Молдова як військовий плацдарм Росії. Вигадана загроза чи реальність?
З 1990-х років політична ситуація в Молдові нагадує «гойдалку», коли до влади приходять то проєвропейські, то проросійські сили. Але зовнішній курс країни принципово не змінюється;
парламентські виори в Молдові наприкінці вересня 2025 року закріпили позиції проєвропейських сил, однак це не означає, що вони перемогли остаточно. Після наступних виборів ситуація може змінитись на зразок того, як це відбувається у багатьох європейських країнах;
втім, навіть якщо до влади в Молдові зможуть повернутися проросійські партії, Москві не вдасться використати їх для суттєвого зміцнення своїх позицій в цій країні, та ще й перетворити її на свій військовий плацдарм;
за таких обставин практично унеможливлюється й напад Москви на Україну та Європу з території Молдови. Разом з тим, Росія у разі виникнення сприятливих для себе умов, зможе використовувати її для здійснення провокацій.
Парламентські вибори в Молдові у вересні актуалізували питання можливих витоків з цієї країни загроз для України та Європи. Саме це стало основною темою, що обговорювалась експертами напередодні молдовських виборів.
Серед таких загроз вважалось насамперед зміцнення позицій проросійських сил у молдовському парламенті та ще й отримання ними парламентської більшості. На погляд політичних оглядачів, перемога на виборах дала б їм змогу призначити свій уряд та змінити зовнішній курс Молдови, переорієнтувавши його на Росію. Своєю чергою, це дало б Москві можливість створити плацдарм в Молдові для відкриття «другого фронту» проти України та нападу на Європу.
Водночас визначалося, що Росія спроможна дестабілізувати обстановку в Молдові та спровокувати ще один збройний конфлікт на її території у тому разі, якщо переможуть проєвропейські сили. За прогнозами експертів, це стало б потужним джерелом нестабільності для всієї Європи, що послабило б її здатність протистояти Росії.
Дуже добре, що нічого такого не сталося. Попри активну інформаційну кампанію Росії та інші заходи з підтримки своїх ставлеників в Молдові, впевненої перемоги досягли проєвропейські партії національно-демократичної спрямованості. Це можна вважати особистою заслугою президентки Молдови М. Санду, яка вжила жорстких заходів з протидії російському пливу. З даною проблемою вона змогла впоратися завдяки підтримці Європейського Союзу та України. Діяльності Москви з реалізації планів щодо встановлення контролю над Молдовою або, принаймні, з посилення на неї впливу вдалося запобігти певними акціями.
Разом з тим, парламентські вибори в Молдові не є останніми і не гарантують, що ситуація ніколи не зміниться. А тому вищезгадані загрози залишатимуться на порядку денному. Однак, вони дещо інакші за характером, аніж схильна вважати більшість експертів. Тому є сенс розглянути це питання більш детально. Адже Молдова залишатиметься нашим сусідом, а тому важливо добре усвідомити, що там відбувається насправді. Для більш чіткого визначення основних аспектів, які стосуються Молдови, розкладемо їх на кілька блоків.
По-перше, з 1990-х років політична ситуація в Молдові нагадує «гойдалку», коли там до влади поперемінно приходять то проєвропейські, то проросійські партії. При цьому зовнішній курс Молдови не зазнає принципових змін. Змінюється лише риторика керівництва країни, до того ж не досить показово.
Зокрема, в 2016–2020 роках президентом Молдови був лідер Партії соціалістів Республіки Молдова І. Додон зі своїми відверто проросійськими поглядами. Однак, при ньому Молдова від вступу до ЄС не відмовилась, а лише відклала його. Також не увійшла в жодні інтеграційні об’єднання з Росією. Стосовно України він не робив якихось негативних кроків. Навпаки, підтримував з нею нормальні відносини. Не визнав він і «російського» статусу Криму та «ЛНР» і «ДНР».
Нинішня президентка Молдови М. Санду є представником проєвропейської партії «Дія і справедливість». Вона активізувала європейський курс своєї країни, однак він ще не досягає того, що виконує в цій сфері Україна. А про вступ Молдови до НАТО взагалі не йдеться. Утримується М. Санду і від гострої критики вчинків Росії.
Тобто, за будь-якої влади курс Молдови зберігає центристський характер, з тим чи іншим ухилом у риториці лідерів країни. Це цілком зрозуміло і пояснюється досить просто. Молдова критично залежна від ЄС, Румунії та України, які забезпечують роботу її економіки, а тому не може суперечити їх інтересам. Так, їх частка у зовнішній торгівлі Молдови становить 65 %, в той час як Росії — лише 2,5 %. Крім того, ЄС та Румунія повністю забезпечують Молдову газом і нафтопродуктами та частково електроенергією.
Така ситуація стала особливо показовою після 2022 року, коли торгівля між Молдовою та Росією через територію України повністю припинилась, а налагодити обмін товарами в обхід вони не змогли через економічну невигідність такого процесу. Тому молдовський бізнес, в тому числі пов’язаний з проросійськими силами, в основному переорієнтувався на Європу. Зробити це було досить легко, оскільки значна частина громадян Молдови, включно з лідерами проросійських партій, мають також громадянство Румунії, яка є членом ЄС.
З огляду на такий стан справ, аби якою була її влада, але Молдова не зможе повністю стати на бік Росії для того, щоб розпочати конфронтацію з Європейським Союзом, Румунією та Україною. В той же час, будь-яка влада Молдови намагається уникати надмірного загострення відносин з Росією.
Саме такі обставини і пояснюють позицію та вчинки І. Додона чи М. Санду. В цьому плані парламентські вибори у вересні 2025 року були доленосними для Молдови з точки зору збереження сприятливих умов для продовження свого європейського курсу та нормального розвитку відносин з Румунією і Україною. Це доволі вигідно для нашої держави.
Подібні політичні «гойдалки» з такими ж наслідками спостерігаються в більшості інших країн Центрально-Східної та Південно-Східної Європи. Щоправда, за певним винятком. Одним із таких стали парламентські вибори у Словаччині в 2023 році, під час яких її проєвропейські сили програли проросійським. Як наслідок, зазнала змін і її зовнішня політика.
По-друге, навіть якщо б до влади в Молдові прийшли відверто проросійські сили та змінили її курс, то Росія все одно не змогла б використати її як плацдарм для відкриття другого фронту проти України, а тим більше, для нападу на Європу та «маршів на Берлін і Париж».
Для цього, окрім такого плацдарму, Росії потрібні там ще і війська, яких у неї немає. Всупереч повідомленням багатьох московських експертів, в Молдові, а конкретно у Придністров’ї, знаходяться лише два російських батальйони. Це все, що залишилось там від колишньої 14-ї армії Одеського військового округу ЗС СРСР і зараз входить до складу Оперативної групи російських військ у Придністровському регіоні Республіки Молдова. Один із таких охороняє склади колишньої 14-ї армії, а інший виконує миротворчі функції на адміністративному кордоні між Молдовою та Придністров’ям (в зоні Придністровського конфлікту).
До речі, вони є офіційно російськими лише умовно. У їх особовому складі — місцеві жителі, у яких російське громадянство. А у переважної частини з них — ще і придністровське (так званої Придністровської Молдавської Республіки — ПМР), румунське та українське. Крім того, з 2014 року вони повністю відрізані Україною від Росії. Румунія та Молдова також не пропускають до Придністров’я ані російських військових, ані різних припасів для них.
Тому російські війська в Молдові без необхідної чисельності, не мають ні належного озброєння, ні достатньої підготовки, ні вмотивованості до війни, завдяки чому можна було б створити на їхній базі «другий фронт» проти України. Адже таке просто неможливе. Не кажучи вже про виконання вищезгаданих «маршів на Берлін і Париж».
Росії не вдасться зробити цього навіть якщо вона спробує залучити до виконання такого завдання так званих збройних сил ПМР. Було заявлено, що у їх складі є чотири мотострілецькі бригади. Насправді вони є не більш, ніж батальйонами, а фактично — воєнізованими формуваннями. До того ж з обмеженою кількістю важких та вкрай застарілих озброєнь, які дістались їм від колишньої 14-ї армії. Основне їх завдання — оборона самопроголошеної республіки від можливих спроб Молдови силоміць відновити свою територіальну цілісність, як це вдалося зробити Азербайджану щодо Нагірного Карабаху. Саме до цього, а не до наступу на Україну чи нападу на Європу вони і призначаються.
В найкращому для себе випадку Росія зможе сформувати у Придністров’ї не більше двох частин, що нагадуватимуть мотострілецькі бригади з вкрай обмеженою здатністю до наступальних дій та ще й без авіаційної підтримки. Не матимуть вони і необхідної логістики, оскільки ПМР не спроможна її забезпечити. А ось щодо складів колишньої 14-ї армії, які знаходяться на території самопроголошеної республіки, то вони будуть негайно знищені Силами оборони України. Тому таке угруповання російсько-придністровських військ буде розгромлене навіть силами військ територіальної оборони України.
Хоча, такий варіант є виключно фантазією. Як не більш, ніж фантазією є можливе залучення Росією на свій бік Молдови у тому разі, коли там до влади прийдуть проросійські сили. Навіть якщо Молдова раптом стане такою, як сьогоднішня Білорусь (що неможливо у її положенні), це не буде значити, що вона вступить у війну проти України. До слова, Білорусь, яка повністю залежна від Росії, досі зробити цього не наважилася. Не наважиться і Молдова, яка достатньо залежна від ЄС.
Також Росія неспроможна збільшити там кількість своїх військ. Спільного кордону у Молдови з Росією немає. Фактично немає і виходу до моря. Тому російським військам доведеться прориватися до Молдови у спосіб висадки морського десанту на узбережжі України чи Румунії, або повітряним шляхом знову ж таки через український, чи румунський повітряні простори.
Нагадаємо, що Росія не змогла висадити свого морського десанту на узбережжі Одеської області України навіть в 2022 році, коли у нас для відбиття такого нападу було менше можливостей. Отож, вона не зможе зробити цього і зараз. Те ж можна казати і про Румунію, як про члена НАТО. При цьому, окрім її власних збройних сил, на румунській території знаходяться багатонаціональний корпус Альянсу «Південний Схід» та одна із дивізій 5-го армійського корпусу ЗС США. А у Росії немає ні додаткових сил морської піхоти, ні достатньої кількості десантних кораблів, ні ударних засобів, які могли б прокласти шлях для десантування.
Не вдасться Росії прорватися до Молдови і повітряним шляхом. Всі її літаки, особливо транспортного призначення, будуть збивати СОУ ще над Чорним морем. Можливо, Румунія та її партнери по НАТО і не поспішатимуть знищувати їх з першого пострілу, але налагодити регулярне сполучення таки не дозволять. Та і Москва не наважиться на такі ризиковані для себе дії.
Тому продовжувати обговорення такої теми немає сенсу. Насправді, максимум, що зможе зробити Росія, так це організувати провокації на кордоні Придністров’я з Україною. Але це буде пов’язано з низкою складних для неї проблем, про які йдеться нижче.
По-третє, Придністров’я, яке є головною опорою Росії в Молдові, у зовсім іншій ситуації, аніж Абхазія чи Південна Осетія, які є такими ж самопроголошеними республіками в Грузії. Всіх їх підтримує Росія, вони животіють за її кошт. Але у Абхазії та Південної Осетії спільні кордони з Росією, вони інтегровані в російську економіку. Чого не можна сказати про Придністров’я. Аби як це було дивно, однак, незважаючи на начебто незалежність ПМР, вона інтегрована в економіку не Росії, а Молдови. Насправді це саме так, оскільки Придністров’я розташоване між Молдовою і Україною, тому може мати економічні зв’язки тільки з ними і виходити на зовнішні ринки лише через них. За такої ситуації Кишинів дає придністровському бізнесу дозвіл працювати в Молдові, здійснювати транзит його товарів через її територію, але лише за умови молдовської реєстрації придністровських фірм та компаній. Більшість із них мають сплачувати (і сплачують) податки Молдові. Вирішити дану проблему через Україну ПМР не має змоги, оскільки наша держава на боці Молдови. А на кордоні Придністров’я з Україною розташовані спільні українсько-молдовські митні пости. До того ж, з тієї ж причини, як і у Молдови, основними торговельними партнерами ПМР є ще й ЄС та Україна, а зовсім не Росія.
Крім того, ПМР безпосередньо через Румунію та Молдову забезпечується газом. Він російський, однак з початку нинішнього року росіяни відмовились його постачати Придністров’ю безоплатно, як це було раніше. Зараз за нього сплачує Молдова, а фактично — ЄС.
Тому ПМР жодним чином не наважиться здійснювати якихось масштабних провокацій проти України, оскільки це, як мінімум, призведе до втрати придністровським бізнесом українського ринку. А наша держава спільно з Молдовою зможе зруйнувати самопроголошену республіку економічно. Тому керівництво Придністров’я не наважувалося на будь-які провокації.
По-четверте, спровокувати посилення внутрішньої напруженості в Молдові, включно з антивладними виступами, Росія, ясна річ, не зможе. Як не зможе повалити у такий спосіб молдовську владу чи організувати збройний конфлікт, як це було зроблено ще в 1992 році у Придністров’ї. Для цього необхідні, як мінімум, збройні формування, які могли б виступати проти влади на боці опозиції, заколотників або сепаратистів. Без таких урядові силові структури в більшості випадків придушують такі дії. Так, в 1992 році сепаратистські сили в Придністров’ї підтримало командування 14-ї армії, яка знаходилась в регіоні та підпорядковувалась Росії, оскільки Україна від такого підпорядкування відмовилась.
Саме тому керівництву Молдови, яке на той час взагалі не мало збройних сил, не вдалося утримати контроль над Придністров’ям, де Росією була створена самопроголошена Придністровська Молдовська Республіка. За такою ж, до речі, методикою Росією були спровоковані збройні конфлікти та організовані самопроголошені республіки в Нагірному Карабасі, Абхазії, Південній Осетії та на сході України. Російські війська у всіх цих місцевостях розташовувались, або були відкрито чи приховано введені через спільні кордони.
Як вже згадувалося, наразі в Молдові немає російських військ, які могли б підтримати сепаратистів. А інфільтрувати туди достатню кількість бойовиків, та ще зі зброєю, через Україну чи Румунію, практично неможливо. Цього і не сталося. Лідери проросійських сил в Молдові не змогли організувати в країні навіть якихось акцій протесту, як це вони обіцяли зробити відразу ж після виборів.
Дійсно, в окремих випадках влада країни може бути поваленою без наявності у її противників збройних формувань, як це сталося в Україні під час Революції Гідності в 2013–2014 роках. Але тоді національно-демократичні сили України масово підтримало українське населення. в Молдові проросійські сили такої підтримки не мають, що і продемонстрували парламентські вибори в країні у вересні.
По-п’яте, географічне положення Молдови між Румунією та Україною обумовлює тісну сусідську співпрацю. Румунія історично та особливо останніми десятиріччями послідовно інтегрує Молдову у свій політичний, економічний та культурний простір. Україна ж зацікавлена у стабільності на своїх західних кордонах, особливо під час війни з Росією. Ну а та у своєму прагненні відродити щось схоже на СРСР намагається створити для цього додаткові проблеми, насамперед, для України. В тому числі використовуючи Молдову. Але загалом ситуація в Молдові не може особливо впливати на обстановку в Європі та ще й якось її дестабілізувати.
Таким чином, підсумки парламентських виборів в Молдові посилили її європейський курс і стали черговим провалом Росії на пострадянському просторі. Саме в цьому і полягає їх доленосне значення.
Разом з тим, за будь-яких умов, навіть у тому разі, коли до влади в Молдові прийдуть проросійські сили, Росія не зможе використати її для того, щоб відкрити «другий фронт» проти України або напасти на Європу. Значної військової сили в Молдові у Росії немає, і вона не зможе їх там сконцентрувати.
В крайньому випадку Росія змогла б лише організувати політичні провокації проти України через проросійську владу Молдови, як це зараз чинять Угорщина та Словаччина. Крім того, могла б підвищитися загроза провокацій на кордоні України з Молдовою та Придністров’ям. Через це виникли б додаткові проблеми для України, однак не було б якихось критичних наслідків.
Тривожний інформаційний резонанс, який виник з приводу виборів в Молдові, в основному створювався російською пропагандою з метою послабити позиції проєвропейських сил у молдовському політичному просторі і поширити негативні очікування в українському суспільстві.
Втім, все це не означає, що немає необхідності адекватно реагувати на загрози Україні, що можуть виникнути з боку Молдови та Придністров’я. У будь-якому випадку вони будуть. Тому є потреба у зосередженні військ на молдовському напрямку та посиленні режиму охорони кордону, а також у виконанні відповідних розвідувальних та контррозвідувальних заходів.
Юрій Ільченко,
Інститут глобальної політики
(Зображення згенеровано нейромережею)
