Розпад Радянського Союзу та перспективи дезінтеграції Росії. Порівняльний аналіз
(частина 1)
Те, що відбувається в Росії та довкола неї, може призвести до того, що вона дезінтегрується за схемою розпаду Радянського Союзу;
на даний час США та, можливо, і Європа, вживають для цього певних заходів;
поки що це може бути у вигляді примушення Путіна до політичних поступок з припинення війни проти України;
одначе, на початковому етапі аналогічні дії вживалися і стосовно СРСР.
У нашій статті «Політика Д. Трампа. Погляди опонентів та прихильників» розглядався сценарій ймовірних дій США з дезінтеграції Росії. Він викликав деякі сумніви і навіть заперечення щодо можливого його втілення. При цьому наводилася низка контраргументів, які, на наш погляд, видаються доволі очевидними.
Так, стверджується, що вертикалі влади в Росії не вдасться порушити. Крім того, звертається увага на міцність російських спецслужб та силових структур, які запобігають будь-якому заколоту, а армія усмирить будь-яких сепаратистів. А високий рівень так зв. патріотизму, «духовні скрепи» та «стійкість» росіян до них і негараздів взагалі не допустять навіть думки про масштабні виступи проти влади чи вихід якихось територій зі складу Російської Федерації.
За свідченнями наших опонентів все це базується на економіці Росії, яка нібито є однією з найбільших у світі держав, являючи собою єдиний організм з центром у Москві. А економічні проблеми, які виникли останнім часом, — тимчасові і незабаром будуть усунені. Відразу ж після закінчення війни та зняття санкцій Росія візьметься за відновлення своєї економіки. Зрештою, світ не допустить руйнування Росії, оскільки це призведе до геополітичної катастрофи та краху світової економіки. Водночас виникне реальна загроза виведення з-під контролю російської ядерної зброї. Вона може навіть потрапити до рук екстремістів, включно з числа військового командування РФ, а також терористів та різних проблемних країн. І вже тоді вони цілком очікувано застосують її проти США і Європи.
Якою може бути на це все відповідь? На перший погляд, все правильно. Втім, таке було притаманне колишньому СРСР, однак не запобігло його розпадові. Паралелі між нинішньою Росією та Радянським Союзом абсолютно ясні, що дає змогу робити висновок про майбутнє агресора. Тому спочатку згадаємо, чому і як щезав СРСР. Це важливо також з точки зору протидії ідеям Путіна та наративам російської пропаганди про штучність і відсутність підстав для розпаду Радянського Союзу, що називається ними «найбільшою трагедією двадцятого століття».
Згідно з більшістю об’єктивних оцінок, головною причиною дезінтеграції СРСР стала низька ефективність державного управління економікою країни, що призвело до накопичення системних проблем у її роботі. Крім того, як і зараз Росія, радянська держава критично залежала від експорту нафти та технологічно відставала від країн Заходу. А після військового вторгнення радянського війська до Афганістану у 1979 році СРСР потрапив під санкції, що ще більше ускладнило функціонування його економіки.
Російська пропаганда приховує такі факти та подає СРСР як потужну, процвітаючу і економічно розвинуту державу. При цьому замовчуються всі ті труднощі, які визнавали навіть лідери СРСР та з’являлися у ЗМІ ще за часів тоталітарного режиму за очільництва генерального секретаря ЦК КПРС Л. Брежнєва. Відверто говорилось про складну ситуацію у сільському господарстві, будівництві, транспорті та у низці промислових галузей. До того ж, близько двох третин промисловості мало відношення до ОПК і, споживаючи ресурси держави, не забезпечували їй доходів. А вони були потрібні в тому числі на утримання найбільших в світі збройних сил.
На побутовому рівні все це добре відчувалося. Більшість товарів були всюди дефіцитними. Хіба що за винятком окремих найбільш важливих міст на зразок Москви, Ленінграда чи Києва. А те, що зараз називається низькими цінами, не були такими, якщо порівняти з зарплатнею більшої частини населення. До речі, карткова система у вигляді талонів на дефіцитні товари, які видавались працівникам установ і підприємств, фактично існувала ще до розпаду СРСР.
Згідно з прогнозами у 1980-х роках західних експертів, економічна криза в СРСР мала розпочатись у 2000-х роках і, з високою ймовірністю, призвести до його розпаду. Саме до такого у плановому порядку готувалися США та Європа.
Разом з тим, у 1983-1984 роках відносини між Заходом та СРСР різко ускладнились, що стало наслідком зміни керівництв обох сторін з відносно поміркованих політиків на так званих яструбів. Так, у 1981 році президентом США став Р. Рейган, а в 1982 році на посаду генерального секретаря ЦК КПРС призначається Ю. Андропов. Обидва перейшли до політики жорсткої міждержавної конфронтації, що заледве не призвело до третьої світової війни. Не вдаючись до історії, зауважимо, що саме так ситуація трактувалася у Радянському Союзі та його збройних силах. Тоді ж Р. Рейган назвав його «імперією зла», яку необхідно знищити. Він же ж і розпочав практичні заходи з реалізації таких намірів. Так, США спільно з Саудівською Аравією різко знизили світові ціни на нафту. Крім того, США і Європа запровадили санкції проти СРСР з заборони передачі йому новітніх технологій. Водночас вони посилили допомогу моджахедам в Афганістані, внаслідок чого війна Радянського Союзу в цій країні, по суті, вийшла з-під його контролю.
Як наслідок, економічна криза у СРСР розпочалася на 15 років раніше, ніж це очікувалося, а саме — в середині 1980-х років. Державі просто забракло коштів для забезпечення функціонування економіки, утримання збройних сил, покриття всіх інших потреб. Наслідком цього стало різке падіння економіки та загострення соціальних проблем, що викликало невдоволення населення та посилення активності протестів.
Керівництво СРСР постало перед необхідністю зовнішніх запозичень для покриття дефіциту державного бюджету. Надати їх тоді могли лише США і Європа, де відбувався підйом економічного розвитку. Саме до них і звернувся по допомогу новий генеральний секретар ЦК КПРС М. Горбачов. Лідери західних країн погодились підтримати СРСР, але за умов його демократизації та виведення військ з Афганістану.
Аби уникнути економічної катастрофи, керівництво Радянського Союзу погодилося на такі умови. Щоправда, вони повністю суперечили світогляду тодішніх лідерів країни. Тому демократизація та виведення військ з Афганістану дійсно розпочалися. А за таким процесом ретельно спостерігав Захід, який міг відмовитись надавати кредити у випадку невиконання Москвою взятих зобов’язань.
Саме цим були запущені відцентрові тенденції в СРСР, які призвели до його дезінтеграції. Так, демократизація передбачала послаблення жорсткості тоталітарної системи країни, яка, по суті, мала ту ж структуру, що і Російська імперія, за винятком надання більших прав її національним складовим. Як відомо, вони удостоїлися формальних статусів радянських республік зі своїми комуністичними партіями та органами державної влади.
Однак, Москва жорстко контролювала їх через свою владну вертикаль та економіку, які об’єднували країну в єдине ціле. Крім того, проводилась політика русифікації та ідеологічна обробка населення в дусі вірності комунізму і СРСР, що мало зруйнувати національну свідомість народів, які входили до його складу, та перетворити їх на єдиний «радянський народ».
Незважаючи на це, більшість із національних складових Радянського Союзу зберегли свою ідентичність. А тому послаблення тоталітарного режиму в СРСР пожвавило процеси їх національного відродження та трансформацію у незалежні держави. При цьому національні інтереси були вищі за відданість Радянському Союзу та комуністичній ідеології. Тобто, радянська пропаганда, яка була не менш потужною за нинішню російську, не спрацювала.
Каталізатором таких процесів стало подальше загострення економічної кризи в СРСР внаслідок провалу «перебудови», яка була ініційована М. Горбачовим, і мала на меті підвищити ефективність економіку країни за допомогою запровадження елементів ринкових відносин. Це значно обмежило можливості Москви у справі з застосування економічних важелів впливу на радянські республіки у вигляді перерозподілу фінансових та інших ресурсів. А через подальше ускладнення соціальної ситуації люди втратили надію, що існуючі проблеми можна вирішувати спільно в рамках СРСР.
Не змогли стримати розпаду Радянського Союзу і його спецслужби. З одного боку, це стало наслідком тієї ж демократизації, що позбавило їх можливості застосовувати жорсткі репресивні заходи проти національних лідерів та сил. А з боку іншого — зрощення керівництва спецслужб з владою республік, проти яких вони не стали протидіяти. Крім того, всі вони занурилися в корупцію.
Те ж стосувалося і збройних сил. До того ж їх особовий склад почав розбігатися по «національних квартирах» ще до розпаду СРСР. В результаті силові структури Радянського Союзу змогли провести лише кілька показових акцій в Азербайджані, Грузії та в країнах Балтії, а також спровокувати збройні конфлікти у Нагірному Карабаху, Придністров’ї, Абхазії та Південній Осетії.
Не підтримали вони і спробу так званого ГКЧП (Государственного комитета по чрезвычайному положению) в серпні 1991 року захопити владу в СРСР та відновити його тоталітарну систему. Саме це і поставило остаточну крапку на існуванні Радянського Союзу.
Причому, через розпад СРСР не сталося ні геополітичної катастрофи, ні кризи світової економіки, а також не з’явилося якихось надмірних проблем для США та Європи. По суті, дезінтеграція Радянського Союзу проходила під їх контролем і була, так би мовити, керованою.
Так, вони обумовили визнання незалежності радянських республік та надання їм економічної допомоги низкою установ, основною з яких була передача тактичних ядерних боєприпасів до Росії. Пізніше їх змусили ліквідувати залишені на їх територіях елементи стратегічної ядерної зброї. А боєголовки знову ж таки було передано Росії.
А потім США, в рамках роботи комісії «Чорномирдін-Гор», фактично взяли під свій контроль російську ядерну зброю. Зокрема, відповідний договір передбачав облаштування місць зберігання ядерних боєголовок системою датчиків, які передавали США інформацію про їх переміщення.
Завдяки впливу США та Європи на керівництво нових незалежних держав не було допущено на території колишнього Радянського Союзу і потужних збройних конфліктів.
Після розпаду СРСР відцентрові процеси активізувалися вже у самій Росії, де також є національні складові. В основному вони стали наслідком тієї ж економічної кризи, що охопила Радянський Союз та ще більше загострилася на пострадянському просторі.
В принципі, вона була об’єктивною за характером та спричинена переходом колишніх радянських республік з планово-державних на ринково-приватні принципи побудови їх економік та розриву сталих зв’язків між ними. До цього додались ще і масова корупція в органах державної влади, шахрайство при виконанні приватизації та інша незаконна діяльність.
За такого стану справ влада російських регіонів розпочала активну максимальну автономізацію з метою зміцнити свої позиції, уникнути відповідальності перед федеральним центром за скоєні правопорушення та перерозподілити на свою користь фінансові потоки.
Крім того, в умовах посилення дефіциту споживчих товарів заборонялося їх вивезення за межі регіонів у спосіб закриття адміністративних кордонів, а також запровадження аналогів місцевих грошей. Ними же компенсувалися і скорочення фінансових дотацій із Москви та гіперінфляція офіційної валюти.
Водночас губернатори регіонів повністю підпорядкували собі місцеві органи МВС та частково ФСБ, які залежали від них фінансово і матеріально, оскільки федеральний центр не міг їх забезпечувати навіть у мінімальних обсягах. Таким же чином в деяких регіонах під вплив місцевої влади потрапили і підрозділи збройних сил.
Все супроводжувалось ухваленням місцевих законодавств, які часом суперечили загальноросійському. Поширювалася також практика встановлення регіонами прямих торговельно-економічних контактів із іноземними країнами в обхід Москви.
Сам же федеральний центр в особі тодішнього президента РФ Б. Єльцина не блокував такі процеси, навпаки, сприяв їм. Для підтвердження можна нагадати його заклик до регіонів брати стільки суверенітету, скільки вони зможуть. Тоді ж на вимогу губернаторів регіонів була створена Рада Федерації як верхня палата парламенту країни, де вони могли відстоювати на вищому рівні свої інтереси. При цьому губернатори практично не були залежними від президента, оскільки не призначалися ним, а обиралися населенням.
Як і слід було сподіватися, подібні тенденції започаткували в Росії «парад суверенітетів», а саме «суверенізацію» практично всіх автономних та адміністративно-територіальних утворень у її складі. А Чечня взагалі оголосила себе незалежною, що спричинило першу Чеченську війну .
На той час колективний Захід, припинивши надавати Росії кредити та підтримуючи «суверенізацію» регіонів, міг легко її зруйнувати. Однак він від цього утримався, сподіваючись на її демократичний розвиток та намагаючись не допустити негативних наслідків її дезінтеграції. Втім, як бачимо зараз, з демократією в Росії та можливістю проведення нею конструктивної зовнішньої політики Захід прорахувався.
Юрій Ільченко,
Інститут глобальної політики
(Зображення згенеровано нейромережею)
