Словацька інформаційна служба: у вирі криз і політичних скандалів
Словацька інформаційна служба (SIS [1]) була створена в 1993 році після розпаду Чеської і Словацької Федеративної Республіки. Вона могла б порвати з комуністичним минулим і стати інструментом забезпечення безпеки молодої держави [2]. Однак на практиці майже від самого початку свого існування SIS перетворилася на інструмент політичного впливу. Вона була обтяжена спадщиною Служби державної безпеки (СДБ) — політичної поліції Чехословацької Соціалістичної Республіки, персонал та методи якої частково проникли в структури SIS [3].
У наступні десятиліття SIS неодноразово опинялася в центрі скандалів — від власних брутальних операцій 1990-х років, через корупційні скандали, до сьогоднішніх суперечок щодо її політизації та стратегічних напрямків діяльності.
На відміну від Чеської Республіки, яка у 1991 році прийняла закон про люстрацію, що забороняє працевлаштування колишніх співробітників СДБ в державних органах, Словаччина не запровадила подібних правил. Процес реформування та підбору кадрів у секторі безпеки був непослідовним та вразливим до політичного впливу.
Це стало причиною того, що західні партнери продемонстрували підвищену обережність в обміні інформацією з Братиславою в 1990-х роках через побоювання щодо витоку розвідданих і стабільності спецслужби.
Відсутність структурних реформ на ранньому етапі існування означала, що SIS так і не вдалося повністю розвинути інституційну культуру, засновану на прозорості для контролюючих органів та аполітичності. Натомість у SIS була увічнена лояльність до влади, а не до держави, що сприяло її політизації в наступні десятиліття.
Темні дев’яності
У серпні 1995 року було викрадено Міхала Ковача-молодшого, сина тодішнього президента Словаччини. Проведене австрійською владою розслідування виявило, що операцію провели співробітники SIS, які діяли за наказом уряду прем’єр-міністра Владіміра Мечіара [4]. Жертву викрадення побили, накачали наркотиками та вивезли до Австрії, де залишили перед поліцейською дільницею в Гайнбурзі. Метою цієї акції була дискредитація глави держави, політичного опонента глави уряду.
У квітні 1996 року у Братиславі внаслідок вибуху автомобіля загинув колишній поліцейський Роберт Реміаш, який був свідком у справі про викрадення. Як встановили журналісти, він протягом кількох місяців до смерті перебував під наглядом SIS, а його телефон прослуховувався. Судячи з усього, вбивство Роберта Реміаша мало стати попередженням для тих, хто хотів розкрити таємниці діяльності спецслужби.
У 1998 році Владімір Мечіар видав нормативно-правовий акт, який передбачав амністію винних у цій справі, включно з тодішнім одіозним керівником SIS Іваном Лексою [5]. Як писав The Slovak Spectator, таке рішення стало символом безкарності та серйозно зашкодило іміджу верховенства права.
Операція «Gorilla»
Після десятиліття відносного спокою SIS знову опинилася в центрі скандалу. У 2005-2006 роках, за часів уряду прем’єр-міністра Мікулаша Дзурінди [6], SIS розпочала операцію під кодовою назвою «Горила». Її метою було відстеження контактів між політиками правлячої коаліції та представниками фінансової інвестиційної групи Penta Investments, підозрюваними у хабарництві під час приватизації енергетичних компаній.
SIS записала розмови, в яких обговорювалися хабарі, «відкати» та неформальні домовленості між політиками та бізнесменами. Ці матеріали розкрили структурну природу корупції в суспільному житті. Після витоку секретних документів та їх публікації у грудні 2011 року, BBC News констатувала, що ця справа викрила систему, в якій суспільні інтереси були підпорядковані приватним фінансовим домовленостям.
У 2020 році поліція заарештувала співвласника Penta Investments Ярослава Гашчака, але через два роки суд зняв з нього звинувачення через брак доказів [7]. За оцінками Transparency International Slovakia, відсутність відповідальності поглибила переконання в безкарності політичної еліти. А західні експерти наголосили, що справа «Gorilla» викрила подвійну сутність SIS — діяльності між політикою та контррозвідкою в умовах відсутності належного нагляду. Зазначалося також, що слабкий парламентський контроль над спецслужбами сприяє корупції та зловживанням.
Від політико-бізнесового альянсу до вбивства Яна Куцяка
Протягом понад двох десятиліть мільйонер Маріан Кочнер був символом безкарності для політичної та бізнес-еліти Словаччини. Медіа характеризували його як людину на межі між політикою, спецслужбами та фінансовим світом, здатну використовувати свої зв’язки в державному апараті та системі правосуддя для просування власних інтересів.
У 1990-х роках він був пов’язаний з чиновниками з уряду Владіміра Мечіара та офіцерами SIS. Його вважали людиною, яка знала всіх — від політиків до прокурорів. Ім’я Маріана Кочнера фігурувало в численних бізнес-скандалах, зокрема у справі «Gorilla». За даними журналістів, він підтримував контакти з офіцерами SIS і використовував їх для вирішення своїх фінансових конфліктів.
Колишній керівник підрозділу контррозвідки SIS Петер Тот дав свідчення поліції, що на прохання Маріана Кочнера він організував стеження за журналістами, зокрема за Яном Куцяком, Монікою Тодовою та іншими репортерами. Ця незаконна операція розпочалася в першому кварталі 2017 року та мала на меті моніторинг діяльності ЗМІ, яка шкодила інтересам мільйонера. Петер Тот залучив до стеження колишнього заступника керівника відділу зовнішнього спостереження SIS Мірослава Кряка. Пізніше відставні співробітники спецслужби, виправдовуючись, заявили, що вони не стежили за журналістами (у класичному розумінні), а діяли лише як папараці. Тема приватного підробітку колишніх офіцерів SIS, про яку часто писали ЗМІ, поглиблювала кризу довіри до спецслужби та держави.
У лютому 2018 року журналіста-розслідувача Яна Куцяка та його наречену Мартіну Кушнірову було вбито. Він працював над серією репортажів, що викривали зв’язки Маріана Кочнера з політиками та бізнесменами, а також механізми його фінансових зловживань.
Згідно з обвинувальним актом Спеціальної прокуратури, мільйонер нібито замовив це вбивство як помсту за компрометуючі його публікації. Судовий розгляд справи розпочався у 2020 році. Суд першої інстанції виправдав Маріана Кочнера, але Верховний суд Словаччини через рік скасував вирок і призначив новий розгляд. Судова тяганина триває й донині, а мільйонер відбуває 19-річний термін ув’язнення за підробку векселів у справі TV Markíza [8].
За оцінками Transparency International Slovakia, вбивство Яна Куцяка та суд над Маріаном Кочнером стали переломним моментом, коли словацьке суспільство відкинуло культуру безкарності та змусило владу і силові структури розплатитися за свої дії. Хвиля протестів навесні 2018 року призвела до відставки міністра внутрішніх справ Томаша Друкера, начальника поліції Тібора Гашпара та прем’єр-міністра Роберта Фіцо. Словацькі ЗМІ тоді писали, що Маріан Кочнер був не просто злочинцем, а — символом системи, в якій уряд, бізнес та силові структури стояли над законом».
На початку листопада 2025 року стало відомо, що мільйонера, підозрюваного у замовленні вбивства Яна Куцяка та його нареченої, повторно судитимуть у січні 2026 року, для чого буде сформовано новий склад суду.
SIS знову в центрі політичної бурі
У 2024 році SIS знову опинилася в центрі політичної суперечки щодо державних стандартів, незалежності спецслужб та меж їх лояльності до уряду. Призначення керівником SIS Павола Гашпара, сина згаданого вище колишнього начальника поліції та нинішнього заступника голови Національної ради (парламенту) Словаччини Тібора Гашпара [9] стало символом цієї напруженості. Таке рішення прем’єр-міністра Роберта Фіцо було не простою кадровою перестановкою, а радше частиною ширшої політичної стратегії, що посилює політизацію спецслужби.
Після виборів 2023 року Павол Гашпар був призначений Державним секретарем міністерства юстиції. На цій посаді він брав активну участь у підготовці та лобіюванні поправок до Кримінального кодексу, які, на думку критиків, значно послабили боротьбу з корупцією та економічними злочинами. Зміни включали, серед іншого, скасування або обмеження компетенції Спеціальної прокуратури [10] та послаблення покарання за деякі фінансові злочини.
Проєкт, проштовхнутий за прискореною процедурою, був одним із найсуперечливіших законодавчих актів з 2020 року та призвів до підриву довіри до уряду в очах інституцій ЄС і західних партнерів. Роль Павола Гашпара у цьому процесі — як одного з посадовців, які контролювали реформу — посилила враження, що його подальше призначення керівником SIS мало політичний характер і було результатом лояльності до правлячої коаліції.
ЗМІ висвітлювали попередні контакти Павола Гашпара з політиками партії Роберта Фіцо «Курс — соціальна демократія» та «нітранськими олігархічними колами» [11], а також його участь у зустрічах у так званому «Мисливському будинку», де обговорювалися стратегії впливу на систему правосуддя. Перед його призначенням [12] уряд змінив правила щодо вимог до кваліфікації керівника SIS — крок, який критики вважали підлаштованим під конкретного кандидата. Тібор Гашпар захищав свого сина, стверджуючи, що половина попередніх керівників спецслужби не мали його досвіду [13].
Опозиція вважала призначення Павола Гашпара ризикованим та шкідливим для співпраці з НАТО та ЄС. Однак прихильники уряду стверджували, що новий керівник SIS відповідає формальним вимогам і користується довірою прем’єр-міністра. На думку експертів, кадрову політику в SIS слід розглядати як частину процесу «захоплення» спецслужб [14] і поступового повороту у бік Москви.
Ці суперечки загострилися після того, як Павол Гашпар у серпні 2025 року потрапив у дорожньо-транспортну пригоду в Нітрі, в якій постраждав неповнолітній. За даними ЗМІ, керівник SIS нібито навіть втік з місця події. Виявилося, що він має спортивний автомобіль Dodge Challenger SRT Hellcat, який не задекларував у своїй декларації про майно. Словацька опозиція закликала Павола Гашпара піти у відставку, на що він заявив, що зробить це «лише за вимогою закону». Його батько, Тібор Гашпар, зазначив, що якщо його провину буде доведено, його син «зіткнеться з наслідками». За оцінками експертів, нинішня ситуація в SIS є результатом тривалої відсутності прозорості та слабкого парламентського контролю, а справа Павола Гашпара доводить, що проблема має системний характер.
Реакція Заходу та внутрішні наслідки
Згідно із заявами Європейської комісії, суперечки щодо верховенства права, швидкі зміни в кримінальному законодавстві, напруженість навколо незалежності правоохоронних органів і звинувачення проти керівництва SIS підривають довіру до установ, відповідальних за безпеку та міжнародне співробітництво. Таку думку розділяє й Державний департамент США.
Слабкий нагляд і відсутність прозорості змушують західних партнерів, як і раніше, проявляти обережність в обміні розвідувальними даними та обмежувати співпрацю із SIS.
Внутрішньо спецслужба залишається організацією з подвійною ідентичністю — між місією захисту державної безпеки та спокусою брати участь у політичних іграх. Опозиція вимагає прозорості та дієвого парламентського контролю, тоді як уряд захищає секретність та автономію SIS.
Цей дисбаланс створює простір, в якому виконавча влада може експлуатувати спецслужбу для партійних цілей, а громадяни втрачають довіру до самої концепції державної безпеки.
Як підсумовує Transparency International Slovakia: «Доки не буде встановлено справжній демократичний контроль над SIS, Словаччина продовжуватиме функціонувати в тіні власних таємних структур, чия лояльність до держави та її громадян залишається відкритим питанням».
Володимир Паливода,
експерт у сфері міжнародних відносин
Примітки:
[1] Акронім від назви словацькою мовою — Slovenská informačná služba.
[2] У 1939-1945 роках існувала Словацька Держава, яка була союзником і сателітом нацистської Німеччини. Сучасна Словацька Республіка не вважається її правонаступницею.
[3] SIS підпорядкована прем’єр-міністру. Спецслужба має широкі повноваження, практично подібні до тих, які свого часу мала СДБ ЧССР: зовнішня розвідка, контррозвідка, боротьба з тероризмом, корупцією та організованою злочинністю, забезпечення внутрішньої безпеки, охорона державної таємниці.
[4] Владімір Мечіар — лідер Народної партії — Руху за демократичну Словаччину. Один із ініціаторів виходу країни із ЧСФР. Обіймав посаду прем’єр-міністра Словаччини у 1990-1991 роках та у 1992-1998 роках. Він зазнавав критики з боку своїх опонентів, а також західних політичних організацій за автократичний стиль управління та за зв’язки з організованою злочинністю. Роки його правління стали сумно відомими як мечіаризм.
[5] Іван Лекса очолював SIS у 1995-1998 роках. Після відставки Владіміра Мечіара з посади прем’єр-міністра він був обраний депутатом парламенту, тому розраховував на імунітет від судового переслідування. Однак нове керівництво SIS провело службове розслідування, яке виявило, що Іван Лекса зі своєю командою тісно співпрацював із російськими спецслужбами, допомагаючи їм вести розвідувальну діяльність проти сусідніх країн, котрі на той час готувалися до вступу до НАТО. Одночасно він надавав «дах» російсько-українським мафіозним угрупованням, які контролювали за часів правління Владіміра Мечіара злочинний світ Словаччини. Тоді ж колишній керівник SIS отримав значну частину державного майна, яке розподіляв уряд його політичного покровителя у ході «дикої» приватизації виключно серед своїх людей. Вважається, що клану Івана Лекси дісталося нерухомості на сотні мільйонів доларів. У квітні 1999 року парламент позбавив його недоторканності. Іван Лекса був заарештований і просидів у в’язниці три місяці. Після звільнення під заставу він втік із країни, а у липні 2000 року його оголосили у міжнародний розшук по лінії Інтерполу. Через 2 роки Івана Лексу з фальшивим паспортом затримали в Південній Африці та екстрадували до Словаччини. У серії судових процесів він був визнаний невинним, або кримінальне переслідування було припинено. У двох випадках Іван Лекса підпадав під дію чинної амністії. Депутати парламенту змогли відмінити її лише у квітні 2017 року, що дало можливість відновити судовий розгляд справи про викрадення Міхала Ковача-молодшого. Але тільки у серпні 2025 року вдалося зібрати так званий судовий сенат. Зараз йде вивчення справи, яка налічує понад 40 томів, тому невідомо, коли судді зможуть винести вирок Івану Лексі та його спільникам.
[6] Мікулаш Дзурінда — прем’єр-міністр Словаччини у 1998-2006 роках. Під час його каденції країна приєдналася до ЄС та НАТО. З 2015 року був радником президента України Петра Порошенка. Батько політика, Микола Дзурінда, був етнічним русином (етнонім українців до XVIII—XX ст.).
[7] У 2012 році Конституційний суд Словацької Республіки постановив, що прослуховування було незаконним. На думку суддів КС, запит на прослуховування не був достатньо обґрунтованим.
[8] У 2016 році Маріан Кочнер хотів стягнути 69 млн євро з цієї телекомпанії, стверджуючи, що має відповідні боргові векселі. Згодом виявилося, що документи були підроблені, а колишній міністр економіки Павол Русько був залучений до афери і допомагав отримати гроші.
[9] У січні 2024 року прем’єр-міністр Роберт Фіцо запропонував кандидатуру Тібора Гашпара на посаду керівника SIS, але тодішня президент країни Зузана Чапутова заявила, що ніколи не дасть згоди на призначення особи, яка фігурувала як підозрюваний у кількох кримінальних справах.
[10] У березні 2021 року Національне кримінальне агентство МВС Словаччини, з дозволу Спеціальної прокуратури, затримало тодішнього керівника SIS Владіміра Пчолінського за підозрою у вчиненні низки корупційних злочинів.
[11] Нітра — місто в західній Словаччині, адміністративний центр однойменного краю. Тібор Гашпар є зятем Мірослава Бьодьора, власника нітранської охоронної компанії Bonul і місцевого олігарха. Про його причетність до різних нелегальних схем і класичної корупції писав вбитий журналіст Ян Куцяк. Норберт Бьодор (син Мірослава) теж є впливовим місцевим бізнесменом.
[12] У лютому 2024 року, коли прем’єр-міністр Роберт Фіцо запропонував замість Гашпара-старшого призначити на посаду керівника SIS Гашпара-молодшого, тодішня президент країни Зузана Чапутова теж відмовилась давати на це згоду. Павол Гашпар був призначений урядом на посаду заступника очільника спецслужби, що не вимагало погодження з главою держави. У серпні 2024 року новообраний президент Словаччини Петер Пеллегріні (політичний союзник Роберта Фіцо) призначив Павола Гашпара керівником SIS.
[13] Павол Гашпар свого часу проходив як підозрюваний у справі про дачу хабаря у розмірі 60 тисяч євро колишньому слідчому поліції. Однак справу закрили у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. У вересні 2025 року газета SME опублікувала аналіз, який показав, що університетська дипломна робота Павола Гашпара була плагіатом. Дві третини її змісту були взяті з іноземних видань. Із чотирьох джерел, які він описав, два навіть ніде не згадувалися у роботі.
[14] Враховуючи, що Військова розвідка підпорядкована міністерству оборони Словаччини, вона вже й так підконтрольна уряду Роберта Фіцо. Після його повернення до влади, новим керівником спецслужби у листопаді 2023 року був призначений генерал-майор Юрай Штефанка.
