись на його допомогу у протистоянні Росії із Заходом та у війні проти України. Згадані питання стають для Путіна особливо важливими в зв’язку з тим, що Вашингтон вдається до ультимативних вимог зупинити бойові дії по лінії фронту, а також те, що російська економіка наближається до межі своєї глибокої кризи.
Однак, він знову прорахувався. Сі Цзіньпін не обіцяв йому кредитів та не погодився на участь КНР у справі з реалізації проєкту будівництва газопроводу «Сила Сибіру — 2» на російських умовах. Він навіть висловився за необхідність відновити мир в Україні без будь-яких згадок про російські інтереси.
Те ж саме зробив прем’єр-міністр Індії Н.Моді, який у більш відверто закликав Путіна припинити війну проти України. Раніше з таким же закликом виступив президент Казахстану К. Токаєв під час своєї зустрічі з Путіним у Москві 25 липня. Тобто, провідні члени ШОС, замість того, щоб підтримати Росію, виступили проти її намагань щодо України. По суті, вони об’єднались зі США та Європою у справі вчинення тиску на Путіна з метою спонукати його до миру. І лише Іран залишається єдиними партнером Росії, що було показово в рамках зустрічі Путіна з президентом цієї країни М. Пезешкіаном.
Така подія демонструє, що не залишається жодного позитивного виходу для Путіна, хоча він все ще мріє перемогти Україну. Так, відразу ж після завершення саміту у Бішкеку він взявся проводити прес-конференцію, де повідомляв про свою відмову від беззастережного припинення вогню та про те, що Росія погодитися завершити війну лише на своїх умовах. Він також погрожував завдати масованого удару по енергетичній системі України, до чого російські війська, як він сказав, вже готуються.
Водночас були активізовані терористичні атаки на Україну та безпосередньо на столицю Київ із застосуванням реактивних «шахедів», які виконувались безперервно протягом кількох діб. Таким чином Путін намагається примусити Україну відмовитися на його користь хоча б від усього Донбасу, оскільки домогтися абсолютної перемоги він, очевидно, вже не сподівається. При цьому у нього вкрай обмаль часу через те, що економічні проблеми країни стають критичними за характером, що позбавить Росію можливості продовжувати війну у звичному для росіян вигляді. Однак, судячи з того, як розвивається далі ситуація, він не зможе домогтися бажаного і таки доведе свою країну до катастрофи.
Отже, Росія далі втрачає свої світові позиції, у тому числі на пострадянському просторі. Водночас послаблюється її вплив на міжнародні організації, які за її ініціативою розроблялися і втілювалися для просування російських інтересів.
Лідерство у такій справі впевнено переходить до Китаю, який значно переважає Росію за економічним потенціалом та можливостями співробітництва зі своїми партнерами. Тому вони перевагу надають йому, а не Росії. Зокрема, про це свідчить ШОС, у якій об’єднані країни Азії. На сьогодні провідна роль в ШРС перейшла від Росії до Китаю, що дає йому можливість такою ситуацією скористатися. Так, КНР застосовує механізми ШОС для включення до сфери свого впливу країни Центральної Азії і вже відчутно відтіснив там Росію. Тому для Росії ШОС фактично втратила своє значення. Вона не дає їй змоги проводити свою політику, а країни-члени організації не тільки не підтримують її війну проти України, а, навпаки, намагаються тиснути на росіян із закликами припиняти бойові дії. Внаслідок чого Росія опиняється у замкнутому колі як партнерів, так і ворогів, які намагаються примусити її до миру.
Поки що Росія цьому опирається і навіть активізує повітряну війну проти України. Бо сподівається домогтися, щоб наша держава віддала Росії хоча б всю територію Донбасу. Однак, з такими домаганнями у неї нічого не вийде, і вона сама може опинитися у катастрофічному стані.
Юрій Михайленко,
Інститут глобальної політики
Джерело фото: сайт Кремля
